Квентін Дорвард - Скотт Вальтер. Страница 5

Ледве Людовік зайняв місце на троні, як він виявив свої пороки швидше, ніж таланти. Його перша дружина Маргарита Шотландська [10] була зацькована до смерті плітками при дворі свого чоловіка, хоч, коли б сам Людовік не заохочував до того, ніхто не наважився б сказати жодного слова проти доброї і нещасної принцеси.

Людовік був невдячним і непокірним сином: спочатку він уклав таємну змову проти батька, щоб захопити його в полон, а потім просто розпочав відкриту війну проти нього. За першу образу батька-короля його було вигнано до свого дофінського [11] наділу, де він показав себе як дуже розумний правитель. За другу — остаточно вигнано за межі держави, що змусило його віддатися на милість герцога Бургундського та його сина, гостинністю яких він користувався аж до смерті свого батька в 1461 році, причому відплатив їм за це чорною невдячністю.

На самому початку свого королювання Людовіка трохи не скинув з престолу союз, укладений проти нього великими васалами Франції, на чолі яких стояв герцог Бургундський, або, точніше, його син, граф де Шарале. Вони зібрали велике військо, обложили Париж, під самими його мурами зустрілись з королем у бою [12], і французька монархія опинилася на краю загибелі. Але, як це звичайно буває, спритніший з супротивників привласнює собі, якщо не славу й честь, то всі плоди перемоги. Людовік, що виявив неабияку особисту хоробрість під час бою при Монлері, зумів скористатися з непевного становища свого супротивника, поводячись так, ніби перемога була на його боці. Він вичікував, поки вороги посваряться, і проявив стільки спритності, сіючи підозру між ними, що їхній союз, який вони називали «союзом суспільного блага», хоч насправді він мав намір повалити французьку монархію, розпався сам по собі і ніколи не відновлявся в таких розмірах.

Відтоді Людовік, якому не загрожувала вже ніяка небезпека з боку Англії, бо там спалахнула міжусобна війна між Йоркським і Ланкастерським домами [13], почав загоювати рани на державному тілі Франції. Він орудував як досвідчений, але немилосердний лікар, удаючись то до делікатних ліків, то до вогню й заліза, щоб покласти край смертельній хворобі, яка охопила тоді весь державний організм Франції. Він намагався хоч трохи зменшити грабіжництво банд і безкарні насильства дворян, бо не міг остаточно припинити їх, і, нарешті, поступово зміцнивши королівську владу, послабив владу тих, хто протистояв йому, тобто великих феодалів.

Проте король Франції, з усіх боків оточений небезпекою, — почувався непевно. «Союз суспільного блага», хоч його члени і були між собою в незгоді, ще існував і, як недобита гадюка, міг знову стати небезпечним. Та найнебезпечнішим був герцог Бургундський, на той час наймогутніший з європейських феодалів. За своїм рангом він був трохи нижчий від короля, бо його герцогство вважалося залежним від французької корони.

Карл [14], прозваний Сміливим, хоч правильніше було б його назвати Відважний, бо його хоробрість поєднувалася з нерозсудливістю і безумством, володів тоді невеликим герцогством Бургундським, яке йому не терпілося перетворити на велике й незалежне королівство. За своїм характером герцог був цілковитою протилежністю Людовікові XI.

Спокійний, розсудливий і хитрий Людовік ніколи не брався до безнадійної справи і доводив до кінця все, що починав. Вдача герцога була зовсім інша. Герцог прагнув небезпеки, бо любив її, і прагнув труднощів, бо зневажав їх. Як Людовік ніколи не жертвував своєю користю заради пристрасті, так Карл, навпаки, ніколи не жертвував своєю пристрастю або навіть примхою задля користі. Незважаючи ні на те, що вони були близькі родичі, ні на підтримку, яку герцог та його батько подали Людовікові під час його вигнання, герцог і король зневажали й ненавиділи один одного. Герцог Бургундський зневажав короля за те, що той намагався з допомогою союзів, підкупів та інших нечистих засобів здобути все, що герцог на його місці захопив би із зброєю в руках. Він ненавидів короля не тільки за невдячність, якою той відплачував за колишню гостинність герцога, не тільки за образи, що він їх зазнав від короля і його послів, коли ще був живий його батько, але й особливо за підтримку, яку король таємно подавав незадоволеним громадянам Гента, Льєжа та інших великих міст у Франції. Ці неспокійні міста, що пильно додержували своїх привілеїв і пишалися з свого багатства, часто повставали проти своїх сюзеренів — герцогів Бургундських, причому завжди знаходили таємну підтримку при дворі Людовіка, який ніколи не пропускав нагоди посіяти розбрат у володіннях свого надто могутнього васала.

Людовік відповідав герцогові такою ж зневагою і ненавистю, але вмів краще приховати свої почуття. Та й не могла людина з його розумом не зневажати тієї безрозсудливої впертості, з якою герцог прагнув досягнути своєї мети, хоч би якими фатальними були наслідки, не міг король не зневажати і необачної відваги герцога, що ніколи не рахувався ні з небезпекою, ні з перешкодами, які поставали на його шляху.

Король ненавидів Карла навіть більше, ніж зневажав, і це презирство й ненависть ставали тим сильніші, чим більший страх викликав у нього грізний супротивник. Людовік знав, що напад скаженого бугая, з яким він порівнював герцога Бургундського, завжди небезпечний, навіть тоді, коли тварина кидається з заплющеними очима. Його лякали не лише багатство провінції Бургундського герцогства, численність дисциплінованих і войовничих його мешканців, а й особисті властивості самого герцога, який також був йому небезпечний. Відважний до безрозсудності, щедрий до марнотратства, оточений блискучим почтом, що мало свідчити про спадкову пишність бургундських герцогів, Карл Сміливий залучав до себе на службу найвідважніших і найзапальніших рицарів, яких нестримно вабила до себе вдача герцога, схожа на їхню власну. А Людовік ясно бачив, що можуть зробити такі хоробрі люди, йдучи за безстрашним вожаком.

Крім того, була ще одна обставина, яка посилювала ворожість Людовіка до його занадто могутнього васала. Герцог колись зробив йому послугу, за яку Людовік ніколи не збирався віддячувати; він почував себе перед ним у боргу, і це змушувало його не тільки підлещуватися до герцога, але й терпіти вибухи його нестримного зухвальства, образливого для королівської гідності, і ставитися до герцога не інакше, як до «любого бургундського кузена».

Близько 1468 року їхня взаємна ворожнеча досягла своєї найвищої межі, хоч на той час поміж ними існувало сумнівне й оманливе замирення. Саме від цього часу й починається наше оповідання.

Наш герой цілком добропорядна людина. Щоб описати його вдачу, може, на думку декого, і не треба було вдаватися до докладної розповіді про взаємини двох державців. Але часто буває так, що пристрасті високих осіб, їхні чвари і замирення відбиваються на долі тих, що їх оточують. Отож сподіваємося, що з наступних розділів кожному стане ясно, як важливо все те, про що ми досі оповідали, для правильного розуміння багатьох подій у житті нашого героя.

Розділ II

МАНДРІВНИК

Одного чудового літнього ранку, коли сонце ще не припікало, а повітря, сповнене пахощами роси, було прохолодно, стрункий юнак, ідучи з північного сходу, наблизився до броду через вузьку річку, що впадає в ріку Шер, біля королівського замку Плессі-ле-Тур [15]. Темні й багаточисленні визубні цього замку височіли на фоні густого лісу.