Будденброки - Манн Томас. Страница 12

Саксонський маршал Помпадур пихату
У золотім візку повіз катати.
— Погляньте, — хтось гукнув, — кого народ стріча:
Меч короля і піхви до меча!

Пан Кеппен якусь мить сторопіло дивився на нього, тоді, забувши про кунфліхт і про добробут держави, зареготав разом з усіма, аж луна пішла попід стелею. Пастор Вундерліх відійшов де вікна; з того, як тремтіли його плечі, знати було, що він теж тихенько сміявся.

Вони ще довго сиділи в більярдній, бо виявилося, що Гофштеде мав про запас не один такий жарт. Пан Кеппен розстебнув усі гудзики на жилеті і був у найкращому гуморі: тут він почувався вільніше, ніж коло столу в їдальні. До кожного удару кия він додавав по-нижньонімецькому якусь кумедну примовку і часом, уже вкотре, блаженно заводив:

Саксонський маршал…

Він гудів його таким низьким басом, що віршик видавався ще смішнішим.

Розділ дев’ятий

Було вже досить пізно, десь близько одинадцятої, колії гості, що знову зібралися в кімнаті з краєвидами, майже одночасно почали прощатися. Пані Елізабет, коли всі панове перецілували їй руку, зразу ж подалася нагору, до своїх покоїв, довідатись до хворого Христіана, і наглядати за служницями, що прибирали посуд, лишилася мамзель Юнгман; мадам Антуанета теж пішла до своєї спальні. Лише консул спустився з гістьми вниз і провів їх аж на вулицю.

Пронизливий вітер періщив навскоси дощем, і старі Крегери, закутані в пухнасті хутра, поспішили всістися у величну карету, що давно вже на них чекала. Жовте світло олійних ліхтарів, що були понавішувані на стовпах. перед будинком і на грубих ланцюгах, натягнених через вулицю, неспокійно бликало. Подекуди на вулицю, що стрімко спускалася до Трави, виступали з мороку будинки з прибудовами; біля декотрих були галереї або просто лавки. Між повибиваною бруківкою витикалася мокра трава. До Марийської церкви навпроти світло не досягало, вона була вся повита мороком і дощем.

— Merci, — сказав Лебрехт Крегер консулові, що стояв біля карети, й потис йому руку. — Merci, Жане, вечір був чудовий.

Хряснули дверці, і карета рушила з місця.

Пастор Вундерліх і маклер Гретьенс також подякували й подалися своєю дорогою. Пан Кеппен у пальті з препишною пелериною і в височенному сірому циліндрі, взяв під руку свою опасисту дружину і сказав найщирішим басом:

— Добраніч, Будденброку! Ну йди вже, йди, бо ще застудишся. Красно дякую, ще б пак! Давно вже так смачно не їв… То ти, бачу, вподобав моє червоне по чотири марки, га? Ще раз на добраніч тобі…

І подружжя Кеппенів разом з консулом Крегером та його родиною рушило вниз до річки. Сенатор Ланггальс, доктор Грабов і Жан-Жак Гофштеде звернули в протилежний бік.

Консул Будденброк, хоч трохи й змерз у тонкому сурдуті, стояв за кілька кроків від дверей, засунувши руки в кишені світлих штанів, і дослухався, як серед порожніх, мокрих, тьмяно освітлених вулиць затихала хода його гостей. Тоді обернувся й глянув на сіру чільну стіну будинку. Погляд його затримався на викарбуваному старовинним письмом написі над входом: «Dominus providebit» [26]. Ледь похиливши голову, він узявся за клямку. Двері важко зарипіли. Консул дбайливо замкнув їх за собою, потім зачинив другі двері й неквапом рушив лунким переходом. Назустріч йому спускалася сходами куховарка з повното тацею чарок, що тихо бряжчали.

— Де господар, Тріно? — спитав він.

— У їдальні, пане консул…

Обличчя її стало таке саме червоне, як і руки: вона була з села і дуже бентежилась.

Він пішов нагору, і ще в темній ротонді рука його мимоволі потяглася до кишені, де шелестів конверт. У кутку великої їдальні в одному канделябрі ще догоряли свічки, освітлюючи порожній стіл, У повітрі вперто тримався кислуватий запах цибуляної підливи.

Уздовж вікон, заклавши руки за спину, спокійно походжав Йоганн Будденброк.

Розділ десятий

— Ну, сину мій Йоганне, як себе почуваєш?

