Завдання Героїв - Райс Морган. Страница 30
Тор не бачив Ерека з часів лицарського турніру. Він відчув полегшення при його появі. І як було не зрадіти тому, що поруч з ними у Каньйон прямував справжній лицар — і не хто-небудь, а сам Ерек. Тор відчував, що вони непереможні, коли він з ними, і молився про те, щоб той до них приєднався.
«Що ви тут робите?» — запитав Тор. — «Ви супроводжуєте нас?» — він сподівався, що голос не видав його емоцій.
Ерек відхилився назад і розсміявся.
«Не турбуйтеся, юначе», — заспокоїв він. — «Я йду з вами».
«Правда?» — Запитав Ріс.
«Така традиція для члена Срібла — супроводжувати членів Легіону під час їхнього першого дозору. Я зголосився піти з вами».
Ерек повернувся і подивився на Тора.
«Зрештою, вчора ти мені допоміг».
Тор відчув, як тепло стало у нього на серці. Присутність лицаря надихнула його. Крім того, він відчув, як піднявся в очах своїх друзів. Ось він, у супроводі кращого лицаря королівства, направляється до Каньйону. Велика частина його страхів тут же зникла.
«Звичайно, я не піду в дозор з вами», — додав Ерек. — «Але я проведу вас через міст до вашого табору. Патрулювати ви підете без мене».
«Це велика честь, сер», — сказав Ріс.
«Дякуємо», — відгукнулися О’Коннор і Елден.
Ерек подивився на Тора і посміхнувся.
«Врешті-решт, якщо ти будеш моїм першим зброєносцем, я просто не можу дозволити тобі померти».
«Першим?» — перепитав Тор. Його серце завмерло.
«Фейтгольд зламав ногу під час лицарського турніру. Він не зможе виконувати своїх обов’язків, принаймні, вісім тижнів. Тепер ти — мій перший зброєносець. І наше тренування теж може початися, чи не так?»
«Звичайно, сер», — відповів Тор.
Голова Тора йшла обертом. Вперше за довгий час він відчув, що удача, нарешті, посміхнулася йому. Тепер він був першим зброєносцем великого лицаря — кращого з кращих. Йому здавалося, що він обійшов усіх своїх друзів.
Всі п’ятеро продовжили шлях, прямуючи на захід, у променях сонця, що сідало. Ерек повільно їхав на коні поруч з іншими.
«Смію припустити, що Ви були у Каньйоні, сер?» — запитав Тор.
«Багато разів», — відповів Ерек. — «Я був на першому патрулюванні приблизно у твоєму віці».
«І як він вам?» — поцікавився Ріс.
Усі четверо хлопців обернулися і уважно подивилися на Ерека. Якийсь час Ерек їхав мовчки, дивлячись прямо перед собою, міцно стиснувши щелепи.
«Ваш перший раз — це досвід, який ви ніколи не забудете. Це складно пояснити. Це дивне, незнайоме, містичне і красиве місце. По іншу сторону знаходиться неймовірна небезпека. Міст, який вам належить перетнути, довгий і крутий. Багато хто з вас патрулюватиме його, але ви завжди будете почувати себе самотніми. Це природа в усій своїй красі. Вона заганяє людину у свою власну тінь. Наші люди патрулюють його вже сотні років. Це обряд посвячення. Без цього ви не розумієте у повній мірі, що таке небезпека — і не можете стати лицарями».
Він замовк. Четверо хлопців подивилися один на одного знервовано.
«Чи чекати нам на сутички на іншій стороні?» — запитав Тор.
Ерек знизав плечима.
«Все можливо, як тільки ви досягнете Вільдів. Малоймовірно, але можливо».
Ерек поглянув на Тора.
«Чи хочеш ти бути чудовим зброєносцем, а в один прекрасний день стати величним лицарем?» — запитав він, дивлячись прямо на Тора.
Серце Тора прискорено забилося.
«Так, сер, дужче всього на світі».
«Тоді є речі, які ти повинен засвоїти», — сказав Ерек. — «Сили та спритності не достатньо; не достатньо навіть бути прекрасним воїном. Є щось ще — щось важливіше за ці речі».
Ерек знову стих, але Тор не міг більше чекати.
«Що?» — запитав Тор. — «Що найголовніше?»
«Ви повинні бути сильні духом», — відповів Ерек. — «Ніколи не бійтеся. Ви повинні увійти в самий темний ліс, вступити в найнебезпечнішу битву абсолютно незворушними. Ця незворушність повинна бути всередині вас завжди, коли б і куди б ви не йшли. Ніколи не бійтеся, завжди будьте на сторожі. У вас не буде спокою. Ви маєте бути старанними. Ви більше не можете очікувати, що хтось інший захистить вас. Ви більше не просто громадяни. Тепер ви — люди Короля. Кращими якостями для воїна є хоробрість і незворушність. Не бійтеся небезпеки. Чекайте на неї. Але не шукайте».
