Квентін Дорвард - Скотт Вальтер. Страница 71

— Клопоту, звичайно, ніякого, — відповів бургомістр. — Нема жінки, яку важче було б застукати зненацька, ніж нашу матусю Мабель. Вона завжди рада гостям… у неї завжди, хвалити бога, є для них напоготові чиста кімната и чудовий обід. Нема в світі гостиннішої жінки. Шкода тільки, що вдача в неї трохи чудна.

— Наше перебування тут не подобається їй, чи не так? — спитав шотландець і, схопившись з постелі, почав швидко одягатися. — Коли б я був певен того, що панна Ізабелла здатна після всіх страхіть минулої ночі їхати далі, ми б ні на хвилину не турбували вас своєю присутністю.

— Ну, точнісінько це саме сказала панна моїй дружині Мабель, — зауважив Павійон, — і хотів би я, щоб ви побачили, який рум'янець спалахнув на її щоках, коли вона це казала: дівчина-молочарка, яка на ковзанах пробігла до базару п'ять льє проти морозяного вітру, видалася б лілеєю в порівнянні з нею. Я й не дивуюся, що Мабель, мабуть, трохи приревнувала мене, бідолашна.

— Хіба панна Ізабелла вийшла з своєї кімнати? — спитав юнак, поспіхом одягаючись.

— Так, — відказав Павійон, — і нетерпляче жде. вас, щоб вирішити з вами, куди їхати, якщо ви обидва маєте намір від'їхати. Але, сподіваюся, ви ще встигнете поснідати.

— Чому ж ви мені не сказали про це раніш? — з прикрістю спитав Квентін.

— Тихше, тихше! — відповів синдик. — Я й так, здається, сказав це вам надто рано, коли це вас так хвилює. Тепер я хотів би обговорити з вами ще одну важливу справу, якщо у вас вистачить терпіння вислухати мене.

— Кажіть, шановний пане, тільки швидше, я слухаю вас уважно.

— Ну, тоді гаразд, — промовив бургомістр. — У мене лише одне слово для вас. Справа в тому, що Трудхен, якій так шкода розлучатися з цією гарненькою дамою, ніби вона їй сестра, радить вам переодягтися, бо в місті вже ходять чутки про те, що графині де Круа, переодягнені як прочанки, подорожують по нашій країні в супроводі французького охоронця з шотландських лучників. Кажуть також, що минулої ночі одну з них привів до Шонвальду циган уже після того, як ми вийшли з замку. Крім того, кажуть, ніби той самий циган запевнив Гійома де ля Марка, що ви не масте ніяких доручень ні до нього, ні до льєжських громадян, а що ви просто викрали молоду графиню й подорожуєте з нею як її коханець. Всі ці новини дійшли з Шонвальду сьогодні вранці і були переказані мені та іншим членам ради, і ми не знаємо, що нам робити. Бо, хоч, на нашу думку, Гійом де ля Марк занадто суворо обійшовся і з епіскопом, і з нами самими, проте він, зрештою, добра людина, звичайно, коли тверезий, і він же єдиний проводир, який може вести нас проти герцога Бургундського. Але, по правді, становище таке, що, на мою думку, нам не слід сваритися з де ля Марком, бо ми вже надто далеко зайшли, щоб відступати.

— Ваша дочка добре радить, — сказав Квентін Дорвард, стримуючися від докорів і заперечень, що, як він розумів, були б зовсім недоречні, бо шановний синдик не відмовився б од свого наміру, що відповідав і політичним міркуванням його партії і бажанням своєї жінки. — Ваша дочка добре радить. Ми мусимо переодягтися й вирушити негайно. Сподіваюся, ви не викажете нас і дасте нам усе необхідне для втечі.

— Від усього щирого серця, від усього серця, — сказав чесний городянин, якому було ніяково за свою поведінку і він хотів хоч трохи загладити її. — Я ніколи не забуду, як минулої ночі ви врятували мені життя, розстебнувши мій проклятий стальний панцир, а потім визволили мене ще з більшої скрути, бо той Вепр і його кодло скидаються більше на чортів, ніж на людей. Отже, я буду вірний вам, як колодка ножеві, так кажуть наші пожарі, до речі, найкращі майстри в світі. Му, тепер ви вже готові. Ходімо сюди, ви побачите, як я вам вірю.

Синдик повів гостя з опочивальні до своєї контори, де він облагоджував свої торгові діла, і, засунувши двері засувом та уважно обдивившися навкруги, відчинив потайну комірчину, вхід до якої був захований за шпалерами. Там стояло кілька залізних скринь. Він одчинив одну з них, наповнену гульденами, і запропонував Квентінові взяти звідти стільки, скільки він вважає за потрібне на дорожні витрати собі і його супутниці.

