Загублена земля. Темна вежа III - Кінг Стівен. Страница 28

Нічого особливого.

Та все одно Джейк встав з місця, покинувши нерозкриту течку на парті, й подався до дверей. Він чув, як тихо гомонять однокласники, гортаючи сторінки Іспитових Творів у пошуках неправильно сформульованих речень чи розпливчастих фраз, але ці звуки долинали наче здаля.

Всю його увагу полонили двері.

Останні десять днів чи десь так, поки голоси у нього в голові лунали дедалі гучніше й гучніше, Джейк почав усерйоз цікавитися різними дверима… всіма без винятку. Лише за останній тиждень, він, мабуть, п'ять сотень разів відчиняв двері, що вели з коридору на горішньому поверсі до його кімнати, а двері до ванної — так взагалі тисячу. І щоразу відчував, як у грудях напинається тугий клубок надії й сподівання, наче розв'язання його турбот лежало десь за цими чи тими дверима, і він неодмінно його знайде… врешті–решт. Втім, щоразу перед очима з'являвся лише коридор, або ванна, або подвір'я, абощо.

Минулого четверга він повернувся додому зі школи, впав на ліжко і заснув. Схоже, відтепер сон став його єдиним прихистком. Та минуло три чверті години, і він прокинувся, стоячи в дверях до ванної і напівпритомно витріщаючись на такі цікавинки, як унітаз і раковина. На щастя, його ніхто не бачив.

Зараз, наближаючись до дверей роздягальні, Джейк відчув той самий сліпучий спалах надії, певність у тому, що двері відчиняться не в темну гардеробну, де навіки оселилися запахи зими — фланелі, гуми й вологої вовни, а до якогось іншого світу, в якому він знову зможе стати цілісним. На підлогу класної кімнати трикутником проллється сліпуче гаряче світло, трикутник ставатиме більшим, і Джейк побачить, як у світло–блакитному небі ширяють птахи, у небі кольору

(його очей)

старих потертих джинсів. Пустельний вітер зачеше йому волосся назад і висушить піт, що від хвилювання виступив на лобі.

Він ступить через поріг і зцілиться.

Джейк повернув ручку й відчинив двері. Всередині на нього чекали лише пітьма й ряд блискучих мідних гачків. Біля стосів зошитів у кутку лежала чиясь з давніх–давен забута рукавичка.

Серце впало, і зненацька Джейкові захотілося просто прокрастися до цієї темної кімнати з її запахами зими й крейдяного пилу. Він посуне рукавичку вбік і сяде в кутку під гачками для пальт. Він сяде на гумовому килимку, куди взимку зазвичай ставлять чоботи. Він сяде, засуне собі до рота великого пальця, підтягне коліна до грудей, заплющить очі і… і…

І просто поступиться.

Ця думка і полегшення, яке вона обіцяла, були неймовірно принадними. Настане кінець страхові, розгубленості й безладу. Найгіршим був безлад — це постійне відчуття, що життя перетворилося на дзеркальний лабіринт божевільні.

Та, попри все, Джейк Чемберз, подібно до Едді та Сюзанни, мав у собі глибоко заховане сталеве осердя. І зараз воно спалахнуло в темряві, осяявши її синім світлом маяка–дороговказа. Жодних поступок. Нехай у нього в душі вирує божевілля і врешті–решт воно переможе, але Джейк нещадно з ним боротиметься. І нехай його грім поб'є, якщо він поступиться.

«Ніколи! — люто подумав він. — Ніколи! Нік…»

— Джоне, якщо ти вже все шкільне приладдя в гардеробній перелічив, то, коли твоя ласка, приєднайся до нас, — сухим культурним тоном сказала в нього за спиною міс Ейвері.

І поки Джейк відвертався від дверей, рядами учнів розлігся смішок. Міс Ейвері стояла за своїм столом, злегка спираючись на нього пальцями, і зі спокійним інтелігентним виразом обличчя дивилася на хлопця. Сьогодні на ній був синій костюм, а волосся зачесане в звичний вузол. З–за її плеча на Джейка похмуро зирив портрет Натаніеля Готорна.

