Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 94
Вар.: Христос уселивсь у сьому дому (І, 201).
«Вино» належить до найбільш уживаних приспівів:
Зелене, зелене вино —
А в три ряди саджено (II, 188);
або: То ми вино, ой то ми вино,
Що в три рядочки саджено! (II, 209)
Зелене вино
Барзо ранейко зацвіло! (II, 143)
Виноградь красна зеленая! (І, 164)
В неділю рано
Зелене вино саджено! (II, 147)
В неділю рано, рано зелене вино (І, 239).
Часто місце «вина» заступає калина:
Калино, калино-вино,
Винная моя ягода! (І, 232)
Або: Калино вино, винная ягодо! (II, 238)
Калино, ей калинонько,
Розвивай же си раненько! (II, 213)
Калино, калино малая,
Та ж тя водонька забрала (II, 140).
Калино, калино мала,
Вода луженьки забрала (II, 72).
Калино, гей же калинонько, | Тось ми биляво зацвіла,
Тось си гиляво розвила,
Тось ми червоно зродила (II, 140 — повторюється по черзі останній рядок).
В інших варіантах в місце вина входить рожа, хоча має й свою самостійну символіку:
Процвітай, процвітай, роже,
В неділю рано саджена;
2або: В неділю рано червоно (II, 140).
Квіте, ой квіте мій,
Червоная рожа, красний цвіт! (II, 230)
або просто:
Цвіте рожа червоненька (II, 252).
Інші ростинні мотиви більше одноманітні:
Яворе! ей яворе-явореньку,
Зелений листок на тобі! (II, 22)
Коротше: Ой яворе зелененький!
Ой не шуми, смереченько! (II, 20)
Зелена, зелена мурава,
А по ній роса студена! (II, 25)
Там на траві, на отаві,
або: Там на траві, на мураві (II, 1)
Зелен ромен на камені (II, 71).
Зрештою, вони приходять ще в символіці дівчини, як «калина», «рожа», «вінок» і т. под.:
Вію ж ти, вію ж ти квітку | Дівчино-серденько —
Та з зеленого барвінку! (II, 169) | Говори з нами хорошої (II, 168)
Чом панна, чом паняночка
З рути віночка не вплела?
Говори з нами, дівойко (II, 140)
Червоне, червоне зілейко,
Говори з нам, дівойко (II, 140)
або: Говорить з нами дівонька.
Ясная, ясная зоренько,
Мов, панно, мов, молоденька,
Промов словенько, зтиха словенько
А з нами (II, 163)
Уляночко, Уляночко-пані,
Говори з нами зтихенька (II, 261).
Зелене, зелене зіленько,
Говори з нами (II, 185).
В тім гаю я Марусеньку
По голосі пізнаю! (II, 220)
Що ж то ми, що ж то ми за тая
За панінойка славная (II, 140).
Дівойко, пана [!] дівойко,
А ласкавоє сердейко (II, 253).
Героїчні, дружинні мотиви:
Гордоє, гордоє паня,
Межи панами славноє! (II, 78)
Соколе ясний, паниче красний N. N.
Лелія! Та його ноженьки
В щирім золоті горіли! (II, 50)
Грай, коню, грай, кониченьку,
Під N. N. молоденьким, грай коню!
Грай, коню, грай, кониченьку
Воронесенький,
Під N. N. молодесеньким (II, 56 і 57).
Грай, коню, грай, кониченьку,
Під молоденьким панятем! (II, 42)
Подзвонюй, подзвонюй, коню,
Своїми узденьцями золотими! (II, 22)
Потупай, потупай, коню,
По тім скарбовім [?] камени! (II, 114)
На коню, на коню —
Злоте пірєчко на ньому! (І, 164)
Не чорно, не чорно
Перо по коникові полягло! (II, 103).
Хто уважно перейде сю антологію приспівів, пригадуючи собі ширші образи пісень, наведені вище, той відчує сей інтерес, який дає процес стягання таких більш детальних і мальовничих образів в короткий образ-символ, вміщений в такім приспіві. Вище було начеркнено ролю сього хорового рефрену в розвою пісні; нинішній приспів зіставсь як пережиток сеї далекої, примітивної старовини, поволі бідніючи і зводячись до таких малозначних і монотонних фраз, як нинішнє стереотипове: «Ой, дай Боже!» Але роль його в розвою символіки пісні, в її стилю, незвичайно стислім, який більше орудує натяками на звісні, колись розгорнені в усій повноті образи, не розгортуючи вже їх більше в деталях 1, — безсумнівно, дуже велика.
