Сліпота - Сарамаго Жозе. Страница 52

Коли повернулися до вітальні, дружина лікаря побачила старого з чорною пов’язкою на оці, він сидів на канапі, на якій спав. Він обхопив голову долонями, устромивши пальці в сиву чуприну, яку ще мав на скронях і на потилиці, й сидів нерухомо, ніби хотів утримати думки в голові або, навпаки, перешкодити, щоб вони пхалися йому в голову. Він почув, як увійшли жінки, він знав, звідки вони прийшли, знав, що вони роздягалися догола, і якщо він стільки знав, то не тому, що йому раптом повернувся зір, і він навшпиньки, як інші діди, пішов підглянути, як миється у ванні не одна Сусанна, а три, сліпим він був, сліпим і залишився, він лише підходив до дверей кухні й звідти чув усе, що вони говорили на балконі, чув жіночий сміх, шум дощу і плюскіт води, вдихав запах мила, потім повернувся на свою канапу й подумав, що у світі ще існує життя й запитав себе, чи бодай часточка того життя може дістатися і йому. Дружина лікаря сказала, жінки вже помилися, тепер черга чоловіків, а старий із чорною пов'язкою на оці запитав, А дощ іще йде, Так, дощ іде, і є вода в каструлях та інших ємкостях на балконі, Тоді я волів би помитися у ванній кімнаті, в ночвах, заявив старий, ніби хотів підкреслити свій вік і сказати, Я походжу з того часу, коли не казали помитися у ванні, а казали помитися в ночвах, і додав, Якщо ти на це погодишся, то, звичайно, я не хочу забруднити тобі дім, обіцяю не розливати воду на підлогу, принаймні обіцяю зробити все, що від мене залежить, Тоді я принесу тобі велику каструлю з водою до ванної кімнати, Я тобі допоможу, Я й сама зможу її принести, Я ж повинен бути бодай для чогось корисним, я ж поки що не інвалід, Ну, тоді ходімо. На балконі дружина лікаря випхала на середину майже повну каструлю з водою, Хапайся за протилежний край, сказала вона, звертаючись до старого з чорною пов'язкою на оці, допомагаючи направити йому руки. Каструля виявилася важкенькою, Добре, що ти погодився допомогти мені, сама я не змогла б її підняти, Знаєш прислів'я, Яке, Працівник зі старого не вельми корисний, та дурень той, хто нехтує його умисне, Це прислів'я звучить не зовсім так, Я знаю, там, де я, сказав старий, треба казати малий, там де я сказав нехтує, треба казати не допускає його до роботи, але ті прислів'я, які хочуть жити довго, мусять пристосовуватися до нових часів, Та ти філософ, Не вигадуй, я лише старий чоловік. Вони донесли каструлю до ванної кімнати, потім дружина лікаря висунула шухляду, вона пригадала, що має ще одне мило. Поклала його в руку старому з чорною пов'язкою на оці, Воно добре пахне, краще, аніж те, яким користувалися ми, не шкодуй його й не турбуйся, в супермаркетах нелегко знайти їжу, але мила, я думаю, вистачає, Дякую, Будь обережний, не посковзнися, якщо хочеш, я покличу чоловіка, щоб він тобі допоміг, Не треба, я волію помитися сам, Як хочеш, а ось тут, дай-но мені твою руку, маєш машинку для гоління й помазок, якщо захочеш трохи підкоротити свою бороду, Дякую. Дружина лікаря вийшла. Старий із чорною пов'язкою на оці скинув піжаму, яка дісталася йому при розподілі одягу, потім із великою обережністю ступив у ванну. Вода була холодна, та й тієї мало, не більше як на долоню, яка різниця між тими потоками з неба, під які з веселим сміхом підставляли свої спини жінки, й цим убогим плюскотінням. Він опустився навколішки на дні ванної, глибоко вдихнув повітря, склавши долоні ківшиком, вилив собі на груди першу пригорщу води, яка майже перехопила йому дух. Швидко розтер собі все тіло, щоб не замерзнути, потім по порядку, за певним методом, почав намилювати собі плечі, руки, груди