— Вибачте, — пробелькотів Джейк і причинив двері. Непереборний потяг відчинити їх знову, подивитися ще раз, а раптом там є інший світ з його розпеченим сонцем і пустелею, накотив на хлопчика, але він не піддався і пішов на місце. Петра Джессерлінг вже пускала йому бісики. — Наступного разу візьми мене з собою, — прошепотіла вона. — Тоді хоч подивитися буде на що.

Джейк неуважно всміхнувся і всівся на місце.

— Дякую, Джоне, — мовила міс Ейвері своїм безмежно спокійним тоном. — А зараз, перш ніж ви здасте іспитові твори… а я впевнена, що всі вони будуть гарними, дуже охайними і в чомусь неповторними… я роздам програмний список рекомендованої літератури на літо. Про деякі з цих чудових книжок я розповім…

Говорячи це, вона передала Девідові Суррі стосик друкованих брошур. Девід почав їх роздавати, а Джейк розкрив течку, щоб востаннє глянути на те, що написав на тему «Що таке правда і як я її розумію». Цікавість була непідробною, бо ж він не пам'ятав, чи писав іспитовий твір, так само, як не пригадував підготовки до іспиту з французької.

Одного погляду на титульний аркуш виявилося достатньо, щоб у ньому почала наростати тривога. В центрі аркуша стояв охайний друкований напис «ЩО ТАКЕ ПРАВДА І ЯК Я її РОЗУМІЮ, Виконав Джон Чемберз». І все було б гаразд, якби він з якогось дива не приліпив унизу дві фотографії. На одній з них були двері (мабуть, це двері будинку №10 на Даунінг–стрит у Лондоні, подумав Джейк), а інша зображувала поїзд на залізниці. Кольорові знімки вирізано, поза сумнівом, з якогось журналу.

Навіщо я це зробив ? І цікаво коли ?

Він перегорнув аркуш і втупився в першу сторінку іспитового твору, не вірячи власним очам і не розуміючи, що перед ним. А потім, коли крізь первинний шок почало пробиватися розуміння, Джейк відчув, як його охоплює жах. Нарешті це сталося. Нарешті він дійшов до такої межі, коли інші помітять, що він несповна розуму.

3

ЩО ТАКЕ ПРАВДА І ЯК Я її РОЗУМІЮ Виконав Джон Чемберз

Я покажу вам страх у жмені землі.

Т. С. «Бутч» Еліот

Спочатку я подумав: він бреше безсоромно.

Роберт «Санденс» Браунінг Правда — це стрілець.

Правда — це Роланд.

Правда — це В'язень.

Правда — це Дама Тіней.

В'язень і Дама одружені. Ось правда.

Правда — це придорожня станція.

Правда — це Велемовний Демон.

Ми йшли під горами, і це правда.

У підгірному краї були монстри. Це правда.

Один з них мав газову колонку «Амоко» між ніг

і вдавав, буцімто це його пеніс. Це правда.

Роланд допустив, щоб я помер. Ось правда.

Я досі його люблю.

Ось правда.

— Надзвичайно важливо, щоб ви всі прочитали «Володаря мух», — говорила міс Ейворі чистим, але якимось невиразним голосом. — А прочитавши, маєте поставити собі деякі питання. Часом гарний роман нагадує низку загадок у загадках, а цей роман — дуже гарний, один з найкращих у літературі другої половини двадцятого століття. Тож спершу спитайте в себе, яке символічне значення може мати мушля. По–друге…

Далеко. Дуже–дуже далеко. Тремтячою рукою Джейк відкрив другу сторінку іспитового твору, залишивши на першій пляму від поту.

Коли двері перестають бути дверима?

Коли їх розчиняють, ось у чому правда.

Блейн — це правда.

Блейн — це правда.

Що це таке — на чотирьох колесах і смердить?

Сміттєзбиральна машина, і це правда.

Блейн — це правда.