Завоювання Плассана - Золя Эмиль. Страница 65

— То ви тепер уже не маєте більше сумніву, ви довіряєте мені?

— Цілком, мій любий кюре! А втім, я зовсім не розуміюся на політиці, тут ви можете діяти вільно.

Вони проговорили цілий ранок. Єпіскоп погодився зробити подорож по єпархії; абат Фожа супроводитиме його й підказуватиме йому все, що треба буде говорити. Крім того, необхідно скликати всіх настоятелів, щоб священики навіть найменших парафій могли дістати інструкції. Це не завдасть ніяких труднощів, духівництво скориться; складніше стоїть справа в самому Плассані, в кварталі св. Марка. Дворяни, що замурувалися в своїх будинках, зовсім вислизнули з-під. впливу церкви. Досі він міг вести агітацію тільки серед честолюбних роялістів, таких, як Растуаль, Мафр, Бурде. Єпіскоп обіцяв поговорити в деяких салонах кварталу св. Марка, в яких він бував. А втім, коли аристократи й голосуватимуть проти, вони зберуть лише жалюгідну меншість голосів, якщо клерикальна буржуазія їх не підтримає.

— А тепер, — сказав монсеньйор Руссело, підводячись, — не завадило б мені почути ім’я вашого кандидата, щоб рекомендувати його відкрито.

Абат Фожа посміхнувся.

— Ім’я — річ небезпечна, — відповів він. — Якщо ми назвемо його сьогодні, через тиждень від нашого кандидата не залишиться й сліду. Маркіз де Лагріфуль став неможливим. Пан де Бурде, який хоче виставити свою кандидатуру, ще неможливіший. Ми дамо їм нищити один одного і втрутимося лише в останню мить. Ви кажіть просто, що було б вельми небажано, якби вибори були суто політичні, що в інтересах Плассана треба було б обрати людину, яка стоїть поза партіями і добре знає потреби міста й департаменту. Натякніть навіть, що така людина вже є, тільки далі цього не йдіть.

Тепер, в свою чергу, посміхнувся епіскоп. Він затримав священика, коли той прощався з ним.

— А абат Феніль? — спитав він його, притишивши голос. — Ви не боїтесь, що він стане на перешкоді всім вашим планам і поламає їх?

Абат Фожа знизав плечима.

— Він не подає ніяких ознак життя, — відповів він.

— Саме це й непокоїть мене, — сказав прелат. — Я знаю Феніля, в усій моїй єпархії нема більш мстивої людини, ніж він. Може, він і відмовився вже від свого честолюбного бажання перемогти вас на грунті політики, але будьте певні, що він розрахується з вами сам на сам… Він, напевно, чигає на вас…

— Дарма! — сказав, показуючи свої білі зуби, абат Фожа. — Може ж таки він не з’їсть мене живцем.

Увійшов абат Сюрен. Коли кюре церкви св. Сатюрнена пішов, він дуже звеселив монсеньйора Руссело, промовивши:

— Добре було б, якби вони пожерли один одного, як ті дві лисиці, від яких лишилися самі хвости…

Наближався передвиборний період. У Плассані, де завжди панував цілковитий спокій в питаннях політики, з’явилися перші напади гарячки. Здавалось, чиїсь незримі уста просурмили бойовий поклик на його мирних вулицях. Маркіз де Лагріфуль, що жив у Палюді, великому сусідньому містечку, вже два тижні проживав у одного свого родича, графа де Валькейра, будинок якого займав цілий куток кварталу св. Марка. Він з’являвся на вулицях, гуляв по бульвару Совер, ходив до церкви св. Сатюрнена, вітався з впливовими особами, зберігаючи, проте, свій похмурий аристократичний вигляд. Але тепер ці силкування бути люб’язним, яких було досить для першого разу, здавалось, не мали великого успіху. З кожним днем більшало число обвинувачень, які ширилися не знати з якого джерела: маркіз — цілковита нікчемність; з іншим депутатом Плассан давно вже мав би залізничну вітку, що сполучалася б з залізничною лінією Ніцци; коли комусь з місцевих жителів треба було побачити маркіза в Парижі, доводилось ходити до нього по три-чотири рази, щоб добитися хоч найменшої послуги. Проте, хоч кандидатура нинішнього депутата була дуже скомпрометована цими обвинуваченнями, ніякої іншої кандидатури ще не вису вали. Називали пана де Бурде, але тут же казали, що важко дістати більшість голосів для цього колишнього префекта Луї-Філіппа, який ніде не має міцної опори. Річ була в тому, що чийсь невідомий вплив зовсім сплутав усі можливі шанси різних кандидатів, порушивши союз легітимістів і республіканців. Панувала загальна розгубленість, замішання таке прикре, що назріла потреба якнайшвидше провести вибори.