1 Сей характер нашої коляди підчеркнув свого часу Потебня (Объясненія, II, c. 442), характеризуючи «амплификаціи в великорусском стилЂ» — «противоположеном стилю м[ало]р[усской] пЂсни, дающей только необходимыя толчки воображенію, но не ведущей его на помочахъ, а предполагающей его самодЂятельность». Знаходив «сходный c великорусскими дешевый способ амплификаціи» також в колядках румунських, де «посредством введенія ненужныхъ, случайных или легко подразумЂваемых черт» «наивнаго каляканья», як він висловлюється, колядка розпухає до величезних розмірів.
На наших очах широкий образ стягається в строфу, строфа — в кілька слів рефрену. Напр., такий образ:
Там на ріці на Ардані — Ардан воду розливає,
Ардан воду розливає — Іван коня наповає (II, 12) —
стягається в приспіві:
Ардань-вода стадная (II, 10).
Або:
За горою а дзвін дзвонить,
Ясен-красен місяць ісходить (II, 131).
Варіант:
Ой за горою, за кам’яною,
Де дзвін дзвонить, там місяць сходить.
Або:
Ой за горами, за долинами.
Там дзвін дзвонить, місяць сходить (II, 129) —
стягається в короткий приспів:
Ой дзвін дзвонить, місяць сходить.
Такі символи входять потім в комбінації між собою і дають нові, часом досить несподівані і навіть дивні образи:
На дворі, гей же на дворі,
Злоте пірєчко на столі (II, 175).
2Пшеницю сіє, злото леліє,
Гордий молодець N. N. (II, 42).
Служило Юря в польського кріля,
Присп.: В залізі, гей в залізі,
Його ручєйки, його ножейки
В сріблі, в золоті горіли
(Гол., II, 53).
Приспіви виринають цілком несподівано, без явного логічного зв’язку, по неясним, на перший погляд, асоціаціям:
По горі, по горі яра пшениця.
Присп.: Кам’яная, кам’яная,
Там світличенька стояла,
Жала ж її молодиченька, ой на імя N. N.
І навпаки:
А во Львові в кам’яниченці,
Присп.: По зорі, по зорі,
По ясненькому місяцю,
Стоять верстатики все тисовії,
і т. д.
Се надає спеціальний колорит нашій старій пісні, обліпленій, як старий, віковий стовбур губками, різними новотворами, всякими пізнішими парослями і мотивами, але сильній і мальовничій в сих своїх оригінальних, незвичайних і навіть дивоглядних, на перший погляд, комбінаціях. Уважний, витончений і відповідно узброєний зір глядача відкриває в них велику своєрідну красу.
ЛІТЕРАТУРА ПОВІСТЕВА
Пам’яті Михайла Драгоманова
Зміст і форма. Теми героїчні. Мова наша про передані усною традицією твори описові, оповідальні — або назву їх старим загальним терміном — повістеві, однаково — ритмовані чи прозові, — мусить, на жаль, бути значно коротша. Хоч література ся була, без сумніву, дуже багата, різнородна, цікава, переходила різні зміни і еволюції, але сказати про неї можна дуже небагато, поза тими її відгомонами і фрагментами, які ввійшли до поезії обрядової, з одного боку, а з другого — заціліли в літературі писаній, в книжнім обробленні, і будуть предметом пізнішого обговорення, разом з іншою книжною літературою.
Причини тому дві. По-перше, в дохованім до нас уснім репертуарі в сій сфері далеко тяжче вирізнити те, що можна з певною правдоподібністю прийняти за останки чи відгомони сеї старшої доби і відрізнити від пізнішого репертуару. По-друге, почасти таки завдяки трудності і складності такого досліду, з сього погляду сей матеріал студійований далеко менше, ніж репертуар пісенний (особливо обрядовий) .
Вище було вказано, яким могутнім засобом консервовання в репертуарі пісеннім являється ритмічна форма. Ритм — се неоціненний сторож традиції, що хоронить її від усяких довільних змін («изъ пЂсни слова не выкинешь», говорять великороси). До того ще у піснях обрядових спеціально зв’язок з певними сакральними і магічними обрядами і святами затримує їх в неустаннім уживанні і в інтересах обряду — щоб він не стратив сили — заховує від конкуренції нових мотивів. Боронить від надто свобідного підмінювання старих, переданих і усвячених традицією текстів такими новими мотивами, чи комбінування з ними. І ми бачили, як наслідком сих умов певні обрядові пісні до нинішнього чи дуже недавнього часу на різних частях нашої території, невважаючи на різні колонізаційні пертурбації, розділені цілими століттями відокремлення, держаться в значній свіжості, в формах часом буквально подібних. Тому й поетичні образи і теми, включені в обрядову практику величань, замовлянь, затверджень певних соціальних актів, як подружжя і т. ін., дихають на нас глибокою, правіковою стариною. Рахуючися з різними пізнішими змінами і додатками (напр., християнськими), ми можемо тут все-таки вилучити, навіть без великого труду, дуже багато такого, що з усякою правдоподібністю мусить бути прийняте як відгомін тих часів, котрих спадщину тут оглядаємо.