Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 85
1 Ой садись, дівочко, на возі, та покидай батькові норови:
Первиї норовки — вечорки,
Другиї норовки — попрядки,
Третії норовки — ігрища:
Коло тебе нагаєчка засвище! (Чуб., III, с. 401).
Наведу отсі замітки з Слобідщини (Сборникъ харьков. ист. ф., т. XVII, с. 209), котрими пояснюється, чому практика вечорниць тримається далі, невважаючи на всю боротьбу з ними: багатші родини не пускають доньок на вечорниці, хоч синам не боронять туди ходити; бідні хоч і признають, що роблять не добре, пускаючи доньок на вечорниці, але толкуються тим, що при зимовій тісноті в хаті дівчатам нема де прясти, вони можуть більше зробити на вечорницях, і саме ночування дорослих дітей в своїй хаті заважає. Не корисним рахують також позбавляти їх тих товариських, громадських зв’язків, котрі дає товаришування на вечорницях. Нарешті вважають несправедливим відмовляти своїм дітям тої свободи, котру батьки зазнали за своєї молодості:
не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти?
по чім же вони молодість свою будуть знати! (Супліка на попа).
Сі дві системи відносин між молодіжжю, дві моралі, дві точки погляду на відносини еротичні, сексуальні, боролись довго, може, навіть треба сказати — завсіди. Невважаючи на перевагу, яка взяла в селянськім житті та друга мораль — родини, моногамії, дівоцької честі і стиду, — пошукування за старшими формами пожиття і еротики, не тільки в етнології, але і в словесній творчості, будуть не безплодні, я певен. Напр., зверну увагу на отсю співанку:
Через наше сельце везено деревце —
Приспів: Стояло світило зірочок чотири,
А з того деревця роблено комірку —
Стояло світило місяців чотири,
А у тій комірці роблено кроватьку —
Стояло світило зірочок чотири,
На тій кроватці дівочки спали — ... місяців чотири,
Дівочки спали — пісоньки співали —
... зірочок чотири (Чуб., 130).
Дві групи, молодецька і дівоча, тут представлені в виді чотирьох місяців і чотирьох зірок, звичайної алегорії молодців і дівчат. Сі групові величання дуже розповсюднені і мають силу варіантів; наведений дуже інтересний тим, що в нім маємо образ дівоцької господи, до котрої приходять місяці-молодці. (Підчеркую принагідно подробицю — співучасть сеї дівоцької господи: без сумніву, стара пісенність і взагалі поетична творчість дуже багато завдячує сим спільним господам молодіжи 1.)
В інших варіантах сеї співанки, розповсюдненої на цілім просторі України, від Карпат до Дону, так само на Білорусі, — комори вже нема 2,
1 Один з кращих обсерваторів примітивного життя фон ден Штайнен звернув увагу на незвичайну співолюбність сучасних «мужеських домів» полудневоамериканських індіан: «Співають при всяких оказіях, які викликають чи горе, чи радість, і як се можливо буває, то ще звечора, як також і після свята, коли старшина накаже лови на другий день, то замість благорозумно полягати спати, поки прийде час раннього вставання, — вони збираються до агoе (мужеського куреня) на свій ловецький спів, і найбільш завзяті співають до рана; ціле плем’я робить враження мужеського співацького товариства, набраного з ловців, котрого члени зобов’язались до сорок літ не женитись, а жити спільно в своїм клюбі» (К. von den Steinen, Unter den Niturvolkern Zentral-Brasiliens, 2 вид., c. 367).
2 За переходовий можна вважати, напр., сей кобринський варіант: !!Через тое сельце везене деревце,
Я з того деревця світілку збудую,
1!Навколо вмалюю.
Ой вималювала три місяці ясних,
Три молодці красних.
Ой вималювала три зіроньки ясних
Три дівоньки красних
(Сборникъ акад., т. 89, №40).
і виступають против себе дві рівночисленні групи, хлопців і дівчат — сім і сім, чотири і чотири, три і три, дві і дві, що величаються поіменно, найчастіше в тім же образі місяців, звізд:
Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав 1 —
Приспів: Ой яворе, явореньку, зелененький!
На тім явороньку три місяці ясні,
Три місяці ясні — три парубки красні.
Єден парубочок — молод Васильочок,
Другий парубочок — молод Павлусьочок,
Третій парубочок — молод Іваночок.
