Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін. Страница 76

Залишаючись вірним собі, він раптом перейшов до того, що мав на думці. Інколи хитрість стає у пригоді, але в цій справі краще прислужиться груба відвертість.

— Меґан, я чоловік старомодний, — заявив Люк.

Вона ошелешено витріщилася на нього.

— Хіба? А яке це має значення?

— Так, — відповів він. — Я дотримуюся тієї думки, що коли чоловік одружується, то все майно жінки стає майном чоловіка. Як придане у давнину. Я знаю, що ти маєш трохи грошей, тому відразу ж попереджаю тебе, що коли ми поберемося, ти мусиш відписати їх мені. Скажу тобі тепер, що у мене на думці, поки ти не заміжня, щоб ти сама вирішила, хочеш ти цього чи ні.

Меґі навіть не здогадувалася, що їй залишаться її гроші; вона щиро вірила, що після одруження вони перейдуть від неї до Люка і стануть його грошима. Татко завжди розпоряджався життям Фіони та своїх дітей, а після його загибелі Фіона поступилася правлінням Бобу як його наступнику. Чоловік володів грошима, будинком, своєю дружиною та дітьми. І Меґі ніколи не ставила це право під сумнів.

— Ой! — вигукнула вона. — А я й не знала, що треба щось підписувати, Люку. Я гадала, що коли ми поберемося, все моє автоматично стане й твоїм.

— Раніше так воно й було, але оті нікчемні дятли з Канберри поклали цьому край, коли дали жінкам право вирішувати самим. Я хочу, щоб між нами все було справедливо й відверто, Меґан, тому й кажу тобі, як воно буде, коли ми оженимось.

Вона розсміялася.

— Добре, Люку, я не заперечую.

Вона сприйняла це як добра й зговірлива старомодна дружина; Дот так просто не здалася б.

— Скільки ти маєш грошей? — спитав він.

— Чотирнадцять тисяч фунтів. Щороку додається по дві тисячі.

Люк аж присвиснув.

— Чотирнадцять тисяч фунтів! Овва! Та це ж ціла купа грошей, Меґан. Краще б ними розпоряджався я і давав їм раду замість тебе. Наступного тижня треба побачитися з керівником банку і домовитися, щоб усе, що надходитиме в подальші роки, теж ішло на моє ім’я. Я й копійки не зніму з рахунку, можеш не сумніватися. За ці гроші ми згодом придбаємо нам ферму. А наступні кілька років ми удвох тяжко працюватимемо і відкладатимемо кожну зароблену копійчину. Годиться?

Меґі кивнула.

— Годиться, Люку.

Один дрібний недогляд із боку Люка мало не перервав вінчання на півдорозі: він не був католиком. Дізнавшись про це, отець Ветті перелякано здійняв догори руки.

— Господи милосердний, Люку, чому ж ти раніше не сказав? Тепер нам, із Божою поміччю, доведеться докласти усіх зусиль, щоб навернути тебе й охрестити до вінчання!

Люк отетеріло витріщився на отця Ветті.

— А хіба я щось казав про навернення, отче? Мені й без церкви добре, але якщо ви так стурбовані, то можете записати мене хоч сектантом, хоч святошею — як вам забажається. Але в католики ви мене не запишете.

Марно благали вони; Люк навідріз відмовився навіть обговорювати ідею навернення.

— Я не маю нічого проти католицтва чи Ірландії, і вважаю, що з католиками Ольстеру поводяться жорстоко. Але я — оранжист, а не перевертень. Якби я був католиком, а ви хотіли, щоб я перебіг до методистів, то я зреагував би так само. Я не проти католиків, я проти перевертнів. Тому вам доведеться обійтися без мене у своїй пастві, отче!

— Тоді ви не зможете одружитися!

— Чому ж ні, заради Бога? Якщо ви не захочете нас поженити, то не думаю, що священик з англіканської церкви або правник Гаррі Гоу відмовляться це зробити.

Фіона гірко всміхнулася, згадавши свої несподівані ускладнення з Педді та священиком; та суперечка закінчилася її перемогою.

— Але ж, Люку, я неодмінно маю повінчатися в церкві! — зі страхом заперечила Меґі. — Якщо ні, то я житиму в гріху!

— А на мою думку, краще жити у гріху, аніж бути перевертнем, — відказав Люк, у якому інколи уживалося химерне протиріччя: хоч як би йому не хотілося прибрати до рук гроші Меґі, сліпа безрозсудна впертість не дозволяла йому піти на поступки.

