Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович. Страница 68

— Бувають, — мовив Штірліц. — Я, наприклад, це можу собі пояснити інквізицію взагалі, а іспанську — пов'язану з вигнанням арабів та євреїв з Іспанії — зокрема. Бити тих, кого треба було використати на свою користь? Це всупереч духу історії.

— Кабальєро, — сказав Кемп, — у вас є час на розмову, я вам заздрю, а в мене через півгодини зустріч з партнерами. Живописом тут не відбудешся, треба показувати зуби. Докторе, — він обернувся до Брунна, — було б славно, якби ви склали певний реєстр проблем, які могли б зацікавити наш відділ кон'юнктури. Конкретно, які фірми в світі ждуть нашої пропозиції про кооперацію, а які сповнені бажання погострити зуби об наші білі кістки.

— Це все? — спитав Штірліц, подумавши, чому Кемп дає йому зовсім інше завдання, зовсім не пов'язане з тим, про яке говорив Ерл Джекобс. — Більше нічого?

— Це дуже багато, докторе.

— Але це все? — перепитав Штірліц.

— Поки що — все, — відповів Кемп.

— Час?

— Не зрозумів?

— Скільки ви даєте мені на це часу?

— Два дні.

— Це зовсім нереальний строк. Я підведу вас. Вам буде соромно дивитися в очі містеру Джекобсу. Я прошу у вас чотири дні.

— Три.

Штірліц похитав головою:

— Я пожертвую неділею. В неділю я працюватиму, я хочу виглядіти в очах наших босів пристойно, Кемп, побійтесь бога!

Анхел посміхнувся:

— Кабальєро, ви можете віддавати недільний день роботі на корпорацію, але я цього не маю наміру робити. На відміну від вас, мені вже далеко за п'ятдесят, і кожну неділю я віддаю тому, що від мене з кожною хвилиною все більше й більше віддаляється — я маю на увазі любов.

Кемп розсміявся, а Штірліц сказав:

— Дурниці, кабальєро. Гете був прудкий і в сімдесят чотири. Його партнерці було вісімнадцять.

— Але це було платонічне, — озвався Кемп. Штірліц відрізав:

— У чоловіків платонічного не буває. Це стосується тільки жінок, вони чуттєвіші за нас і мрійливіші.

— Гаразд, — сказав Кемп, простягши руку Анхелу, — я постараюсь відбити для вас чотири дні, докторе. Сподіваюся побачити вас сьогодні ввечері, зайдіть до мене.

Він покликав Штірліца з першої кімнати, затримавшись біля дверей:

— Докторе! Пробачте, будь ласка, можна вас попросити на одну хвилинку…

Штірліц підійшов до нього, причинивши двері, які вели до Анхела; він зрозумів, що головне завдання (чи головну перевірку) він одержить саме зараз; він не помилився.

— Ви, звичайно, розумієте, — мовив Кемп, — що відділ кон'юнктури цікавлять ті фірми, які ніколи не зачипяли двері перед носом у німців? Конкретно: концерн цікавиться тими підприємствами, які мали контакти з рейхом. Концерн цікавлять персоналії. Я розумію, що в тутешній довідковій літературі ви не знайдете тих подробиць, які конче потрібні для атакуючого бізнесу, але якщо ви хоча б назвете об'єкти можливого інтересу, вважайте, що ви зробили свою справу. Ясно?

— Цілком, — відповів Штірліц. — Іншого я собі й не уявляв. Тільки який регіон вас цікавить насамперед?

— Нас цікавить регіон, який зветься дуже просто й коротко: світ.

— Отже, ви даєте мені право підкрадатися до цього самого світу через будь-яку країну?

— Абсолютно.

Штірліц поманив до себе Кемпа; той тямуще присунувся.

— Скажіть, — шепнув Штірліц, — а цей самий Анхел — педик?

Кемп так само змовницьки прошепотів:

— Навпаки. Мені здається, він сексуальний маніяк. Вія розповідає такі подробиці…

— Той, хто займається любов'ю по-справжньому, — сказав Штірліц, — ніколи не розповідає подробиць. Він їх вивчає на практиці. Для своєї втіхи і нам на заздрість…

Повернувшись до залу, де сидів фіолетовий, білошкарпетковий, золотопряжковий кабальєро, Штірліц попив каву, яку той зварив (тут, мабуть, усі наслідують приклад боса й тримають у кабінетах кавники, подумав Штірліц), розповів кілька анекдотів, спитав, де можна купити такі розкішні черевики, справжнє середньовіччя, у нашу машинну добу це приваблює, запросив сеньйора Анхела пообідати, запитав, чи він любить форель, у дона Філіпе її прекрасно готують; як, ви не знаєте дона Філіпе?! — це ж по дорозі в Алькобендас, просто чудове місце, краща кухня, пристойне товариство, ми неодмінно маємо поїхати туди; потім поцікавився, хто тут працював до нього, вислухав відповідь, що доктор Брунн тут перший постійний клієнт, а інші бували наскоками, і попросив сеньйора Анхела відчинити всі шафи, щоб він міг скласти уяву, що тут взагалі зібрано.

