Загублена земля. Темна вежа III - Кінг Стівен. Страница 18

— Ти ж не міг вбити малого вдруге, так? — обережно спитав Едді. — Щоразу, коли я вже вирішую, що ти машина, мов той ведмідь, ти мене дивуєш якоюсь насправді людською витівкою. Хай йому чорт.

— Едді, припини, — сказала Сюзанна.

Поглянувши на стрільцеве поникле обличчя, Едді зробив гримасу.

— Пробач, Роланде. Моя мати колись казала, що в мого рота погана звичка бігати наввипередки з розумом.

— Та нічого. Один мій друг теж таким був.

— Катберт?

Роланд ствердно кивнув. Він довго дивився на свою праву руку, на якій бракувало пальців, потім стиснув її в болючий кулак і знову поглянув на своїх супутників. Десь удалині, в лісових хащах, пролунав лагідний спів жайворонка.

— Ось що я думаю. Якби я тоді не ввійшов до тіла Джека Морта, він усе одно не штовхнув би Джейка в той день. Тільки не в той день. Чому ні? Ка–тет. Ось так просто. Вперше, відколи загинув останній з моїх друзів, з якими я вирушив у цю подорож, я опинився в центрі ка–тету.

— Квартету? — із сумнівом перепитав Едді.

Стрілець хитнув головою.

— Ка — це слово, яке у вашому світі означає «доля», Едді, хоча його справжнє значення набагато складніше і йому важко дати визначення. Втім, з іншими словами Високої Мови майже те саме. А «тет» означає групу людей, яких об'єднують спільні інтереси й мета. Наприклад, ми троє складаємо тет. Ка–тет — це місце, де доля поєднує багато життів.

— Як у «Мості короля Людовіка Святого», — пробурмотіла Сюзанна.

— А що це? — спитав Роланд.

— Роман про людей, що загинули разом, коли міст, який вони переходили, обвалився. У нашому світі багато хто знає цю історію.

На знак розуміння Роланд кивнув.

— У цьому випадку ка–тет поєднав Джейка, Волтера, Джека Морта й мене. То не була пастка, хоча саме це я спочатку підозрював, коли зрозумів, кого Джек Морт обрав собі за наступну жертву, бо ка–тет неможливо змінити чи підлаштувати згідно з волею якоїсь однієї людини. Але ка–тет можна побачити, пізнати й зрозуміти. Волтер побачив, і Волтер зрозумів. — Стукнувши себе кулаком по стегну, стрілець із запалом вигукнув: — Ох же ж він, мабуть, і підсміювася про себе, коли я його нарешті наздогнав!

— Повернімося до того, що могло б статися, якби ти не втрутився в плани Джека Морта того дня, коли він ішов услід за Джейком, — нагадав Едді. — Кажеш, що як не ти, то хтось чи щось інше спинили б Морта. Я правильно зрозумів?

— Так… бо то не був слушний день Джейкової смерті. До слушного дня лишалося недовго, але тоді час ще не настав. І це я теж відчув. Можливо, перед самим вчиненням задуму Морт би помітив, що на нього хтось дивиться. Або втрутився б ідеальний незнайомець. Або…

— Або коп, — додала Сюзанна. — Він міг побачити поліцейського не в тому місці і не в той час.

— Так. Справжня причина — посередник ка–тету — неважлива. Я з досвіду знаю, що Морт був хитрий, мов той старий лис. Якби він нюхом відчув бодай найменший натяк на несприятливі обставини, то він би миттю зачаївся і вичікував іншого дня.

— Мені відомо ще дещо. Полюючи на свої жертви, він маскувався. Того дня, коли він скинув цеглину на голову Детти Голмс, на ньому була в'язана шапочка і старий розтягнений светр, що був йому завеликий на кілька розмірів. Він хотів бути схожим на п'яничку, бо скидав цеглину з вікна будинку, де гніздилося багато любителів перехилити чарчину. Розумієте?

Вони закивали.

— Через багато років, того дня, коли він зіштовхнув тебе на рейки поїзда, Сюзанно, він був одягнений як робочий–будівельник. На ньому був великий жовтий шолом, який він сам називав «каскою», і фальшиві вуса. У день, коли він справді штовхнув би Джейка під машину, що розчавила його на смерть, Морт удавав би із себе священика.

— Господи, — видихнула Сюзанна. — Чоловік, який штурхонув його в Нью–Йорку, був Джек Морт, а той, кого він бачив на придорожній станції, був типом, на якого ти полював… Волтером.

— Саме так.

