Квентін Дорвард - Скотт Вальтер. Страница 83

— Слово честі, нічого не розумію, государю, — відповів Олів'є. — Я не можу поздоровити вашу Величність з крахом ваших улюблених планів, доки ви не поясните мені причину такої зміни ваших бажань і намірів.

— Власне кажучи, — відповів король, — нема ніякої зміни ні в моїх бажаннях, ні в намірах. Але, хай йому чорт, мій друже, я сьогодні узнав герцога краще, ніж знав досі. Коли він був графом де Шароме, а я був вигнаним французьким дофіном, — одне слово, за часів старого герцога Філіппа, — ми з ним пиячили, полювали, вешталися разом по світу і зазнали чимало пригод. Я мав тоді на нього великий вплив, бо сильніший розум завжди впливає на слабший. Але відтоді Карл перемінився: став упертий, зухвалий, самовпевнений заперечник догматів, і тепер, гадаючи, що перевага на його боці, він, здається, має намір довести цю справу до кінця. Деякі питання я мусив зовсім обминати, інших торкатися з такою обережністю, паче торкався розпеченого заліза. Коли я тільки натякнув йому, що ці мандрівні графині де Круа дорогою до Льєжа (оскільки я відверто признався, що за моїм глибоким переконанням вони поїхали туди) могли попасти до рук якихось прикордонних розбійників, він так спалахнув, ніби йшлося про якесь святотатство! Не варто повторювати всього, що він мені набалакав з цього приводу. Досить сказати, що я вважав би свою голову пропащою, коли б тієї хвилини прийшла звістка про те, що твій блискучий проект виправити становище твого приятеля Гійома Бородая вигідним одруженням мав цілковитий успіх.

— З дозволу вашої величності, він мені зовсім не приятель, — сказав Олів'є, — так само і проект цей не мій.

— Правильно, Олів'є, — відповів король, — за твоїм проектом треба було не одружити, а поголити такого нареченого. Проте ти бажав для Ізабелли не кращого чоловіка, коли так скромно висував себе на це місце. Як би там не було, Олів'є, щасливий той, кому вона не дістанеться, бо бути повішеним, почетвертованим, пошматованим кіньми — ось ті найніжніші бажання, якими мій любий кузен вшанує того, хто матиме нахабство одружитися з молодою графинею, його підданою, без його герцогського дозволу.

— Без сумніву, він так само ревниво ставиться і до свого доброго міста Льєжа? — запитав королівський улюбленець.

— Так само, коли не більше, — відказав король, — як ти можеш легко догадатися. Ллє коли я вирішив їхати сюди, я надіслав посланців до Льєжа з наказом затримати на деякий час заколот, а моїм палким і метушливим друзям Рюсларові й Павійонові принишкнути й сидіти, як миші в норі, доки не закінчиться наше радісне побачення з моїм кузеном.

— Отже, виходить, ваша величність, — ущипливо сказав Олів'є, — найкраще, чого можна сподіватися від цього побачення, це того, що становище вашої величності не погіршає? Це схоже на байку про журавля, який засунув голову в пащу лисиці і потім дякував своїй щасливій долі за те, що її не відкусили. Проте, ваша величність, ви, здається, ще й тепер дуже дякуєте тому мудрому філософові, який заохочував вас до цієї цікавої гри.

— Нема такої гри, — різко сказав король, — яку можна було б вважати за програну, поки вона не закінчилася; а я не маю підстави гадати, що я її програю. Навпаки, коли не трапиться нічого такого, що могло б розпалити мстиву вдачу цього навіженого, мого улюбленого кузена, я певен перемоги. І, звісно, маю дякувати науці, що допомогла мені обрати провідником графинь де Круа юнака, гороскоп якого дуже схожий з моїм; він урятував мене від небезпеки хоча б навіть і тим, що не послухався моїх наказів. Адже тільки через його непокірливість їм пощастило уникнути засідки де ля Марка.

— Ваша величність, — сказав Олів'є, — знайде собі чимало охочих служити з умовою, що вони діятимуть за своїм бажанням, а не за вашим наказом.