На тім явороньку три зіроньки красні,
Три зіроньки красні — три дівоньки красні,
Одна ми дівонька — молода Маруся,
Друга ми дівонька — молода Ганнуся,
Третя ми дівонька — молода Настуся.
Марусеньку взявши — Василькові давши,
Ганнусеньку взявши — Павлусьові давши,
Настусеньку взявши — Іванкові давши.
(вар.: А ти, Федуненьку, взей си Марусеньку,
А ти, Василеньку, взєй си Ганнусеньку,
А ти, Михасеньку, взєй си Зосуненьку.)
А на Василькові вишита сорочка,
А хто ж її вишивав — Маруся дівочка!
А на Павлусеві — і т. д.
А на Марусенці зі Львова віночок,
А хто його купував — Василь парубочок
(вар.: Рутяний віночок, а хто ж його справив... і т. д.)
Оригінальністю своєю — аж сім пар, в образі павичів і пав — визначається варіант з Слобідщини (Валуйський пов.):
По улиці по широкій
Приспів: Ладо, ладо, ладо моє!
По мураві по зеленій
Скаче-пляше сім павичів,
Сім павичів — сім молодців.
Перший павич то Іванко
Се ж Іванко то-ж Петрович!
По улиці по широкій,
По мураві по зеленій
Скаче-пляше сім павичок,
Сім павичок — сім дівочок 3
(Перша пава то Варочка,
То Варочка Левонтівна) —
Іванкові дамо Варочку,
Все Варочку Левонтівну —
і так далі переходять усі сім пар 4.
Коли лишити на боці сі пізніші ймення й інші додатки, ми матимемо, правдоподібно, останок старого чергувального, антифонного величання двох хорів, парубоцького і дівоцького, в котрім, можливо, залягає якась форма групового парування, з котрого виходить парування індивідуальне, парове.
1 Вар.: де я явір підрубав.
2 Східноукраїн. варіянти, з Слобідщини — Сборникъ Хар. ист. фил.г XVII, с. 122 — 160. Варіант на дві пари в Русалці Дністровій — і з Харківщини подав Потебня, Слово, § 32. Варіант на чотири пари білоруський (Шейнъ, БЂлор. пЂсни, 52): А над нашим сялом над слободою \ паяли свяцили мЂсички чатыри; | Первый мЂсичка малодый Василька і т, д. Потім: Надъ нашимъ сяломъ... Стаяли свяцили зорички чатыри...
3 В записи: павушок — дЂвушок.
4 Матер. етн., XVIII, с. 225.
З грищ, що символізують хапання дівчат молодцями, деякі не супроводяться піснями. Подекуди вони, очевидно] повідпадали. Напр., в «Горю дуба» грають без пісні, але пісні на сю тему, очевидно, були теж, судячи хоч би з сього мотиву, що зістався вже тільки як заспів (як ми бачили, се нераз буває з такими старими приспівками, що сходять на заспіви, на рефрени і т. д.):
Ой сухий дубе, гориш дуже,
З тебе поломя паше дуже.
Паше поломя через воду,
Через воду на слободу... 1
Найкраще захований спів двох хорів, молодецького і дівоцького, який супроводить таку стилізовану лaпанку, се звісне «Просо сіяли». Воно давно вже звернуло на себе увагу своїм розповсюдненням у словян східніх і західніх і своїми архаїчними деталями: просо, одно з найстарших родів збіжжя (замість нього жито або пшениця, се пізніша заміна); замість поля, або «нивки», в старших варіантах приходить також «січа», або «чища», — підрубаний ліс, найстарша форма хліборобства; «полк» означає хор; рефрен «ой дід ладо» повторюється в різних веснянках і, очевидно, являється одним із старих традиційних епітетів женихання, — і т. д.
— А ми нивку виорем, виорем
Ой дід ладо! виорем, виорем.
— А ми в поле виїдем, виїдем,
Ой дід ладо! виїдем, виїдем.
— А ми просо посієм, посієм,
Ой дід ладо...
— А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо...
— А чим же вам витоптать, витоптать?
— А ми коні випустим, випустим...
— А ми коні переймем, переймем...
— А чим же вам переймать, переймать?
— А шовковим поводом, поводом...
— А ми коні викупим, викупим...
— А чим же вам викупить, викупить?