Завдання Героїв - Райс Морган. Страница 21
«Дякую».
Гвен захихотіла, сміючись все голосніше.
«Дякую за що?» — запитала вона, і її очі загорілися. Вона насолоджувалася цим моментом.
Тор відчув, що починає знову червоніти.
«Гм… Я не знаю», — єдине що зміг пробурмотіти він.
Гвен сміялася, а Тор відчув себе приниженим. Ріс підштовхнув його, взявши його за лікоть, і вони продовжили йти. Через декілька кроків, Тор обернувся через плече і побачив, що Гвен досі стоїть на тому ж місці, продовжуючи дивитись на нього.
Тор відчував, як його серце калатало. Він хотів поговорити з нею, дізнатись все про неї. Він був настільки збентежений, що забув слова. Він ніколи не спілкувався з дівчатами у своєму селі, особливо з такими вродливими. Ніхто не вчив його, що говорити у таких випадках, як поводитись.
«Вона забагато говорить», — сказав Ріс, коли вони продовжили свою ходу до Короля. — «Не зважай на неї».
«Як її звати?» — запитав Тор.
Ріс подивився на нього усміхненим поглядом: «Вона тільки сказала тобі».
«Я вибачаюсь… Я… Я забув», — зніяковіло відповів Тор.
«Гвендолін. Але всі кличуть її Гвен».
Гвендолін. Тор промовляв подумки її ім’я знову і знову. Гвендолін. Гвен. Він не хотів, щоб воно пішло, хотів залишити його у своїй свідомості. Він думав — чи зможе побачити дівчину знову? Він гадав, що, мабуть, ні — адже він був простолюдином. Від цієї думки йому стало боляче.
Натовп притихнув; Тор подивився вгору і зрозумів чому. Вони стояли поряд з Королем. Король Маꥳл сидів на престолі, вдягнений у фіолетову королівську мантію і корону. Навіть його погляд справляв враження.
Ріс схилив свої коліна перед Королем, і натовп заспокоївся. Тор, за прикладом Ріса, зробив так само. Мовчання огорнуло кімнату.
Король відкашлявся, видавши глибокий звук. Коли він заговорив, його голос загримів на всю кімнату.
«Торгрін із Нижньої Країни, Південної Провінції Західного Королівства», — почав він. — «Чи розумієш ти, що сьогодні ти втрутився у Королівський лицарський турнір?»
Тор відчув, що в горлі у нього пересохло. Він не знав як реагувати, це не можна було назвати хорошим початком. Він задавав собі тільки одне питання — чи покарають його.
«Прошу вибачення, Ваша Величність», — видавив із себе нарешті Тор. — «Я не хотів цього».
Маꥳл нахилився і підняв одну брову.
«Що ти маєш на увазі? Тобто, ти хочеш сказати, що не хотів врятувати життя Ерека?»
Тор був розгублений. Він розумів, що робить тільки гірше.
«Ні, Ваша Величносте. Я хотів…»
«Отже, ти визнаєш, що дійсно хотів втрутитись?»
Тор відчув, що його серце шалено калатає. Що він міг сказати?
«Прошу вибачення, Ваша Величність. Я думаю, я просто… хотів допомогти».
«Хотів допомогти?» — Маꥳл відхилився назад і голосно розреготався.
«Ти хотів допомогти Ереку! Нашому найкращому і найбільш прославленому лицарю!»
Кімната вибухнула від сміху. Тор знову почервонів, вже котрий раз за цей день. Але він нічого не міг вдіяти.
«Підведись і підійди ближче», — наказав Маꥳл.
Тор з подивом спостерігав, що Король дивився на нього з посмішкою. Хлопець підвівся і підійшов ближче.
«Я бачу шляхетність у твоєму обличчі. Ти не простолюдин. Ні, зовсім не простолюдин…»
Маꥳл прокашлявся.
«Ерек — лицар, якого ми найбільше любимо. Ти вчинив великий подвиг сьогодні. Великий подвиг для нас усіх. В якості нагороди, з цього дня, ти станеш частиною моєї сім’ї. Ти отримаєш такі ж почесті і повагу, як і всі мої сини».
Король відкинувся назад і голосно сказав: «Нехай це знають всі!»
По залі розійшлися схвальні відгуки і тупотіння.
Тор подивився навколо, схвильований, не в змозі зрозуміти — чи насправді з ним це все відбувається. Член Королівської родини. Це було більше за всі його найсміливіші мрії. Все, про що мріяв юнак — отримати місце у Легіоні. Тепер він був настільки вражений і переповнений вдячності, що не знав що робити.
