Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович. Страница 64

— Вищого генерала СС Донован назвав мені «німецьким офіцером», — сказав Рузвельт. — І я йому повірив. І виявився в очах Дядька Джо брехуном… Сором… Будь ласка, далі…

— «Від маршала Сталіна президенту Рузвельту… Одержав Ваше послання про переговори в Берні.

Ви абсолютно праві, що в зв'язку з історією про переговори англо-американського командування з німецьким командуванням десь у Берні чи в іншому місці «створилася тепер атмосфера гідних жалю побоювань і недовір'я».

Ви запевняєте, що ніяких переговорів не було ще. Треба думати, що Вас не інформували повністю. Що стосується моїх військових колег, то вони, на підставі наявних у нас даних, не сумніваються в тому, що переговори були і вони закінчилися угодою з німцями, внаслідок чого німецький командуючий на Західному фронті маршал Кессельрінг погодився відкрити фронт і пропустити на схід англо-американські війська, а англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я.

Я гадаю, що мої колеги близькі до істини. В іншому разі був би незрозумілий той факт, що англо-американці відмовилися допустити в Берн представників Радянського командування для участі в переговорах з німцями.

Мені незрозуміле також мовчання англійців, які полишили на Вас листування зі мною з цього неприємного питання, а самі й досі мовчать, хоч відомо, що ініціатива у всій цій історії з переговорами в Берні належить англійцям.

Я розумію, що відомі плюси для англо-американських військ є в результаті цих сепаратних переговорів у Берні чи десь в іншому місці, бо англо-американські війська дістають змогу просуватися в глиб Німеччини майже без будь-якого опору з боку німців, але навіщо треба було приховувати це від росіян і чому не попередили про це своїх союзників — росіян?

І от виходить, що в дану хвилину німці на Західному фронті на ділі припинили війну проти Англії й Америки. У той же час німці продовжують війну з Росією — з союзницею Англії і США.

Звичайно, така ситуація аж ніяк не може служити справі збереження й зміцнення довір'я між нашими країнами.

Я вже писав Вам у попередньому посланні і вважаю за потрібне повторити тут, що я особисто і мої колеги ні в якому разі не пішли б на такий ризикований крок, усвідомлюючи, що хвилинна вигода, хоч би яка вона була, блідне перед принциповою вигодою збереження й зміцнення довір'я між союзниками».

— Він, на жаль, правий, — сказав Рузвельт. — Хвилинна вигода адвокатських фірм братів Даллесів і Донована торпедує те, чого я добивався всі ці роки, — довір'я Дядька Джо… Далі, будь ласка…

— Ви стомилися? — запитав ад'ютант.

— О ні, ні, що ви… Я жду…

— «Особисто й строго секретно для маршала Сталіна від Президента Рузвельта… Я був здивований, коли одержав Ваше послання, у якому є твердження, що угода, укладена між фельдмаршалом Александером і Кессельрінгом у Берні, дала змогу «пропустити на схід англо-американські війська, й англо-американці обіцяли за це полегшити для німців умови перемир'я».

В моїх попередніх посланнях Вам з приводу спроб, зроблених у Берні з метою організації наради для обговорення капітуляції німецьких військ в Італії, я повідомляв Вас, що: 1) у Берні не провадилося ніяких переговорів; 2) ця зустріч взагалі не мала політичного характеру; 3) на випадок будь-якої капітуляції ворожої армії в Італії не матиме місця порушення нашого погодженого принципу беззастережної капітуляції; 4) вітатиметься присутність радянських офіцерів на будь-якій зустрічі, яка може бути організована для обговорення капітуляції.

В інтересах наших спільних воєнних зусиль проти Німеччини, які зараз відкривають блискучу перспективу швидких успіхів у справі розпаду німецьких військ, я повинен, як і раніше, припускати, що Ви маєте таке ж високе довір'я до моєї чесності й надійності, яке я завжди мав до Вашої чесності й надійності.

Я також повністю оцінюю ту роль, яку зіграла Ваша армія, давши змогу збройним силам, що перебувають під командуванням генерала Ейзенхауера, форсувати Рейн, а також той вплив, який зроблять в подальшому дії Ваших військ на остаточний крах німецького опору нашим спільним ударам.

Я повністю довіряю генералу Ейзенхауеру і впевнений, що він, звичайно, інформував би мене, перш ніж починати будь-які переговори з німцями. Йому доручено вимагати, і він вимагатиме беззастережної капітуляції тих ворожих військ, які можуть зазнати поразки на його фронті. Наше просування на Західному фронті є результатом воєнних дій. Швидкість цього просування пояснюється головним чином страшним ударом наших військово-повітряних сил, який привів до зруйнування німецьких комунікацій, а також тим, що Ейзенхауеру вдалося підірвати сили основної маси німецьких військ на Західному фронті в той час, коли вони ще були на захід від Рейну.