— Слухайте, припиніть оці ваші глупства! — різко перервала їх Фіона, звертаючись не до Люка, а до священика. — Зробіть те, що зробили ми з Педді — і кінець суперечці! Отець Томас зможе повінчати вас у помешканні священика, якщо не бажає бруднити свою церкву!

Всі спантеличено витріщилися на неї, але трюк спрацював: отець Ветті погодився повінчати Меґі та Люка в помешканні священика, хоча святити перстень відмовився.

Ця часткова поступка Церкви вселила в Меґі впевненість, що вона грішить, але не так сильно, щоб потрапити до пекла. Старенька Анні, економка священика, зробила все, що їй під силу, щоб надати кабінету отця Ветті максимальну схожість із церквою — прикрасила його великими вазами з квітами та численними мідними канделябрами. Але то була некомфортна церемонія — вкрай невдоволений священик всім давав зрозуміти, що пішов на цей крок лише заради того, щоб уберегти себе від бентежної необхідності проводити мирське вінчання в якомусь іншому місці. Ні тобі шлюбної меси, ні благословення.

Однак справу було зроблено. Меґі, тепер місіс Люк О’Ніл, їхала до північного Квінсленду, а медовий місяць відкладався на термін, необхідний для того, щоб туди дістатися. Люк відмовився проводити ту суботню ніч у готелі «Імперіал», бо місцевий пасажирський потяг до Гундівінді вирушав лише раз на тиждень ввечері в суботу, щоби встигнути до поштового потяга Гундівінді—Брісбен, що відходив у неділю. Це дало б їм змогу потрапити до Брісбена в понеділок — саме вчасно, щоби спіймати експрес до міста Керне.

Потяг до Гундівінді був забитий людом. Усамітнитися Люк та Меґі не могли, і їм довелося просидіти, не змикаючи повік, усю ніч, бо спальних вагонів у цьому потязі не було. Годину за годиною він безладно смикався і сердито торохтів, чмихаючи на північний схід, без кінця зупиняючись щоразу, коли машиністу спадало на думку заварити собі казанок чаю або пропустити через колію отару овець та побазікати з погоничем.

— Цікаво, чому тутешні кажуть Гандівінді, а не Гундівінді? То й писали б уже через «а», — знічев’я поцікавилася Меґі, коли вони чекали у єдиному в Гундівінді закладі, відкритому в неділю — в жахливій станції з чорними дерев’яними лавами, пофарбованій в офіційний зелений колір залізничного відомства. Бідолашна Меґі! Вона нервувала і місця собі не знаходила.

— Звідки ж я знаю? — зітхнув Люк, якому більше хотілося не поговорити, а поїсти. Оскільки була неділя, то ніде було й чашки чаю випити; лише вранці у понеділок, коли брісбенський поштовий зупинився на сніданок, вони змогли наповнити свої порожні шлунки та втамувати спрагу. Потім були Південний вокзал Брісбена, піший перехід до Вокзалу на Римській вулиці й посадка на експрес до Кернса. І тут Меґі виявила, що Люк попередньо замовив їм два сидячих місця другого класу.

— Люку, у нас же вдосталь грошей! — вигукнула стомлена й роздратована Меґі. — Якщо ти забув сходити до банку, то я маю в гаманці сто фунтів, які подарував мені Боб. Чому ж ти не купив нам купе першого класу зі спальними місцями?

Люк ошелешено вирячився на неї.

— Але ж до Данглоу лише три дня й три ночі шляху! Навіщо тринькати гроші на спальне купе, коли ми обидва молоді, здорові та сильні? Нічого з тобою не станеться, якщо ти трохи проїдеш у потязі на сидячому місці, Меґан! Пам’ятай, ти вийшла заміж за простолюдина, а не за бісового скватера!

Тож Меґі важко опустилася на сидіння біля вікна, яке захопив для неї Люк, і, поклавши тремтяче підборіддя на руку, дивилася у вікно, щоб він не помітив її сліз. Люк розмовляв із нею як із безвідповідальною дитиною, і вона вже підозрювала, що саме такою він її й сприймав. У її душі назрівав бунт, правда — слабенький та невпевнений, але несамовита гординя заважала їй опускатися до банальної сварки. І Меґі сказала собі, що тепер вона — дружина цього чоловіка, але це було для неї чимось новим, бо вона ще не звикла до заміжнього статусу. Треба дати Люкові час. І вони заживуть разом, вона куховаритиме йому, піклуватиметься про нього, ладнатиме одяг, роститиме його дітей і буде йому доброю дружиною.