Раптово, перш ніж він встиг відповісти, люди в кімнаті почали співати і танцювати. Всі навколо святкували. Це був справжній хаос. Він подивився на Короля, побачив любов у його очах, поклоніння і визнання. До цього Тор, ніколи не отримував батьківської любові, а тепер він був тут, і його любила не просто людина, а сам Король. В один прекрасний день, світ юнака змінився. Він тільки молився, щоб все це було реальністю.
Гвендолін протиснулася крізь натовп, бажаючи ще раз побачити хлопця, до того, як його виведуть з королівського двору. Тор… Її серце починало калатати швидше, лише від однієї думки про нього, і вона проговорювала його ім’я знову і знову. Вона не могла перестати думати про Тора з того моменту, як зустріла його. Він був молодший за неї, але не більше ніж на рік чи два. Крім того, було у хлопця щось таке, від чого він здавався старшим і мудрішим. З моменту, коли вона зустріла його, Гвендолін відчувала, що знала його. Вона посміхнулась, коли згадала зустріч з ним, яким схвильованим він був. Дівчина побачила в очах хлопця, що він відчуває до неї теж саме.
Звичайно, вона не знала хлопця, але була свідком того, що він зробив на лицарському турнірі. Крім того, її молодший брат також відчував симпатію до Тора. З тих пір вона думала про нього, відчуваючи, що він чимось відрізняється від інших. Зустріч тільки підтвердила це. Він відрізнявся від усіх членів королівської родини і всіх людей, що народилися і виросли тут. Було в ньому щось свіже і справжнє, чого не було в інших. Він був звичайною людиною, простолюдином, але дивним чином, було в ньому щось від королівської крові, неначе він пишався своїм походженням.
Гвен підійшла до краю верхнього балкона і подивилась вниз. Там простирався королівський двір, і дівчина ще встигла останній раз зловити погляд Тора, який йшов разом у супроводі Ріса. Звичайно, вони прямували в казарми, щоб тренуватись з іншими хлопцям. Гвендолін відчула гострий укол жалю, міркуючи, як влаштувати їх зустріч знову.
Гвен хотіла дізнатись про нього більше. Вона повинна була з’ясувати це. Для цього дівчині доведеться поговорити із жінкою, яка знала все і про всіх у королівстві — зі своєю матір’ю.
Гвен повернулась, протиснулась крізь натовп і закружляла коридорами замку, які знала напам’ять. В її голові запаморочилось. Це був дивний день. По-перше, ранкова зустріч з батьком, де той приголомшив її новиною — Король хотів, щоб Гвен стала на чолі королівства. Вона була заскочена цим зненацька, не очікуючи такого і не в змозі усвідомити. Як взагалі вона могла правити королівством? Гвен відганяла цю думку, надіючись, що цей день ніколи не настане. Тим паче, батько дівчини був здоровим і сильним і більше всього на світі вона хотіла, щоб він жив, щоб був з нею, щоб був щасливим.
Але вона не могла відігнати від себе думки про цю зустріч. Десь там, ховаючись у глибинах думок, було посіяне зерно, яке почало проростати розумінням того, що вона буде наступницею. Не хтось з її братів, а саме вона. Це одночасно було жахливим і надавало їй відчуття значущості і впевненості, адже батько вирішив, що саме вона достойна правити — наймудріша з усіх. Дівчина задавала собі питання — чому.
Це також і турбувало її. Вона знала, що це викличе багато суперечок і заздрощів — її, дівчину, було обрана, щоб правити королівством. Особливо вона відчувала злість Гарета, і це лякало її. Вона знала що її брат маніпулятор, який нікого не прощає. Ніщо не могло зупинити його, коли він чогось хотів і їй була ненависна одна думка, що доведеться стати на дорозі у брата. Вона хотіла поговорити з Гаретом після зустрічі з батьком, але той навіть не подивився у її сторону.
Гвен побігла вниз по гвинтових сходах. Її туфлі зацокотіли по камінню. Дівчина повернула в інший коридор, пройшла через каплицю у інші двері, оминула декілька охоронців і потрапила в особисті покої. Вона повинна була поговорити з матір’ю, яка відпочивала тут. Її матір не любила вирішувати справ, які стосувались королівства, замість них вона воліла вислизнути у свої покої і відпочивати.