— Ні, ні, Олів'є, — нетерпляче сказав Людовік. — Поганський поет каже про «Vota dus exaudita malignis» [229], — тобто про бажання, які святі здійснюють у своєму гніві. До таких бажань можна було б віднести і моє, якби Гійомові де ля Марку пощастило викрасти графинь тепер, коли я перебуваю в руках герцога Бургундського. Я це передбачав, і це саме віщував мені Галеотті. Власне, я передбачав не поразку де ля Марка, а те, що подорож шотландського лучника закінчиться щасливо для мене. Так воно й сталося, хоч успіх і не той, якого я сподівався. Але зорі, бач, передрікають лише загальні наслідки і мовчать про засоби, якими їх можна досягти, — отож часто буває якраз зворотне тому, на що ми чекали або чого бажали. Проте чи варто розмовляти з тобою про ці високі тайни, Олів'є, з тобою, який далеко гірший за самого диявола, твого тезка, бо той вірить і трепече, а ти не віриш ні в релігію, ні в науку і будеш таким, поки тебе не спіткає твоя доля, що, як свідчать твій гороскоп і риси обличчя, приведе тебе на шибеницю!

— А коли це і справді станеться, — вимовив Олів'є покірливим голосом, — то тільки тому, що я надто відданий слуга і не гаючись виконую накази мого королівського господаря.

Людовік зайшовся завсідним ущипливим реготом.

— Ти влучно вразив мене своїм списом, Олів'є, і, присягаюся божою матір'ю, маєш рацію, бо я сам спонукав тебе до цього. Але скажи краще, чи не бачиш ти у ставленні цих людей до нас чогось такого, що могло б збудити підозру?

— Государю, — відповів Олів'є, — ваша величність і той учений філософ шукаєте для себе прикмет на небі і в небесних явищах, а я тільки земна тварина, якийсь гад, і дивлюся лише на те, що можу здибати тут, плазуючи по землі. Проте мені здається, тут бракує належної і необхідної уваги до вашої величності, якою звичайно люди оточують бажаного гостя, що за своїм рангом стоїть значно вище від них. Сьогодні ввечері герцог, пославшися на втому, провів вас тільки до двора замку, наказавши своїм придворним провести вас далі до призначених вам покоїв. Ваші покої прибрані поквапливо й недбало; килими повішено криво, на одному, як ви самі можете впевнитися, люди ходять догори ногами, а дерева ростуть догори корінням.

— Дрібниці! Це просто випадково і через поквапливість, — сказав король. — Коли ти бачив, щоб я звертав увагу на такі дрібниці?

Авжеж, вони варті уваги не самі собою, — сказав Олів'є, — а тільки як ступінь поваги до вашої милості, що його слуги спостерегли в герцога, свого пана. Вірте мені, коли б герцог бажав справді, щоб до вас було виявлено належну увагу, то запал його людей зробив би за кілька хвилин те, на що треба було б кілька днів. А коли це було, — додав він, показуючи на глек і таз для умивання, — щоб вашій величності подавали умиватися інакше, як на сріблі?

— Ну, — сказав король з вимушеною усмішкою, — це останнє зауваження щодо приладдя для бриття стосується вже тебе, Олів'є, і, зокрема, твоїх професіональних обов'язків, а їх ніхто не може заперечувати. Щоправда, коли я був ще тільки втікачем і вигнанцем, мені подавали на золоті з наказу того самого Карла, який вважав срібло надто низьким металом для наслідника французького престолу, хоч тепер він вважає золото занадто дорогим для французького короля! Гаразд, Олів'є, н хочу вже «пати. Все, що було ухвалено, ми виконали. Лишається тільки мужньо закінчити розпочату гру. Я знаю, що мій бургундський кузен, як і всі дикі бугаї, заплющує очі, кидаючись на ворога. Мені треба тільки виждати тієї хвилини, як тому тореадорові, якого я бачив у Бургосі [230], коли сліпа лють Карла віддасть його до моїх рук.

Розділ XXVII

ВИБУХ

Попередній розділ, що видно з назви, мав з'ясувати читачеві, скерувавши його погляд назад, які були взаємини французького короля й герцога Бургундського, коли Людовік, спонукуваний почасти своєю вірою в астрологію, що обіцяла щасливе закінчення задуманого ним плану, а ще більше, без сумніву, усвідомленням своєї розумової переваги над Карлом, вирішив, хоч це був незвичайний, нічим не обгрунтований і майже зовсім нез'ясовний намір віддатися до рук свого лютого й запеклого ворога. Вчинок тим більш рискований і небезпечний, що за тих бурхливих часів було вже багато різних прикладів, коли найурочистіші присяги не убезпечували осіб, яким їх давали. Справді, вбивство діда герцога на мосту Монтеро в присутності батька Людовіка під час побачення, коли вони урочисто погодилися між собою жити в мирі й забути заподіяні один одному кривди, було страшним прикладом для герцога, якби він захотів тепер скористатися з нього.