Завдання Героїв - Райс Морган. Страница 35
Розділ вісімнадцятий
Тор повільно відкрив очі. Він розгубився і намагався з’ясувати, де знаходиться. Він лежав на соломі, і на мить подумав, що знову опинився в казармі. Він піднявся на один лікоть, немов готуючись до бою, і пильно обдивився навколо.
Але то була не казарма. Він знаходився в розкішній кімнаті, обкладеній каменем. Це місце нагадувало одну з кімнат замку. Королівського замку.
Перш, ніж він зміг щось зрозуміти, масивні дубові двері відчинилися, і в них гордовито увійшов Ріс. Поодаль, Тор чув приглушений гомін юрби.
«Нарешті він ожив», — оголосив з посмішкою Ріс та кинувся вперед. Вхопивши Тора за руку, він підняв його на ноги.
Тор торкнувся голови, намагаючись приглушити жахливий головний біль, що швидко наростав.
«Швидше, ходімо, всі вже чекають на тебе», — Ріс підганяв Тора, смикаючи його за руку.
«Зажди хвилину, будь ласка», — сказав Тор, намагаючись отямитися. — «Де, я? Що сталось?»
«Ми повернулись до Королівського Двору — і тебе вітатимуть як героя дня!» — весело сказав Ріс, і вони попрямували до дверей.
«Героя? Що ти маєш на увазі? І… як я тут опинився?» — запитав Тор, намагаючись пригадати.
«Те чудовисько звалило тебе з ніг. Ти деякий час лежав без свідомості. Ми мусили віднести тебе назад через міст Каньйону. Вкрай драматично. Зовсім не так, як я очікував твого повернення на нашу сторону!»— сказав він зі сміхом.
Вони вийшли в коридор замку, де Тор побачив різних людей — жінок, чоловіків, зброєносців, охоронців, лицарів, що дивились на нього так, наче тільки й чекали коли він прокинеться. Крім того, в їх очах він читав дещо нове, схоже на повагу. Він вперше бачив це. До цього, майже завжди на нього дивились з презирством, а тепер — так, ніби він був одним із них.
«Що саме сталося?» — ламав голову Тор, не в силах згадати.
«Ти що, нічого не пам’ятаєш?» — запитав Ріс.
Тор намагався думати.
«Я пам’ятаю, як побіг до лісу. Бився з чудовиськом. А потім…» — на цьому його спогади обривались.
«Ти врятував Елдену життя», — сказав Ріс. — «Ти безстрашно побіг до лісу, з власної волі, сам. Я не знаю, чому ти вирішив витратити свою енергію на порятунок цього самозакоханого бовдура, але ти зробив це. Король надзвичайно задоволений тобою. Не тому, що він переймається життям Елдена. А тому, що він цінує хоробрість. Він любить святкування. Це важливо для нього, відзначення таких подій, як ця, щоб надихати інших. І це добре позначається як на Королі, так і на Легіоні. І він хоче святкування. Ти тут, бо він збирається нагородити тебе».
«Нагородити мене?» — запитав приголомшений Тор. — «Але ж я нічого не зробив!»
«Ти врятував Елдену життя».
«Я просто зреагував. Це вийшло природньо».
«І саме тому Король хоче нагородити тебе».
Тор зніяковів. Він не думав, що його дії заслужили нагороди. Зрештою, якби не було Ерека, Тор уже був би мертвий. Тор думав про це, і його серце знову наповнилося вдячністю до Ерека. Він сподівався, що в один прекрасний день він зможе віддячити йому.
«А як же наш обов’язок патрульних?» — запитав Тор. — «Ми його не виконали».
Ріс підбадьорливо поплескав його по плечу.
«Друже, ти врятував хлопцю життя. Життя члена Легіону. Це набагато важливіше за наш патруль», — Ріс розсміявся. — «Так насичено, для небагатого на події першого патруля!» — додав він.
В кінці чергового коридору, двоє охоронців відкрили перед ними двері, і Тор не встиг і оком змигнути, як опинився в королівських покоях. Вони побачили близько сотні лицарів, що знаходились в кімнаті зі склепінчастою стелею, вітражами, зброєю та обладунками, що прикрашали стіни як трофеї. Збройова палата — зала, де зустрічаються всі великі воїни, всі мужі Срібла. Серце Тора прискорено забилось, коли він оглядав стіни — усю найвідомішу зброю та обладунки відважних та легендарних лицарів. Тор чув про це місце все своє життя. Це була його мрія — побачити її одного дня. Зазвичай, охоронці не впускали сюди нікого, крім Срібла.
