Комедії - Мольер Жан-Батист. Страница 17

Еге, і пика — мов личак.

Оргон

Що прихилить тебе, якби не мали сили

Чесноти інші всі…

Доріна От цяцю наділили!

Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.

Якби це я була… Ну, так ніхто мене

Безкарно силоміць на шлюб не пожене,

Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,

Що жінка має чим віддячити нелюбу.

Оргон

(до Доріни)

Так тут зовсім нема ваги моїм словам?

Доріна

Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?

Оргон

А що ж ти робиш тут?

Доріна

З собою розмовляю.

Оргон

(набік)

Гаразд, провчу її, бо в’їдлива без краю.

Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.

(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).

Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…

І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…

(До Доріни).

А що, мовчиш?

Доріна

Бо вже не маю що казати.

Оргон

Хоч слово ще скажи.

Доріна

Охоти вже нема.

Оргон

Бо я б тебе піймав.

Доріна

Чи я ж дурна сама?

Оргон

Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,

Мого обранця ви повинні полюбити.

Доріна

А я сміялась би, та ще й під ніс йому.

(Утікає).

Оргон

(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)

Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,

Із нею від гріха втекти немає змоги.

Тепер мої думки геть збилися з дороги,

Бо голова в огні від тих дурних розмов.

Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.

Доріна

Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?

Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?

Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;

А ви не кажете ні слова навпроти.

Мар’яна

Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?

Доріна

Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.

Мар’яна

Що?

Доріна

Що в душі любов з наказу не зросте,

Що вам, а не йому, ви пару берете,

Бо тільки ради вас цю справу розпочато,

То й мусите любить самі ви, а не тато,

І що коли Тартюф його причарував,

То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.

Мар’яна

Ох, сила батькова для нас така велика,

Що я перед своїм роблюся без’язика.

Доріна

Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.

Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?

Мар’яна

Ой, як же ти моє тим скривдила кохання!

Доріно, чи тобі ж робити це питання?

Я серце все тобі відкрила сто разів,

І знаєш ти, який огонь його зігрів.

Доріна

Хто ж знає, чи душа устами говорила,

Чи справді ця любов вам серце зачепила?

Мар’яна

Недобре робиш ти, що ти непевна в тім,

Я й то любов мою вже показала всім.

Доріна

Так любите його?

Мар’яна

Кохання те безкрає.

Доріна

І він, здається, теж так само вас кохає?

Мар’яна

Я думаю.

Доріна

І з вас обох бажає всяк,

Щоб одружитися скоріш?

Мар’яна

Авжеж, що так.

Доріна

А шлюб із другим тим яку вам дасть надію?

Мар’яна

Скоріш, ніж вийти, смерть собі я заподію.

Доріна

От і рятунок є, а я то й не туди…

Умерти, та й зараз позбутися біди.

Чого ж вам треба ще? Це думка пречудова.

Мене аж гніває така нікчемна мова!

Мар’яна

Доріно, що ж це ти розгнівана така?

Невже тобі дарма недоленька людська?

Доріна

Мені дарма про тих, що плещуть не до речі

І так покірливо беруть біду на плечі.

Мар’яна

Так серце, бач, моє таке вже боязке.

Доріна

Любов йому велить, щоб сталося тривке.

Мар’яна

Хіба ж мою любов що-небудь одмінило?

А батька вмовити — то це ж Валера діло.

Доріна

Але як батько ваш такий цупкий удавсь,

Ще й у Тартюфа так завзято закохавсь,

А слово першеє схотів тепер зламати —

Скажіть, чи то ж Валер у тому винуватий?

Мар’яна

Коли відмовою тому я відповім,

Я людям покажу, хто в серці е моїм.

Як ради нього я, хоч любий він без краю,

Повинність доччину й дівочий стид зламаю?

Чи хочеш, щоб любов мою перед людьми…

Доріна

Ні, ні, не хочу; що ж, я бачу — ви самі

Тартюфа вибрали. Це помилка велика —

Не радить брати вам такого чоловіка.

Навіщо воювать із вашим почуттям?

Це буде партія корисна дуже вам.

Тартюф — ого! Чи бач? А це хіба дурниця?

Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,

Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.

І з ним побратися — то честь хіба мала?

Про нього слава йде геть по всьому народу,

Він роду панського, він гарний і на вроду:

Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.

Ви в щасті цілий вік із ним проживете.

Мар’яна

О боже!

Доріна

Для душі то втіха немаленька

Тулити любого Тартюфіа до серденька.

Мар’яна

Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,

А краще помочі для мене пошукай.

Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,

Доріна

Ви батенька свого повинні вдовольнити,

Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.

Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,

Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,

Дядьків і братиків чимале там гніздечко,

Ви ж дбати будете на тії всі роти.

А як у вищий світ ви схочете ввійти,

То в гості підете собі шукати втіхи

До пані мерихи або до судіїхи,

Вони ж на складаний стілець посадять вас,

А прийде карнавал — ото веселий час!

Великий бал, музик аж дві кози заграє,

А то й кумедія з паяцом завітає.

Коли ж ваш чоловік…

Мар’яна

Мене вбиваєш ти,

А не подумаєш чим-небудь помогти.

Доріна

Ні, вибачайте.