«Кільце, в якому ми живемо», — додав Ерек. — «Наше королівство. Здається, що ми, з усіма нашими людьми, захищаємо його від орд світу. Але це не так. Ми захищені тільки Каньйоном і тільки чарами в ньому. Ми живемо в чарівному кільці. Не забувайте про це. Наше життя та смерть — це магія. Безпеки немає ні тут, ні по іншу сторону Каньйону, хлопче. Приберіть чари, приберіть магію, і нічого не залишиться».
Якийсь час вони йшли в тиші. Тор прокручував слова Ерека в своїй голові знову і знову. Він відчував, що Ерек передав йому якесь приховане повідомлення, ніби кажучи йому: якими б силами, якою б магією він не володів, цього не потрібно соромитися. Насправді це — предмет гордості і джерело всієї енергії королівства. Тору стало легше. Йому здавалося, що його відправили в Каньйон як покарання за те, що він використовував свою магію, і він відчував свою провину за це. Але тепер він знав, що його сили — якими б вони не були — можуть стати джерелом гордості.
У той час як інші пішли вперед, а Ерек і Тор були позаду, Ерек подивився на Тора.
«Тобі вже вдалося нажити собі деяких впливових ворогів у дворі», — сказав він із задоволеною посмішкою на обличчі. — «Здається, стільки ж ворогів, скільки і друзів».
Присоромлений, Тор почервонів.
«Я не знаю як так вийшло, сер. Я цього не хотів».
«Ворогів не отримують навмисно. Вони часто з’являються через заздрість. Тобі вдалося викликати багато заздрості. Це не обов’язково погано. Ти в центрі загальної уваги».
Тор почухав голову, намагаючись зрозуміти сенс його слів.
«Але я не знаю, чому».
Здавалося, що Ерека це все тішило.
«Сама Королева є головною твоєї противницею. Якимось чином тобі вдалося перейти їй дорогу».
«Моя мати?» — обернувшись, запитав Ріс. — «Але чому?»
«Це питання, яке і мене цікавить», — сказав Ерек.
Тор відчував себе жахливо. Королева? Ворог? Що він їй зробив? Він не міг цього зрозуміти. Хіба міг він бути досить значимим для того, щоб вона взагалі помітила його? Тор насилу розумів, що відбувається навколо нього.
Раптом його осяйнуло.
«Це через неї мене відрядили в Каньйон?» — запитав він.
Ерек повернувся і глянув уперед. Вираз його обличчя став серйозним.
«Можливо», — задумливо промовив він. — «Можливо й таке».
Тор дивувався ворогам, яких нажив собі. Він увійшов у двір, про який нічого не знав. Він всього лише хотів стати «своїм». Тор просто пішов за своєю мрією та покликом і зробив усе можливе, щоб вони здійснилися. При цьому він не думав про те, що може викликати ревнощі або заздрість. Тор знову і знову прокручував це в своїй голові як загадку, але не міг докопатися до істини.
Поки Тор обдумував все це, вони дісталися до вершини пагорба. Видовище, яке постало перед ними, змусило відкинути всі думки. У Тора перехопило подих — і не лише через сильний поривчастий вітер.
Перед ними постав Каньйон, розкинувшись так далеко, наскільки вистачало погляду. Вперше в житті Тор побачив його. Це видовище так сильно вразило його, що він застиг на місці, не в силах поворухнутися. Це було найграндіозніше і найвеличніше видовище з усіх, що йому доводилося бачити в житті. Величезна прірва в землі, здавалося, тягнеться нескінченно, поєднана тільки одним-єдиним вузьким мостом, біля якого вишикувалися солдати. Здавалось, що і сам міст тягнеться до краю землі.
Каньйон світився зеленими і синіми кольорами через захід другого сонця, і сяючі промені відбивалися від його стін. Тор пішов за іншими, наближаючись все ближче і ближче до мосту, аж поки нарешті не зміг подивитися вниз, глибоко в скелі Каньйону. Здавалося, що вони стрімко падають в надра землі. Тор навіть не зміг побачити дна і не знав, чи воно там було чи ні: все було затягнуто густим туманом. Каміння, яке утворювало скелі, здавалося, мало мільйон років — візерунки на них, мабуть, залишили шторми багато століть тому. Це було найпервісніше місце з усіх бачених ним. Тор і гадки не мав, що його планета була такою великою, яскравою, такою живою.