Але що ще більше здивувало Тора, так це те, що справжні лицарі повернулись і подивились на нього — з усіх боків. Більше того, на їх обличчях читалось захоплення. Тор ніколи не бачив так багато лицарів в одній кімнаті, і ніколи не відчував такого визнання. Він неначе потрапив у сон. Тим більше, що за кілька хвилин до цього він міцно спав.
Мабуть, Ріс помітив приголомшене обличчя Тора.
«Кращі воїни Срібла зібралися тут, щоб вшанувати тебе».
Тор відчув гордість, хоч і не міг повірити в те, що все це відбувається насправді: «Вшанувати мене? Але я нічого не зробив».
«Помиляєшся», — почувся голос.
Тор повернувся і відчув важку руку на своєму плечі. Це був Ерек, з посмішкою на вустах.
«Ти проявив мужність, честь і відвагу, якої не чекали від тебе. Ти ледь не поклав голову, щоб врятувати одного зі своїх братів. Це те, на що ми очікуємо в Легіоні, і це те, на що ми очікуємо в Сріблі».
«Ти врятував моє життя», — промовив Тор до Ерека. — «Якби не ти, той звір мене би вбив. Я не знаю, як тобі віддячити».
Ерек посміхнувся.
«Ти це вже зробив», — відповів він. — «Хіба ти не пам’ятаєш лицарський турнір? Думаю, ми квити».
Тор йшов по доріжці до трону Короля Маꥳла, в дальньому кінці зали, у супроводі Ріса з одного боку, Ерека з іншого. Він відчував на собі сотні поглядів, і це було схоже на сон.
Король був в оточенні безлічі радників, разом зі своїм старшим сином Кендриком. Коли Тор наблизився, його серце сповнилось гордістю. Йому важко було повірити в те, що Король знову надав йому аудієнцію, і так багато поважних мужів були тут, щоб засвідчити це.
Вони підійшли до трону Короля. Маꥳл підвівся, і у кімнаті запала тиша. Похмурий вираз на обличчі Маꥳла змінила широка посмішка, він зробив три кроки вперед і, на подив Тора, обійняв його.
У залі піднявся шквал схвальних вигуків.
Він відступив, продовжуючи міцно тримати Тора за плечі, і всміхнувся.
«Ти послужив Легіону гарну службу», — сказав він.
Слуга підніс Королю кубок, який він підняв. І гучним голосом, він крикнув:
«ЗА ВІДВАГУ!»
«ЗА ВІДВАГУ!» — повторили сотні чоловічих голосів. Залу наповнив приглушений шум захоплення, після чого знову запанувала тиша.
«В честь твого сьогоднішнього подвигу» — виголосив Король. — «Я нагороджу тебе подарунком».
Король зробив жест рукою, і вперед вийшов слуга, рука якого була покрита довгою, чорною рукавицею — на ній сидів дивовижний сокіл. Він повернувся і подивився на Тора так, ніби знав його.
У Тора перехопило подих. Це був сокіл з його сну — сріблястий і з однією єдиною смужкою, що проходила через його лоб.
«Сокіл є символом нашого королівства і нашої королівської родини», — голосно мовив Маꥳл. — «Це птах мисливства, гордості і честі. Водночас, це птах майстерності і хитрості. Сокіл відданий і лютий, він ширяє у небі над іншими істотами. Це також священне створіння. Кажуть той, хто володіє соколом, також належить і йому. Він буде супроводжувати тебе в усіх мандрівках. Він буде залишати тебе, але завжди повертатиметься. І тепер цей сокіл — твій».
Сокольничий зробив крок вперед, одягнув на зап’ястя і руку Тора важку кольчужну рукавицю і посадив на неї птаха. Тор відчував себе наелектризованим з цією рукавицею на руці. Він боявся рухатись, приголомшений вагою рукавиці та сокола. Але складно було залишатись непорушним у той час, як птах метушився на його зап’ясті. Він відчував кігті птаха, та, на щастя, він відчував лише стискання, бо був захищений рукавицею. Птах обернувся, подивився прямо на нього і скрикнув. Тор відчув птаха, дивлячись йому в очі, відчув містичний зв’язок зі створінням. Він знав, що сокіл буде з ним до кінця його днів.
«Як ти збираєшся його назвати?» — голос Короля розрізав дзвінку тишу кімнати.
Тор напружив мозок, який зараз відмовлявся працювати.
Він намагався думати швидко. Він пригадував всіх найвідоміших воїнів Королівства. Окинув поглядом стіни і побачив дощечки з назвами битв, що відбувалися по всьому Королівству. Він зупинив погляд на одному написі. Це було місце в Кільці, де він ніколи не був, але він знав, що це територія містичних сил. Це було те, що треба.