Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін. Страница 102

Прихилившись до одвірка, Меґі полегшено зітхнула й обм’якла. До їдальні вона піти не наважилася, хоча це означало бути голодною аж до повернення. На щастя, господар поселив її поряд із дамським туалетом, щоб вона, за потреби, мала змогу більш-менш спокійно пробиратися туди. Відчувши, що ледь тримається на ногах, Меґі дошкутильгала до ліжка, сіла, схиливши голову, й уставилась поглядом на свої тремтячі руки.

Всю дорогу думала вона про те, як найкраще зреалізувати задумане, і все її єство криком кричало: «Швидше, якомога швидше!» До переїзду в Хіммельхох їй ніколи не доводилося читати опису зваблення до статевої близькості, й навіть тепер, маючи на озброєнні кілька вичитаних переказів, вона не була впевнена в тому, що зробить це на практиці. Але вона мусила зробити це, бо знала, що коли почне говорити з Люком, увесь її план піде коту під хвіст. Бо в неї аж язик свербів сказати йому все, що вона про нього думала. Але це бажання повністю поглинало прагнення повернутися на Дрогеду, де син Ральфа буде у повній безпеці.

Тремтячи від страху в липкому солодкавому повітрі, вона зняла з себе одяг, лягла на ліжко і, заплющивши очі, спробувала не думати ні про що інше, окрім необхідності убезпечити Ральфову дитинку.

Коли Люк з’явився в готелі о дев’ятій вечора, регбісти йому не докучали: більшість із них уже лика не в’язали, а ті, що примудрялися триматися на ногах, були надто п’яні, щоб бачити далі своїх келихів із пивом.

Людді як у воду дивився: наприкінці своєї кухарської зміни відпочилий Люк бажав розважитися і випромінював доброзичливість. Коли молодший син Брауна приніс до бараку звістку від Меґі, він саме домивав посуд після вечері й планував поїхати велосипедом до Інгема, щоб разом із Арне та хлопцями влаштувати звичну суботню гулянку. Перспектива зустрітися з Меґі видалася йому привабливою альтернативою: після їхнього тижневого відпочинку в Атертоні він час від часу жадав її, попри фізичну виснаженість. Тільки страх перед розмовою на тему «Коли ж ми купимо власну домівку і заживемо, як люди?» утримувала його від того, щоб заскочити до Хіммельхоху, щоразу, коли йому доводилося бувати неподалік Данні. Але тепер вона сама до нього приїхала, і він був не проти провести з нею ніч у ліжку. Тому він нашвидкуруч домив тарілки, сів на велосипед і щосили крутив педалі близько милі; потім йому повезло — його підібрала вантажівка. Але коли його висадили разом із велосипедом за три квартали до готелю, де зупинилася Меґі, його ентузіазм помітно охолов: всі аптеки були зачинені, а при собі презервативів він не мав. Люк зупинився, витріщившись у вітрину на погризені міллю, розтріскані від спеки шоколадки та мертвих м’ясних мух, і знизав плечима. Що ж, можна ризикнути. Це буде лише раз, а якщо трапиться дитинча, то, дай Боже, щоб цього разу був хлопчик.

Меґі знервовано підстрибнула, зачувши, як він постукав у двері, встала з ліжка і, тупаючи босими ногами по підлозі, пішла до дверей.

— Хто там? — спитала вона.

— Люк, — почувся його голос.

Вона повернула ключ, прочинила двері й відступила убік, коли він поштовхом розчинив їх. Щойно він опинився у кімнаті, вона зачинила двері й вклякла, уставившись на нього. А він дивився на неї: на збільшені груди, кругліші та спокусливіші, аніж раніше, на соски, які після народження дитини з блідих стали темно-червоними. Якщо він потребував стимулу, то цей стимул був більш, ніж адекватним; Люк простягнув руки, підняв Меґі й поніс до ліжка.

Поки надворі було видно, вона й слова не промовила, хоча її дотик довів його до тремтливого бажання, якого він раніше й не знав. А тепер вона лежала, відсунувшись від нього, відсторонена і якась дивовижно далека.

Задоволений, він розпростерся, позіхнув і прокашлявся.

— І що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — спитав він.

Вона повернула голову і широко розкритими очима, сповненими презирства, поглянула на нього.

— То що ж привело тебе до Інгема, Меґ? — знову спитав Люк.

Вона розтулила губи, усміхнулася.

— Я приїхала сказати тобі, що повертаюся на Дрогеду.

Він не повірив почутому, придивився до її обличчя і збагнув, що вона таки не жартує.

— Чому? — спитав він.

— Я казала тобі, що станеться, якщо ти не візьмеш мене до Сіднея, — пояснила Меґі.

