Завдання Героїв - Райс Морган. Страница 51

«Мало хто був тут», — відповів Аргон. — «Звичайно, і тебе б зараз не було тут, якби я цього не дозволив. Ці двері відчиняються тільки тим, хто має сюди зайти. Для інших вона не відчиняться. І ніяка сила в світі їх не відчинить».

Тор відчув себе краще, але все ж, він задавався питанням, звідки Аргон знав, що він прийде. Цей друїд був суцільної загадкою для нього.

«У мене сталась подія, яку я не розумію», — сказав Тор, маючи надію почути думку Аргона з цього приводу. — «Це була змія. Біла гадюка. Вона хотіла напасти на нас. Крон, мій леопард, врятував нас».

«Нас?» — запитав Аргон.

Тор почервонів, він зрозумів, що сказав зайвого. Хлопець не міг підібрати потрібних слів.

«Я був не один», — сказав він.

«А з ким ти був?»

Тор стояв, як укопаний, не знаючи, що сказати. Зрештою, друїд був близький до Короля і міг йому щось розповісти.

«Я не розумію, яке відношення це має до змії».

«Пряме відношення. Ти не задавався питанням, чому змія напала саме в той момент, коли ти був з цією людиною?»

Тор був спійманий на гарячому.

«Я не розумію», — сказав він.

«Не всі знаки, які ти бачиш, призначені для тебе. Деякі з них — для інших».

Тор розглядав Аргона у тьмяному світлі і починав розуміти. Невже з Гвен повинно статись щось погане? І якщо це так, як він міг би це зупинити?

«Чи можете ви змінити долю?» — запитав Тор.

Аргон розвернувся, повільно перетинаючи кімнату.

«Звичайно, це питання, яке люди задають протягом століть», — відповів Аргон. — «Чи можна змінити долю? З одного боку, все вже визначено, все вже написано. З іншого — у нас є свобода волі. Наші вибори також визначають нашу долю. Здається неможливим, що доля і вільний вибір існують все життя пліч-о-пліч, але все-таки це так. Саме в тому місці, де стикаються ці дві протилежності, у гру вступає людська поведінка. Долю не завжди можна змінити, але іноді її можна обійти або навіть переписати за допомогою великої жертви чи сильної волі. Найчастіше ми є лише спостерігачами, які мають змогу тільки дивитись. Ми вважаємо, що приймаємо участь, але насправді це не так. В основному, ми спостерігачі, а не учасники».

«Тоді чому Всесвіт турбується про те, щоб показати нам знамення, якщо ми нічого не можемо зробити?» — запитав Тор.

Аргон повернувся і посміхнувся.

«Ти кмітливий, хлопче. Я скажу тобі. Головним чином, нам посилають знамення, щоб ми змогли підготуватись. Нам дають підказки, щоб дати час на підготовку. Іноді це робиться для того, щоб ми могли щось змінити. Але таке трапляється дуже нечасто».

«Чи правда, що біла гадюка віщує смерть?»

Аргон подивився на нього.

«Так». — нарешті відповів друїд. — «Це завжди так».

Серце Тора забилось частіше після того, як друїд підтвердив всі його здогадки. Він також був здивований від прямої відповіді Аргона.

«Я зіткнувся з нею сьогодні», — сказав Тор. — «Але я не знаю, хто помре. Мені здається, що я повинен щось зробити, щоб запобігти цьому. Я хочу викинути це зі своєї голови, але не можу. Мені постійно ввижається голова змії. Чому?»

Аргон довго дивився на Тора, потім зітхнув.

«Тому що смерть того, хто помре, вплине безпосередньо і на тебе. Це матиме вплив на твою долю».

Тор був дуже схвильований. Він відчував, що кожна відповідь викликає ще більше питань.

«Але це не справедливо!» — сказав він. — «Мені потрібно знати, хто саме помре. Я зможу попередити цю людину!»

Аргон похитав головою.

«Можливо, тобі і не треба знати цього», — відповів він. — «І якби ти навіть знав, ти нічого б не вдіяв. Смерть завжди знаходить свою жертву. Навіть якщо жертву попередили».

«Тоді навіщо мені це показали?» — запитав змучений Тор. — «І чому це не йде з моєї голови?»

Аргон ступив так близько, що опинився у декількох дюймах від Тора. Очі друїда у темряві горіли так яскраво, що це налякало Тора. Це було наче дивитись на сонце, але Тор не міг відвести погляд у бік. Аргон підняв руку і поклав її на плече Тора. Вона була льодяною на дотик, холодок пробіг через тіло хлопця.

