Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович. Страница 4

— Моє запитання просте, і ви, напевне, здогадуєтесь, яке воно буде. Скільки разів у житті ви кохали?

— Один раз.

— Ви кохали вашого чоловіка?

Старий, що сидів біля фрау Легермайстер, посміхнувся, а старенька, не повертаючись до нього, немов прилипла поглядом до актора.

— Так, — відповіла вона і злегка кивнула праворуч, — мого чоловіка.

— Вам ніколи не подобався інший мужчина?

Стара обернулася до чоловіка. Вона дивилася на нього якусь мить, очі її були виразні, і раптом вона посміхнулася довгими фарфоровими зубами, з чітко окресленими золотими прокладками.

— Ні, — відповіла вона, — я любила тільки мого милого Паульхена.

— Ваш чоловік здавався вам взірцем з усіх поглядів?

— Так. Він був чудовим літератором, батьком і громадянином.

— Пробачте, фрау Легермайстер, але я маю поставити вам ще одне дуже потрібне запитання: чи був ваш чоловік зразковим чоловіком? Мужчиною, точніше кажучи?

— Пане фон Хаффен, це мене ніколи не хвилювало. Для мене завжди було головним духовне в коханні, а не брудне, плотське…

Люс відчув, як затрясся від стримуваного сміху асистент, — вони сиділи біля камери, притулившись один до одного, і Люс штовхнув його ліктем.

«Чудово, — радів Люс, — було добре видно, як вона брехала. Це удача».

Потім на маленьку сцену, де завжди виступав джаз-банд, вийшла Інгрид.

— Яким повинно бути чисте, високе кохання? — спитала вона старого, що сидів за столиком самотньо.

— Справжнє кохання, — відповів старий, пожувавши синіми губами, — має бути довірливим, ніжним і трепетним.

— Пробачте, ваше ім’я? Телеглядачам цікаво знати ваше ім’я…

— Освальд Рогте.

— Пане Рогге, що таке довірливе кохання?

— Як би вам краще пояснити, — зітхнув старий. — Це коли з першого погляду… Навіть не знаю, як пояснити…

— Вашої дружини нема на нашій зустрічі?

— Нема. Вона відпочиває з онуками на узбережжі.

Інгрид спохмурніла, люб’язна посмішка зникла з її обличчя, і вона раптом запитала:

— Як ви думаєте, пане Рогге, чи можна зберегти кохання після зради? Випадкової, безглуздої… Непотрібної…

— Ні, — відрізав Рогге. — Це неможливо.

— А що ж тоді робити людині, яка кохає, але яка через певні обставини стала… грішною…

— Про це треба було думати раніше.

— Кохання не визнає милосердя? — спитала, Інгрид.

«Я все-таки негідник, — подумав Люс. — Що за манера — зразу складати уявлення про людину з перших двох фраз? Це злочин — дозволяти собі погано думати про людину, не пізнавши її по-справжньому. Фашизм, та й годі. Хіба я міг припустити, що вона поставить таке чудове запитання? Проте Нора вирішить, що я придумав їй це запитання після того, як провів з нею ніч».

— Кохання — це саме милосердя, — відповів Рогге, — але, щоб зберегти кохання, милосердя й чистоту стосунків, треба бути нещадним до тих, хто зрадив.

— Я не хочу вам вірити, — сказала Інгрид, і на її очах виступили сльози, — нема чоловіків, які не зраджують своїх жінок! Нема! Я таких не зустрічала! Всі чоловіки зраджують, тільки одні це роблять, як тварюки, а інші поводяться, як чесні люди, — не обіцяють раю і не клянуться у вічному коханні!

— Я протестую! — сказав високий, міцний ще, хоч і сивий як лунь, чоловік і підвівся з свого місця. — Ми думали, що кіномистецтво хоче допомогти нам у вихованні молодих германців, а тут ми бачимо спробу опорочити ідеали!

Люс почав кусати нігті: він кусав нігті з горя і від радості Він знав, що це жахливо. Нора шпетила його, твердячи, що нігті кусають тільки ті чоловіки, яким судилося. стати вдівцями; він знав, як це гидко, але він нічого не міг з собою вдіяти. Зараз була радість — неждана-негадана, він навіть не міг мріяти про таке щастя: говорив Іоахім Гофмайєр, колишній радник Геббельса по роботі з молоддю.

В Люса були архівні кінокадри, в яких Гофмайєр виступав перед активом гітлерюгенду і давав вказівки, як і від чого слід уберігати молодь, що треба протиставляти розтлінній більшовицькій і англо-американсьКій пропаганді.