Він зупинився й простяг «консулові руку, білу, трохи закоротку, а проте гарну, як у всіх Будденброків. У тьмяному миготливому світлі недогарків його міцна ще постать вимальовувалась на тлі вишневих завіс темною тінню, біліли тільки напудрена перука та мереживне жабо.

— Не втомився? Я оце ходжу й прислухаюся до вітру… Препогана погода! А капітан Клот уже вийшов з Риги…

— Нічого, тату, все буде гаразд, як бог поможе.

— А чи можна на нього покластися? Хоч, правда, ви з господом богом приятелі…

Консулові полегшало: батько був у доброму гуморі.

— Я, бачите, заглянув сюди не тільки, щоб сказати вам на добраніч, тату… — почав він. — Але ви не будете гніватись, ні? Ось лист, він прийшов ще вдень, та я не хотів псувати вам такий веселий вечір…

— Мосьє Готгольд, voilа! [27] — Старий удав, що його нітрохи не хвилює синюватий Мнверт із печаткою, який йому подав син. — «Панові Йоганну Будденброкові sen. [28] у власні руки…» Вихований твій брат, Жане, нічого не скажеш! Я ще начебто на його другого листа не відповів, а він уже третього шле…

Його рожеве обличчя дедалі дужче хмурніло. Він сколупнув печатку, повернувся так, щоб світло з канделябра падало на папір, і рішучим порухом розгладив його. Уже саме Готгольдове письмо, здавалось, свідчило про зраду й бунт: у всіх Будденброків рядки лягали на папері навскоси, дрібні й легенькі, а в нього літери були високі, гострі, часом він зненацька натискав на перо і багато слів квапливо, товсто підкреслював.

Консул відступив до стільців під стіною, проте не сів — батько ж бо стояв, — тільки нервово схопився за високу спинку стільця і прикипів очима до старого. А той, схиливши набік голову й насупивши брови, швидко заворушив губами: почав читати…

«Тату!

Мабуть, я дарма сподіваюся, що у вас стане почуття справедливості, аби зрозуміти, як я обурився, не діставши відповіді на свого другого листа, такого нагального, листа з приводу добре відомої вам справи; відповідь (я вже не кажу яка!) надійшла тільки на перший лист. Мушу вам сказати, що поглиблювати в такий спосіб прірву, яка, бог тому свідок, пролягла між нами через вашу впертість, — великий гріх, і вам колись доведеться тяжко спокутувати його перед престолом Всевишнього. Дуже прикро, що від того дня, як я, хай і проти вашої волі, пішовши за покликом свого серця, взяв шлюб з нинішньою своєю дружиною і став власником крамниці, чим образив вашу надмірну пиху, ви так жорстоко й остаточно відвернулись від мене, але ваше теперішнє ставлення до мене вже волає до н ебес, і коли ви гадаєте, що своєю мовчанкою примусите мене сидіти тихо й покірно, то страшенно помиляєтесь. Купівельна ціна вашого щойно набутого дому на Менгштрасе становить сто тисяч марок, і мені відомо, що у вас винаймає помешкання ваш син з другого шлюбу і компаньйон Йоганн і що він після вашої смерті стане єдиним власником і фірми, й будинку. З моєю сестрою у Франкфурті та з її чоловіком ви склали умову, в яку я не буду втручатися. Та що стосується мене, старшого сина, то ви до того дійшли в своїй не гідній християнина лютості, що навіть слухати не хочете про виплату мені якогось відступного за мою пайку в домі! Я промовчав, коли ви після мого одруження й виділу сплатили мені сто тисяч марок і раз назавжди вирішили відписати в заповіті ще стільки ж і не більше. Тоді я навіть не знав до пуття вашого майнового стану. Тепер я знаю його краще, а що не маю підстави вважати себе за принципово позбавленого спадщини, то вимагаю в цьому окремому випадку сплатити мені відступне в розмірі тридцяти трьох тисяч трьохсот тридцяти п’яти марок, себто третини купівельної ціни. Я не хочу висловлювати своїх здогадів, чиєму злочинному впливові я завдячую таке ставлення до себе, яке досі мусив терпіти, але протестую проти нього з цілковитою правотою християнина ж ділової людини і востаннє запевняю вас, що коли ви не зважитесь задовольнити мої справедливі домагання, то я більше не зможу шанувати вас ні як християнина, ні як батька, ні як купця.

Готгольд Будденброк»

вернуться

26

«Господь бачить наперед» (лат.).

вернуться

27

От! (Франц.)

вернуться

28

Скорочене від senior — старший (лат.).