Я певен, що в Берні ніколи не провадилося ніяких переговорів, і вважаю, що відомості, які у Вас є про це, мабуть, виходять з німецьких джерел, котрі вперто намагалися внести розлад між нами, щоб хоч трохи уникнути відповідальності за вчинені ними воєнні злочини. Коли така мета була у Вольфа, то Ваше послання доводить, що він домігся деякого успіху.

Будучи переконаний у тому, що Ви впевнені в моїй особистій надійності і в моїй рішучості добитися разом з Вами беззастережної капітуляції нацистів, я здивований, що Радянський Уряд, мабуть, прислухався до думки про те, що я почав домовлятися з ворогом, не діставши спочатку Вашої повної згоди.

Нарешті, я хотів би сказати, що коли б саме в момент перемоги, яка тепер уже близька, подібні підозри, подібна відсутність довіри завдали шкоди всій справі після колосальних жертв — людських і матеріальних, то це було б однією з найбільших трагедій в історії.

Відверто кажучи, я не можу не відчувати крайнього обурення щодо Ваших інформаторів, хоч би хто вони були, в зв'язку з таким негідним, неправильним описуванням моїх дій або дій моїх довірених підлеглих».

— Ви відчуваєте незручність? — спитав Рузвельт. — Ви розумієте, в яке становище мене поставили? Далі…

— «Особисто й секретно від прем'єра Сталіна президенту Рузвельту…

1. У моєму посланні… мова йде не про чесність і надійність. Я ніколи не сумнівався у Вашій чесності й надійності, так само як і в чесності і надійності пана Черчілля. Я маю на увазі, що в ході листування між нами з'ясувалася різниця в поглядах на те, що може дозволити собі союзник щодо другого союзника і чого він не повинен дозволяти собі. Ми, росіяни, думаємо, що в нинішній обстановці на фронтах, коли ворог стоїть перед неминучістю капітуляції, при будь-якій зустрічі з німцями з питань капітуляції представників одного з союзників повинна бути забезпечена участь у цій зустрічі представників другого союзника. Принаймні це безумовно необхідно, коли цей союзник добивається участі в такій зустрічі. Американці ж і англійці думають інакше, вважаючи російську точку зору неправильною. Виходячи з цього, вони позбавили росіян права взяти участь у зустрічі з німцями в Швейцарії. Я вже писав Вам і вважаю не зайвим повторити, що росіяни при аналогічному становищі ні в якому разі не позбавили б американців і англійців права взяти участь у такій зустрічі. Я вважаю і вважатиму російську точку зору єдино правильною, бо вона виключає будь-яку можливість взаємних підозр і не дає противнику можливості сіяти між нами недовір'я.

2. Важко погодитися з тим, що відсутність опору з боку німців на Західному фронті пояснюється лише тим, що їх розбили. У німців є на Східному фронті 147 дивізій. Вони могли, не завдаючи шкоди своїй справі, зняти із Східного Фронту 15–20 дивізій і перекинути їх на допомогу своїм військам на Західному фронті. Однак німці цього не зробили і не роблять. Вони продовжують розлючено битися з росіянами за якусь маловідому станцію Земляницю в Чехословаччині, котра їм так потрібна, як мертвому кадило, але без будь-якого опору здають такі важливі міста в центрі Німеччини, як Оснабрюк, Мангейм, Кассель. Погодьтеся, що така поведінка німців є більш ніж дивною і незрозумілою.

3. Що стосується моїх інформаторів, то, запевняю Вас, це дуже чесні й скромні люди, які виконують свої обов'язки акуратно і не мають наміру образити когось. Цих людей ми не раз перевіряли на ділі. Судіть самі. В лютому цього року генерал Маршалл дав ряд важливих повідомлень Генеральному Штабу радянських військ, де він на підставі наявних у нього даних попереджав росіян, що в березні місяці буде два серйозних контрудари німців на Східному фронті, один з них буде направлено з Померанії на Торн, а другий — з району Моравська Острава на Лодзь. Але насправді виявилось, що головний удар німців готувався і був здійснений не в назначених вище районах, а в зовсім іншому районі, а саме в районі озера Балатон, на південний захід від Будапешта. Як відомо тепер, у цьому районі німці зібрали до 35 дивізій, в тому числі 11 танкових дивізій. Це був один з найсерйозніших ударів за час війни з такою великою концентрацією військових сил. Маршалу Толбухіну вдалося уникнути катастрофи і потім розбити німців ущент, між іншим, тому, що мої інформатори розкрили, правда з деяким запізненням, цей план головного удару німців і негайно попередили про нього маршала Толбухіна. Таким чином, я мав нагоду ще раз переконатися в акуратності й обізнаності радянських інформаторів.