Його ошелешення було щирим.

— Але ж Меґ! Чорт забирай, то було аж півтора роки тому! І ми були з тобою у відпустці! Чотири тижні в Атероні, які влетіли мені в копієчку! Після тої поїздки я не міг дозволити собі тебе ще й до Сіднея звозити!

— Після того ти був у Сіднеї аж двічі, й обидва рази без мене, — вперто наполягала вона. — Перший раз я ще можу зрозуміти, оскільки я ходила з Джастиною, але цього січня я аж ніяк не відмовилася б від поїздки до Сіднея.

— О, Господи!

— Який же ж ти скнара, Люку! — тихо мовила вона. — Ти отримав від мене двадцять тисяч фунтів, гроші, які по праву належать мені, та шкодуєш кільканадцять фунтів, щоб звозити мене до Сіднея. Мене нудить від тебе й твоїх грошей!

— Я до них навіть не доторкнувся, — сказав Люк, мало не плачучи. — Всі вони на місці, кожна копійчина, та ще й ті, що додалися.

— Авжеж. Лежать собі на банківському рахунку, як їм і належить. Ти й не збирався їх витрачати, еге ж? Ти що — молитися на них збираєшся, поклонятися, наче золотому тільцю? Люку, ти — жалюгідний скнара, і мусиш це визнати. Та ще й безпросвітний ідіот на додачу! Ти б до собак краще ставився, аніж ти ставишся до своєї дружини та доньки, ігноруючи і їхнє існування, і їхні потреби! Ти самовдоволений, марнославний та егоїстичний вилупок!

Пополотнілий, із тремтячими губами, Люк намагався знайти, що сказати; щоб Меґі отак накинулася на нього, особливо після такої казкової ночі… Це було наче смертельний укус прекрасного метелика. Несправедливість її звинувачень обурила його, але він не зміг придумати жодного аргументу, щоб переконати її у чистоті своїх помислів. Як і кожна жінка, Меґі бачила лише очевидне; вона не могла роздивитися його грандіозного і величного плану.

І Люк спромігся лише на таке:

— Ой, Меґ! — сказав тоном спантеличення, відчаю та безпорадності. — Я ж ніколи не поводився з тобою погано. Ніколи — це однозначно! Ніхто не зможе сказати, що я був жорстокий до тебе. Ніхто! Ти мала вдосталь їжі, дах над головою, тобі було тепло…

— О, так! — перервала вона його. — За це я тобі страшенно вдячна — ще ніколи в житті не було мені тепліше, аніж у цьому кліматі! — Меґі похитала головою і гірко посміхнулася. — Втім, який сенс розпинатися? Розмовляти з тобою — наче жбурляти горохом об цегляну стіну!

— Те ж саме і я можу сказати!

— Ану скажи, скажи. А я послухаю, — відказала Меґі крижаним тоном, вислизаючи з ліжка і вдягаючи трусики. — Я не буду з тобою розлучатися, — сказала вона. — Бо не збираюся ще раз виходити заміж. Якщо захочеш розлучитися, ти знаєш, де мене знайти. Абстрактно кажучи, винувата я сама, хіба ж ні? Це ж я тебе кидаю, принаймні саме так потрактують нашу ситуацію австралійські суди. І ви з суддею можете поплакатися один одному в жилетку, нарікаючи на віроломство й невдячність жінок.

— Та я ж ніколи тебе не кидав, — докірливо сказав Люк.

— Можеш забрати собі мої двадцять тисяч фунтів, Люку. Але від мене ти не отримаєш більше ні гроша. Свій майбутній дохід я втрачатиму на Джастину і на другу дитину, якщо мені поталанить її народити.

— То он у чім річ! — вигукнув Люк. — Ти приїхала сюди лише для того, щоб мати ще одну бісову дитину, еге ж? Така собі лебедина пісня, невеличкий подарунок від мене, який ти забереш із собою на Дрогеду! Головне — ще одна бісова дитина, а не я! Я для тебе ніколи нічого не значив, так? Для тебе я був лише биком-запліднювачем! Яка ж халепа, Господи!

— Саме такими і є більшість чоловіків для більшості жінок — биками-запліднювачами, — злобно відказала Меґі. — Всією своєю поведінкою ти пробуджуєш у мені найгірші риси, і тобі не дано цього зрозуміти. Та не переживай ти так! Розслабся і радій життю! Впродовж останніх трьох із половиною років я принесла тобі більше грошей, аніж уся зрубана тобою цукрова тростина. І якщо я народжу ще одну дитину, то це не твоє собаче діло. З цієї миті щоб я тебе більше ніколи в житті не бачила!