— А хлопчик подумав, що це один і той самий чоловік, бо вдягнені вони були в однакові чорні сутани?

Роланд ствердно кивнув.

— Волтер і Джек Морт навіть зовні були подібні. Не те щоб схожі, як дві краплі води, але обидва високі на зріст, з темним волоссям і дуже бліді. А зважаючи на те, що Джейк уперше і востаннє роздивився Морта, коли вже помирав, а вперше побачивши Волтера, перелякався мало не на смерть, то, гадаю, його помилку можна зрозуміти і пробачити. Якщо на цій картині і є один кретин, то це я, бо не зрозумів усієї правди раніше.

— А Морт би здогадався, що його використовують? — спитав Едді. Згадуючи власні відчуття й шалені думки в той час, коли Роланд вдерся до його свідомості, він не сумнівався, що Морт усе знав… але Роланд заперечливо похитав головою.

— Волтер діяв би надзвичайно обачно, тож Морт вирішив би, що ідея вдягнутися священиком належить йому самому… принаймні, так мені здається. Голосу чужинця — Волтера, — що нашіптував йому з глибин свідомості й підказував, що робити, він би не розпізнав.

— Джек Морт, — здивовано мовив Едді. — Увесь час то був Джек Морт.

— Так… але без Волтерової допомоги тут не обійшлося. Отже, я врешті–решт врятував Джейкові життя. Змусивши Морта зістрибнути з платформи підземки на колію перед поїздом, я змінив хід подій.

— А якщо цей Волтер мав змогу ходити до нашого світу, коли йому заманеться… можливо, у нього були власні двері… то чи не міг він використати когось іншого, щоб штовхнути твого малого під колеса автомобіля? — спитала Сюзанна. — Якщо він підказав Мортові вдягнутися священиком, то так само міг підбурити когось іншого… Що таке, Едді? Чому ти хитаєш головою?

— Бо я сумніваюся, що Волтерові це було потрібно. Волтер хотів саме того, що зараз відбувається… щоб Роланд крихта за крихтою втрачав глузд. Хіба ні?

Стрілець кивнув.

— Волтер не вчинив би так, як ти кажеш, навіть якби йому цього хотілося, — вів далі Едді, — бо Волтер був мертвий задовго до того, як Роланд знайшов двері на узбережжі. Коли Роланд потрапив у голову Джека Морта, старенький Волт уже давно перестав стромляти носа в чужі справи.

Поміркувавши над цим, Сюзанна ствердно кивнула.

— Зрозуміла… здається. Всі ці мандри в часі геть збивають з пантелику, правда ж?

Роланд почав збирати речі й пакувати їх знову.

— Час нам рухатися далі.

Едді підвівся і накинув собі на плечі рюкзак.

— Хоч одне в усій цій історії має тебе тішити, — сказав він, звертаючись до Роланда. — Ти… чи то пак цей ка–тет… зміг врятувати малому життя.

Роланд саме вовтузився з зав'язуванням ранця на грудях. Зачувши це, він підвів очі, й Едді аж сахнувся від їхньої сліпучої ясності.

— Та невже? — різко спитав стрілець. — Справді? Я крапля за краплею втрачаю глузд, намагаючись примиритися з двома варіантами однієї дійсності. Спочатку я сподівався, що той або той почне зникати, але не так сталось, як гадалось. Усе зовсім навпаки: ці дві дійсності галасують у моїй голові гучніше й гучніше, чубляться одна з одною, наче дві ворогуючі кліки, що от–от розв'яжуть війну. Тож скажи мені таке, Едді: як ти гадаєш, що почуває зараз Джейк? Як, по–твоєму, почуваєшся, коли знаєш, що ти помер в одному світі, але живеш в іншому?

Знову заспівав жайворонок, але жоден із них цього не зауважив. Едді невідривно дивився в світло–блакитні очі, що палали вогнем на блідому Роландовому обличчі, і не знайшов що відповісти.

24

Того вечора вони стали табором за п'ятнадцять миль на схід від поваленого ведмедя, позасинали мертвим сном (навіть Роланд усю ніч проспав, мов убитий, хоча його сни більше нагадували страхітливий карнавальний поїзд) і наступного ранку на світанні вже були на ногах. Едді, не кажучи ні слова, розпалив невеличке багаття і глянув на Сюзанну, коли десь неподаліку лісі почувся постріл револьвера.

— Сніданок, — сказала вона.

За три хвилини повернувся Роланд, через плече в нього була перекинута шкура, на якій лежав щойно обідраний кролик. Сюзанна приготувала їжу. Всі поснідали й вирушили в дорогу.