Анхел витяг книжечку, попросив Штірліца розписатися, що той одержав ключі від усіх шаф, і побажав докторові успішної роботи.

Штірліц почав роботу зі своєї кімнати; у тебе не було справжньої інформації, подумав він, у тутешніх газетах друкують недогризки інформації, американські газети продають тільки в першокласних готелях, коштують вони страшенно дорого, та й купити не завжди легко; про радянські й говорити нема чого, за збереження їх саджають у тюрму; ти почнеш з того, що реанімуєш історію за той час, поки був одірваний від життя, ось з чого ти почнеш. Ти визначиш для себе больові точки минулих місяців, добре помізкуєш над ними, а потім сядеш за Аргентіну. Це конче потрібно і для тебе, і для них; Іспанія не дуже-то пускала американців у свою економіку, та й німців також. Франко волів за краще тримати країну в стані депресії, аби тільки обрізати всі зв'язки із зовнішнім світом, аби тільки законсервувати себе як «геніального каудільйо й хенералісимо», — усе зробиш заради того, щоб панувати!

Він узяв підшивки газет та журналів, обклався ними й відчув — уперше за всі ці місяці, — як ним оволоділо погамоване відчуття своєї потрібності справі, не будь-якій, не аби щось робити, а саме тій, якій він віддав життя.

Пообідав він на розі, в невеличкому ресторанчику; зал було розділено на дві частини; біля вікон стояли столики, а посередині, навколо довгої стопки бару, товпилися постійні відвідувачі; можна було взяти, не чекаючи офіціанта, гарячу тортілью й пульпу, добре готували смажені ковбаски й круглі тюфтельки; пообідав він за п'ятнадцять хвилин: спочатку випив крихітну чашку кави, потім склянку молока, а тоді вже з'їв тортілью й ковбаску, на десерт — апельсиновий сік і ще одну чашку кави, але тепер уже велику чашку, з вершками.

Вийшовши з ресторанчика, Штірліц піднявся на останній поверх ІТТ; Анхел дав йому другий ключ; сів до свого столу, закурив і сказав собі: це тест; вони, звичайно, приготували мені випробування; я повинен зробити такий аналіз, якого вони ще не мали; гарантія життя — моя потрібність, я повинен їм довести, що я вмію те, чого не вміють вони. А я й справді можу те, чого вони не можуть; я вижив при Шелленбергу лише тому, що мене вважали «світлою головою», я міг дати пояснення з тих питань, які цікавили бригаденфюрера; я придумував концепцію й під неї закладав інформацію; трагедія багатьох аналітиків полягає в тому, що вони тонуть у потоці інформації, безвільно йдуть за нею; треба робити навпаки: організувати інформацію відповідно до ідеї, підкоряти її собі, безстрашно й розковано фантазувати; будь-яка справжня ідея має бути божевільна, тільки тоді вона цікава; а прісне, нудне тепер нікого не збудить до дії; Джекобс азартна людина, це відчувається в його манері розмовляти, у тому, як він реагує на відповіді, у стрімкості жестів і природженому почутті гумору, це як гроші — коли є, то назавжди, а нема — то й не буде, скільки не бийся… Я віддам їм конкретику, я нашкребу її, це важко, але можливо, сімдесят відсотків серйозної розвідувальної інформації черпають з відкритих джерел. Але щоб зрозуміти, які саме проблеми їх повинні цікавити, я повинен скласти для себе точну хронологію тих подій, які визначали обличчя світу за ці місяці, коли я був одірваний від щоденного аналізу того, що відбувається. Ніхто так швидко не вибивається з ритму роботи, як політики, позбавлені інформації.

Промова Черчілля у Фултоні — трагічна; це концепція без інформації, це надто суб'єктивно, а тому заманливо для непрофесіоналів; справжній професіоналізм є не що інше, як калькуляція риску й допущення можливостей; чуттєвість небезпечна в політиці, вона приносить хвилинні дивіденти, але обертається пагубними наслідками в майбутньому; не можна спалювати мости ні в коханні, ні тим паче в міждержавних відносинах. Але ж щось стоїть за такою тенденцією? Що? Банки? Які? Концерн? Чий? Історія персоніфікована лише тоді, коли ти зміг наблизитися до розуміння прихованого механізму соціального інтересу тих груп, які мають силу ставити на ту чи іншу людину, на особистість, що перебуває у фокусі суспільного інтересу. Невизнаний може бути художник чи письменник — слава прийде до нього посмертно; вченого можуть відкинути сучасники — його ідеї восторжествують після того, як він піде в небуття, але ще більша буде його слава, підтверджена пам'яттю поколінь; невже політик Черчілль прагне до широкої популярності для того, щоб люди чекали його слова, і не так важливо, мудрого чи химерного, головне — аби його почули й обговорювали всі.