й живіт, лобок, статеві органи, промежину, Я гірший, ніж тварина, подумав він, потім став намилювати свої худі стегна і зрештою дістався до якоїсь брудної кори, що обліпила йому ступні. Він залишив на них мильну піну, щоб вони ліпше відмокли, і сказав, Голову треба вимити, й підняв руки вгору, щоб скинути пов'язку, Тебе також треба випрати, ти дав-но цього потребуєш, розв'язав її й укинув у воду, відчув, як тіло йому нагрілося, намочив і намилив волосся, тепер він був чоловіком, покритим піною, білим посеред неозорої білої сліпоти, де ніхто не міг його побачити, проте він себе обманював, у цю мить відчув, як чиїсь руки доторкнулися йому до спини, зібрали йому піну з рук, а також із грудей, а потім розтерли її по хребту й лопатках, повільно, так ніби не бачачи, що вони роблять, намагалися приділити своїй роботі якнайбільшу увагу. Він хотів запитати, Хто це, але язик йому не повернувся, він був тепер неспроможний заговорити, тіло йому затремтіло але не від холоду, руки й далі лагідно мили його, невідома йому жінка не сказала, Я дружина лікаря, я дружина першого сліпого, я дівчина в чорних окулярах, руки закінчили свою роботу, опустилися, в тиші почувся легкий шум, це зачинялися двері до ванної кімнати, старий із чорною пов'язкою на оці залишився сам-один, стоячи навколішках у ванній, наче благав милосердя в Бога, а тіло йому тремтіло, тремтіло, Хто це був, запитував він себе, здоровий глузд підказував йому, що це могла бути лише дружина лікаря, адже тільки вона зберегла зір, вона та, хто дбає про нас, піклується і дає нам їсти, тож нема чого дивуватися, що вона спроможна й на таку делікатну увагу, так підказував йому здоровий глузд, але старий не вірив глуздові. Він усе ще тремтів, не розуміючи від чого, від холоду чи хвилювання. Знайшов свою чорну пов'язку на дні ванни, потер її з усією силою, на яку був спроможний, викрутив і знову зав'язав у себе на голові, з нею він почував себе не таким голим. Коли увійшов до вітальні, витертий, запашний, дружина лікаря сказала, Ну ось, ми маємо тепер чоловіка чистого й поголеного, шкода тільки спину йому ніхто не помив, який жаль. Старий із чорною пов'язкою на оці промовчав, але подумав, що мав слушність, не повіривши своєму здоровому глуздові.

Ті невеличкі рештки їжі, які в них залишилися, вони віддали зизоокому хлопчикові, інші мали дочекатися поповнення запасів. У буфеті зберігалося кілька компотів, трохи сухофруктів, кілька галет, трохи сухарів, але ці резерви і ще трохи дрібної додаткової продукції, будуть використані лише у випадку крайньої необхідності, бо щоденну їжу треба добувати щодня, а якщо внаслідок невезіння або невдачі експедиція повернеться з порожніми руками, тоді кожному дістанеться по дві галети й по ложечці компоту, Є полуничний і персиковий, якому ти віддаєш перевагу, а ще одержуй півтора горіха, склянку води, втішайся, поки цей запас триватиме. Дружина першого сліпого сказала, що вона теж хоче піти на пошуки їжі, троє людей це не так багато, двоє з них будуть носіями, а крім того, якщо буде можливість, з огляду на той факт, що їхня оселя недалеко звідси, вона хотіла б піти з'ясувати, у якому стані перебуває її помешкання, чи там хтось живе, а якщо живе, то чи це знайомі їм люди, скажімо, сусіди по дому, якщо в них збільшилася родина коштом родичів із провінції, які прийшли сюди рятуватися від епідемії сліпоти, що напала на їхнє село, адже відомо, що в місті завжди прожити легше. Отже, в експедицію вирушили троє, одягшись в останній одяг, який ще знайшовся в домі, тоді як інші, котрі помилися, мусили чекати, коли настане сонячна погода. Небо було