Люс не думав, що до Гофмайєра підійде Крістіна. А вона йшла до нього, підтягуючи за собою, як шлейф, провід мікрофона.

— Неправда! — вигукнула вона. — Ніхто не збирається виступати проти ідеалів чистого кохання! А втім, я не розумію, як можна ділити кохання да «чисте» й «нечисте»?!

У залі зчинився галас. Благовидні бабусі почали гамселити по столиках важкими пивними кухлями.

— Найчистіше можна опорочити! — перекриваючи галас, вела своє Крістіна. — Можна! Даремно ви так кричите! Виходить, ви боїтесь мене, якщо не даєте мені говорити!

— Тихо, друзі! — Гофмайер підняв руки, звертаїочись до членів своєї «асоціації». — Дамо юній дамі можливість висловитись і доведемо їй, що нам нема чого боятися. Прошу вас, юна дамо.

— В кому більше чистоти й моралі, — спитала Крістіна, — в тому, хто робить те, що йому хочеться — відкрито, не ховаючись, — чи в тому, хто робить те саме — ви знаєте, про що я кажу, ви всі знаєте, і дами, і панове, — ховаючись, боячись, оглядаючись на прописну мораль буржуа?!

— У тому чистота, юна дамо, хто не оглядається на прописну мораль, але погоджує свої вчинки з мораллю істинною.

— В чому відмінність прописної моралі від моралі істинної?

— Мораль — це, якщо хочете, дотримання норм поведінки.

— Отже, кохання — це норма поведінки? — наступала Крістіна.

— Спершу кохання — це потяг сердець, а потім, коли цей потяг освячено церквою, — це, я не боюся здатися старомодним, дотримання норм моралі і правил поведінки.

— Потяг сердець? — перепитала Крісті. — А що робити з тілом?

— Хіба серце безтілесне? — спитав Гофмайер і переможно засміявся від свого запитання.

— Ну, так от про тіло й серце, — пополотнівши, заговорила Крістіна, діждавшись, поки в залі вщухне сміх. — Я вам хочу дещо розповісти про серце, чисте кохання й тіло. Я завагітніла від пана вашого віку…

Гофмайер, побагровівши, запитав:

— Сподіваюсь, то був не я? Чи ви забули обличчя вашого спокусника?

— Він був професором римського права в нашому університеті, — вела далі Крістіна. — Він так читав про велич моралі Риму, що здавався мені вищим за всіх людей на землі, не кажучи вже про тих першокурсників, які норовили притиснутись до мене коліном на лекції. Я посварилася з своїм хлопцем, по-дурному посварилася, а наш професор їхав зі мною в одному вагоні метро, і я навіть не знаю, чому, розповіла йому про це. Ах, як красиво він говорив про кохання і про підлість молодого покоління! Як він мені розповідав про свою дружину, яка зрадила його, і як вона потім стояла перед ним на колінах, а він не простив їй, бо «не можна прощати підлість!». Як він говорив про чистоту, зробивши мене жінкою! Як він говорив про ідеали, змушуючи мене брехати дома, де я буваю по ночах! Як він аналізував літературу й театр! Який він був вихований і добрий, який він був ніжний, знаючи, що ніколи не одружиться зі мною! А коли я завагітніла, він просив мене віддатися тому бідолашному хлопчикові, щоб було на кого звалити дитину! Ви всі зрадники! Ви зраджували своїх дружин, а ваші дружини зраджували вас, поки ви були молоді, а тепер вам хочеться замолити свої гріхи і ви починаєте вчити нас чистоти!

В залі почалося щось неймовірне — галас, шум, свист…

Люх ухопив другий мікрофон і вийшов на середину залу — Крісті втекла кудись.

— Дами й панове! — закричав він, відчуваючи шалену, холодну радість. — Пане Гофмайер! Дами й панове, я прошу вас заспокоїтись. Може скластися враження, що ви противники демократії, бо не можна ж справді позбавляти людину її точки зору, навіть якщо ви не згодні з цією точкою зору! Пане Гофмайер, у мене до вас запитання. Сподіваюся ваші відповіді все поставлять на свої місця.

— Гаразд, — відповів Гофмайер, — я згоден відповісти на ваші запитання.

— Дякую. Скажіть, ви недавно прийшли до цієї чудової й по-справжньому доброчесної ідеї боротьби за чисте кохання чи завжди дотримувалися цих принципів, яким тепер так самовіддано служите?