Грошей, виданих Квентінові, коли він від'їжджав з Плессі, вже майже не було, отож він, не вагаючись, узяв двісті гульденів і цим зняв великий тягар з душі Павійона, бо той розглядав усю цю невигідну для себе змову, в котрій він став добровільним кредитором, як відплату за недостатню гостинність, до якої спричинилися великою мірою різні його особисті міркування.

Старанно зачинивши скарбницю, багатий фламандець повів свого гостя до вітальні, де, бліда від переживань минулої ночі, але бадьора тілом і духом, чекала на них графиня Ізабелла, одягнена в убрання заможної фламандки. Крім Трудхен, котра старанно причепуряла молоду графиню і вчила, як слід поводитися в новому вбранні, в кімнаті з сторонніх не було нікого. Графиня подала Квентінові руку, яку він шанобливо поцілував, і сказала:

— Пане Квентін, нам треба покинути наших шановних друзів, щоб не накликати і на них нещастя, що переслідує мене після смерті мого батька. Ви мусите також переодягтися і їхати зо мною, коли вам ще не набридло бути захисником такої нещасної істоти.

— Мені? Мені набридло бути вашим захисником! Я готовий йти за вами хоч на край світу! Але ви, ви самі, чи витримаєте цю подорож? Чи спроможні ви на це після страхіть минулої ночі?

— Не нагадуйте мені про них, — відповіла графиня. — Я пам'ятаю їх, як невиразний, але тривожний сон. Чи врятувався паш добрий епіскоп?

— Сподіваюся, що він тепер на волі, — відповів Квентін і подав Павійонові знак мовчати, помітивши, що той ладен розпочати жахливо оповідання.

— Чи не можемо ми приєднатися до нього? Мабуть, він зібрав чимале військо? — запитала графиня.

— Тепер усі надії його на небо, — мовив шотландець. — Але куди ви хочете їхати, туди я за вами поїду як ваш охоронець і провідник.

— Ми подумаємо, — сказала Ізабелла і, хвилину помовчавши, додала — Я б обрала для себе монастир, але боюся, що він не досить захистить мене від моїх переслідувачів.

— Гм, гм! — зауважив синдик. — Я б не радив вам монастир, принаймні в Льєжській окрузі, бо Арденський Вепр, хоч хоробрий вождь, паш вірний союзник і доброзичливо ставиться до нашого міста, проте грубої вдачі й не дуже поважає монастирі, церкви, каплиці та інші святі обителі. Кажуть, що десятків зо два черниць, тобто колишніх черниць, подорожують з його військом.

— Ідіть же швидше готуйтеся в дорогу, пане Дорвард, — сказала Ізабелла, перебиваючи синдика на цих словах. — Я звіряюся на вашу відданість.

Коли синдик і Квентін вийшли з кімнати, Ізабелла почала розпитувати Гертруду про шляхи й місцевість з такою ясністю розуму й твердістю, що та не могла не вигукнути:

— Панно, я дивуюся, яка ви мужня! Я чула про твердість духу в чоловіків, але ваша твердість здається мені просто надлюдською.

— Неволя, — відповіла графиня, — неволя, моя люба, як кажуть, і плаче і скаче; біда навчить усього. Не так давно я непритомніла, побачивши краплину крові з подряпини. З того часу, — я сміливо можу сказати, — навколо мене лилися потоки крові, але я не втратила самовладання. Не думайте, що це було легко, — додала вона, поклавши на руку Гертруди свою тремтячу ручку, хоч голос її був, як і перед тим, твердий, — мій маленький внутрішній світ скидається на фортецю, яку обложили тисяча ворогів: порятунок її гарнізону залежить тільки від його власної мужності і рішучості. Коли б моє становище було хоч трошки не таким небезпечним, як тепер, і коли б я не розуміла, що єдина моя надія врятуватися від небезпеки, гіршої за смерть, — це зберегти мужність і самовладання, я кинулася б у ваші обійми, Гертрудо, й полегшила б своє горе таким морем сліз і зойків, яке ще ніколи не виливалося з наболілого, розбитого серця!

— Ні, не плачте, не треба, панно! — заспокоювала її розчулена фламандка. — Не втрачайте надії, моліться і віддайте себе на милість неба і якщо небо посилало кому-небудь рятівника на краю загибелі, то саме цього сміливого, відважного молодого пана доля призначила врятувати вас. Є і в мене один, — сказала вона, густо почервонівши, — до якого я не байдужо ставлюся. Не кажіть нічого моєму батькові, але я звеліла твоєму нареченому, Гангові Гловеру, щоб він чекав на вас біля східних воріт і не повертався до мене інакше, як із звісткою про те, що ви щасливо переїхали через наш кордон.