досі захмарене, але дощем нібито не загрожувало. Якщо вулиця була нахилена, то вода змивала сміття, згрібала його в купи й очищала великі шматки бруківки. Хоч би дощ тривав якнайдовше, сказала дружина лікаря, в цій ситуації сонце буде чимось найгіршим, що може нас спіткати, сморід гниття тоді стане нестерпним, Ми більше його відчуваємо тому, що помилися, сказала дружина першого сліпого, й чоловік підтвердив її думку, хоч і боявся, що застудився, викупавшись у холодній воді. На вулицях було безліч сліпих, які користувалися проясненням у небі, щоб роздобути їжі й справити десь на вулиці свої природні потреби, яких не могли уникнути, хоч їли й пили зовсім мало. Собаки блукали повсюди, нишпорили в купах сміття й покидьків, одна пронесла в зубах дохлого пацюка, рідкісний випадок, який можна пояснити лише великою повінню від останніх злив, коли навіть загиблий пацюк не встиг скористатися своїм умінням добре плавати. Слізний собака тримався осторонь від своїх товаришів по зграї та полюванню, він зробив свій вибір, але належав до тих тварин, які не чекають, коли хтось їх нагодує, й безперервно щось жував, адже купи покидьків зберігають у собі неоціненні скарби, треба лише добре поритися в них. Першому сліпому та його дружині також випала нагода поритися, тільки не в покидьках, а у своїй пам'яті, вони тепер намагалися визначити чотири кути, але не того будинку, в якому вони мешкали, там кутів набагато більше, а тієї вулиці, на якій цей будинок стоїть, вони шукали ті чотири кути, які послужать їм сторонами світу, бо сліпих не цікавить, де розташований схід або захід, північ або південь, вони хочуть лише, щоб їхні руки, якими вони намацують дорогу, могли підказати їм, куди йти, у давні часи, коли сліпих було ще мало, вони застосовували білі ціпки, й безперервне постукування по землі та по стінах було наче шифром, який допомагай їм визначити й упізнати дорогу, але сьогодні, коли всі стали сліпі, такий ціпок, посеред загального цокання, не приносив би ніякої користі, не кажучи вже про те, що, занурений у власний білий світ, сліпий міг би засумніватися, чи він узагалі щось тримає в руках. Собаки мають, як усім відомо, крім того, що ми називаємо інстинктом, інші засоби орієнтації, немає сумніву, що, будучи короткозорими, вони не надто довіряють очам, проте, оскільки їхні носи перебувають попереду очей, вони завжди прибігають туди, куди їм треба, тому слізний пес про всяк випадок задер задню ногу в напрямку всіх головних вітрів, тож один із них приведе його додому, якщо він заблукає. Поки вони йшли, дружина лікаря дивилася на обидві сторони вулиць у пошуках продуктових крамниць, де могла б поповнити свої вичерпані запаси харчів. Проте їхні візити в ті заклади не можна було назвати цілком задовільними, бо хоч у підвалах старих бакалійних крамниць іще можна було знайти квасолю й турецький горох, але бобові рослини треба дуже довго варити, а для цього потрібна вода, потрібне пальне, тому мало хто схильний морочити голову приготуванням таких продуктів. Дружина лікаря не була надто обізнана в народній мудрості, що знаходить собі вихід у прислів'ях, а проте кілька з цих перлин їй запам'яталися, тому вона не погребувала наповнити квасолею та горохом два пластикові мішки, які вони мали із собою. Бери те, чого не потребуєш, знайдеш те, що тобі згодиться, мала звичай казати її бабуся, зрештою у воді, в якій треба вимочувати горох та квасолю, їх можна й зварити, а та рідина, яка залишиться після варіння, перестане бути водою й перетвориться на бульйон. Бо не тільки в природі буває так, що не все втрачається і щось усе ж таки можна використати.