— Центр ваги перемістився, — казали політики з бульвару Совер. — Питання в тому, куди саме.

В цій гарячковій розбіжності думок, що охопила місто, республіканці побажали виставити свого кандидата. Вони вибрали такого собі майстра-шапкаря Морена, якого дуже любили робітники. Вечорами Труш часом зустрічав цього Морена в кав’ярні; він вважав його надто безбарвним; сам Труш висував одного з грудневих вигнанців, якогось каретника з Тюлета, але в того вистачило здорового глузду відмовитись. Треба сказати, що Труш видавав себе за завзятого республіканця. Він і сам охоче висунув би свою кандидатуру, казав він, коли б не мав попа шурина; на превеликий свій жаль, він змушений їсти святенницький хліб, тим-то йому доводиться триматися в тіні. Це він один з перших почав розпускати недобрі чутки про маркіза де Лагріфуля, він також порадив республіканцям порвати з легітимістами. Республіканців у Плассані було так мало, що їх безперечно перемогли б. Але найбільше Труш нападав на кліку Растуаля й кліку супрефектури, обвинувачуючи їх у тому, що вони засадили в дім для божевільних бідолашного Муре, щоб позбавити демократичну партію одного з її найшанованіших ватажків. Того вечора, коли він в пивничці на вулиці Канкуен вперше кинув це обвинувачення, присутні перезирнулися, дуже здивовані. Тепер, коли «божевільний, що бив свою дружину», сидів під замком, плетуни з старого кварталу почали його жаліти й розповідали скрізь, ніби абат Фожа хотів позбутися Мартиного чоловіка, бо той йому заважав. Тепер Труш щовечора так переконливо повторював цю історію по всіх кав’ярнях, стукаючи кулаком по столиках, що, кінець кінцем, всі повірили в легенду, в якій пан Пекер де Соле відігравав дуже дивну роль. Громадська думка рішуче схилилася тепер на бік Муре. Він став жертвою політики, людиною, впливу якої так боялися, що засадили її в Тюлет.

— Ось дайте мені тільки впоратися з моїми справами, — конфіденціально говорив Труш. — Я їх викрию, всіх отих клятих святенників, я розповім усім, що діється в їхньому Притулку пречистої діви, цьому гарненькому закладі, де дами-патронеси призначають любовні побачення.

Тим часом абат Фожа зробився всюдисущим; з деякого часу, здавалося, тільки його й видно було на всіх вулицях. Він тепер більше дбав про свою зовнішність, старався завжди мати на устах привітну усмішку. Часом він опускав повіки, ховаючи похмурий блиск своїх очей. Часто, повернувшись увечері до себе в порожню кімнату, втративши терпець, втомлений цією щоденною дріб’язковою боротьбою, він стискав кулаки, знемагаючи під тягарем нерозтраченої сили, охоплений бажанням задушити якогось титана, щоб знайти собі полегкість. Стара пані Ругон, з якою він, як і раніше, потай бачився, була його добрим генієм. Вона закидала йому зарозумілість, примушувала цього атлета сидіти перед нею, зігнувшись на низенькому стільці, повторювала йому, що він повинен подобатись, що він все зіпсує, коли не сховає своїх грізних кулаків. Згодом, коли він стане господарем Плассана, він зможе взяти його за горло і задушити, якщо це дасть йому задоволення. Вона, певна річ, не дуже любила Плассан, бо не могла простити йому, що тут минуло сорок злиденних років її життя; зате тепер, після державного перевороту, вона примушувала його лопати з досади.

— Це я ношу сутану, — іноді казала вона йому, усміхаючись, — а у вас манери жандарма, мій любий кюре.

Найчастіше з’являвся абат в читальному залі Молодіжного клубу. Він поблажливо слухав, що говорили юнаки про політику, похитуючи головою, повторюючи, що досить бути просто чесним. Його популярність зростала. Одного вечора він погодився зіграти партію в більярд і показав себе дуже вправним гравцем; у дружньому товаристві Фожа дозволяв собі викурити цигарку. Зате й клуб в усьому слухався його. Доброзичливість, з якою він відстоював прийняття Гільйома Порк’є в члени клубу, коли той знову подав заяву, остаточно закріпила за ним репутацію толерантної людини.