«Ти ще молодий», — повільно сказав Аргон. — «Ти відчуваєш речі занадто глибоко. Бачити майбутнє — це велика нагорода. Але це може бути і великим прокляттям. Більшість людей, які проживають свою долю, поняття не мають про неї. Іноді дуже боляче знати долю, знати, що буде далі. Ти ще навіть не почав розуміти свої сили. Але колись ти зрозумієш. Колись. Після того, як ти зрозумієш, звідки ти».

«А звідки я?» — запитав розгублений Тор.

«З дому твоєї матері. Далеко звідси. За Каньйоном, на дальніх рубежах Вільдів. Там є замок, високо в небі. Він стоїть одиноко на скелі і, щоб дістатись до нього, треба пройти вздовж кам’яної дороги. Це чарівна дорога, вона неначе веде до самого неба. Це місце великої сили. Ти родом звідти. Поки ти не побуваєш у цьому місці, ти не зрозумієш все до кінця. Коли ти зробиш це, ти отримаєш відповіді на всі свої запитання».

Тор кліпнув. Коли він відкрив очі, то, на свій подив, побачив, що знаходиться ззовні будинку Аргона. Він поняття не мав, як туди потрапив.

Вітер бився об скелі. Тор подивився на різке сонячне світло. Поруч з ним стояв Крон і нявчав.

Тор підійшов до дверей будинку друїда і постукав у них з усіх сил. У відповідь не пролунало нічого, крім тиші.

«Аргон!» — закричав Тор.

У відповідь він почув тільки свист вітру.

Він спробував відкрити двері, натиснувши на них всією масою, але вони навіть не поворухнулись.

Тор чекав довгий час, поки нарешті не почало вечоріти. Нарешті він зрозумів, що його час тут вичерпаний.

Він повернувся і почав спускатись по кам’янистому схилу. Хлопець відчував себе ще більш заплутаним. Тепер він був упевнений, що наближається смерть. Але він нічого не зможе з цим зробити.

Хлопець йшов по цьому безлюдному місцю. Раптом він відчув холод на щиколотках. Він побачив густий туман, який ставав все густіше і піднімався все вище. Тор не розумів, що відбувається. Крон занявчав.

Тор спробував прискоритись, але дуже швидко туман став настільки густим, що він ледве бачив, що відбувається у нього перед очима. У той же час хлопець відчув, як його кінцівки важчають, а небо, як за помахом чарівної палички, темнішає. Він відчув, що його сили вичерпані. Тор не міг більше зробити ані кроку. Хлопець згорнувся у клубок на землі, оповитий туманом. Він спробував відкрити очі, поворушитися, але не зміг. За мить Тор вже міцно спав.

Тор побачив, що стоїть на вершині гори. Перед ним розкинулося ціле Королівство Кільця. Він бачив перед собою замок Короля, фортифікаційні споруди, сади, дерева і пагорби; все тонуло у літній зелені. Поля були наповнені фруктами і квітами; лунали святкові звуки музики.

Але, щойно Тор почав оглядатися, трава почала чорніти. Фрукти попадали з дерев, і самі дерева стали сухими. Всі квіти перетворились на попіл, але — що навело на нього найбільший жах — будинки почали руйнуватись один за одним, поки від них не залишилось нічого, крім купи каміння.

Тор подивився вниз і раптом побачив величезну білу гадюку. Її слизьке тіло вилось між ногами Тора. Він стояв безпорадний, поки його тіло, а потім і руки були повністю обвиті змією. Він відчув, що задихається. Змія видушувала з нього життя, вона огорнула хлопця і дивилась на нього. Її голова знаходилась всього в декількох дюймах від обличчя Тора, а язик майже діставав до щоки. Вона відкрила свій рот ширше, показавши величезні ікла, нахилилась вперед і проковтнула голову хлопця.

Тор скрикнув і опинився в замку Короля. Той був зовсім порожній, навіть трон не стояв на своєму місці. Меч Долі лежав неторканим. Всі вікна були розбиті, вітражі валялись на камінні. Він почув музику, повернувся на звук і пішов через порожні кімнати. Нарешті, він досяг величезних подвійних дверей, сто футів у висоту і щосили натиснув на них.

Тор стояв на вході у королівський бенкетний зал. Два довжелезні столи перед ним розтягнулись на всю кімнату. На столах було вдосталь їжі, але за ними ніхто не сидів. У дальньому кінці кімнати сиділа лише одна людина. Це був король Маꥳл. Він сидів на троні і дивився прямо на Тора. Здавалося, що він був так далеко.