Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович. Страница 4

— Ви ж читали шифровку, там сказано: «Найближчим часом його перевезуть до Берліна».

— Так, правильно. Правильно, друже. Гаразд. Я махну до міста — відпочину, а ви з ним починайте.

— Де вас знайти, якщо раптом виникне така потреба?

— А що може статися? Нічого не може статися. Шукайте мене в моєму готелі або в барі «Кордова».

І Штірліц поїхав собі.

Коли Пальма сказав Хагену про свою домовленість з Мері, той зрозумів, яку помилку він допустив, розпочавши операцію з похованням «Пальми, який загинув під час автомобільної катастрофи», — обличчя сивого старигана-злодюжки, який спритно крав з кишень гаманці, знівечили до невпізнанності, але зовсім забули про машину Пальми, що стояла в готелі. Хаген, здавши Пальму під догляд своїх помічників з охорони, зразу ж подзвонив у готель і в бар «Кордова», в надії знайти Штірліца. Але його ніде не було. Штірліц, звісно не сподівався, що Хаген дзвонитиме йому. Він знав честолюбство гауптштурмфюрера і не сумнівався, що Хаген був щасливий, залишившись віч-на-віч з Яном. Штірліц аж ніяк не міг передбачити, що той почне його розшукувати, — Хаген обожнював допити. Він провадив їх у провінційній манері: з великими, значущими паузами і зловісним ходінням за спиною заарештованого, і Штірліцу було забавно спостерігати трохи хлоп'яче самолюбування Хагена. «Мабуть, у дитинстві його здорово били приятелі, — якось подумав Штірліц. — Слабкі люди дуже дорожать правом стати сильними, яке вони не завоювали, а дістали в подарунок».

Штірліц досить добре знав Хагена, саме тому й не став забезпечувати собі алібі на випадок, якщо Хаген не знайде його в тих місцях, які він йому назвав перед від'їздом до міста. Але на жодну з названих адрес він не поїхав. І алібі в нього на цю поїздку не було.

А йому треба було завжди забезпечувати своє алібі: Максим Ісаєв краще за інших знав, як це важко — бути повсякчас штурмбанфюрером Штірліцом.

… Відрядження до Іспанії було для Штірліца, — хоч він і відчував, як щось на нього насувається, — все-таки несподіванкою. Після того як Гітлер увів свої війська у Рейнську область, розтоптавши таким чином Версальський договір, ні Франція, ні Англія не виступили проти нього, в Німеччині намітилась певна роздвоєність: міністерство закордонних справ, яке очолював старий дипломат Нейрат, і генеральний штаб, котрий ще й досі вважав, що Гітлер служить їм, військовим, а не вони йому, пропонували тактику очікування. Гітлер, навпаки, втішаючись п'янкою насолодою першої зовнішньополітичної перемоги, підкріплений, силою зброї, закусив вудила.

Уміння відчувати — цінна риса розвідника, але ще ціннішою рисою слід вважати його знання.

Штірліц ще тільки починав по-справжньому свій шлях у закордонній розвідці Гейдріха; він був, як казали в імперському управлінні безпеки, на «першому поверсі», тоді як кабінет рейхсфюрера містився на п'ятому.

Робота в Іспанії мала допомогти Штірліцу піднятися на ту сходину, яка вела з першого поверху на другий: од відчуття до знання.

Центр, одержавши його шифровку про відрядження до Іспанії, зобов'язав його зайнятися вивченням постаті «сеньйора Гулієрмо» — під цим ім'ям разом з Франко працював начальник абверу рейху адмірал Канаріс, який керував агентурною сіткою в Іспанії ще в часи першої світової війни.

Коли Штірліца, після того як він дав підписку про нерозголошення «вищої таємниці рейху», відправили в Бургос, він зразу ж перейшов на другий поверх. Тут, за Піренеями, він дізнався багато чого, що було воістину «вищою таємницею рейху». (Пілотів Пунцера і Герста за розголошення факту, що вони воюють разом з Франко — написали, дурненькі, в листах додому, — розстріляли в гестапо «тата» Мюллера без суду й слідства. Таємниці, що до них Штірліц підійшов за ці два роки, були набагато важливіші: якби Гейдріх дізнався, куди ці вищі таємниці рейху надходять, то на Штірліца чекали б страшні тортури перед четвертуванням — про розстріл він міг би мріяти як про порятунок, як про щастя та милість…)

Поступово, по крихітках збираючи інформацію, Штірліц уявив чітку картину взаємин Франко и Гітлера, фалангістів і націонал-соціалістів, щоб працювати, треба знати все, а початок — найбільше.

Він знав, що перемога в Іспанії Народного фронту в лютому 1936 року відкинула генерала Франко — того, хто потопив у крові астурійське повстання шахтарів. Він дізнався згодом, що Франко, генерали Моло і Санхурхо зразу ж об'єдналися, щоб, організувавши хунту, скинути уряд Народного фронту, обраний народом.

Акцію, яку задумала армія, треба було забезпечити зброєю.

А Франко не мав ні літаків, ні танків. Він одержав двадцять італійських «савойя-маркеті», — дуче підписав цей наказ, обговоривши його на вищій раді фашистської партії. Але двадцять літаків — це дріб'язок, коли почалася відкрита боротьба хунти генералів проти народного уряду.

Франко доручив своїм помічникам увійти в контакт з німецьким військовим аташе в Парижі. Той негайно надіслав шифровку до Берліна. Генеральний штаб і міністерство закордонних справ рейху вважали: тепер, після «великої рейнської перемоги», треба виждати, не слід «дратувати» громадську думку.

Тоді Франко звернувся до керівництва НСДАП — націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини. Лист Франко потрапив до шефа закордонних організацій НСДАП, рейхслейтера Боле. Той, вислухавши негативні міркування армії і дипломатів, чемно подякував своїм колегам за таку серйозну, слушну й передбачливу пораду і зразу ж подався до свого безпосереднього керівника — Рудольфа Гесса, заступника фюрера.

— Що ви хочете від цих нафталінних дипломатів? — сказав той, прочитавши запис розмови Боле з колегами. — Вони мислять закостенілими формулами. Армія теж повинна бути проти: завжди проти того, що не вона запропонувала й розробила… Негайно переправте листа Франко фюрерові: не можна гаяти жодної хвилини…

Гітлер ознайомився з документом, який підписав бунтівний генерал, коли важка липнева спека вже спала й принишкли могутні зітхання оркестрів на вагнерівському народному фестивалі в Байрьойті; люди відпочивали, готуючись до вечірніх концертів.

— Запросіть до мене Герінга, генерала Бломберга й Канаріса, — сказав Гітлер, замислившись. — Це справа дуже важлива, і ми маємо прийняти єдино правильне рішення.

Бломберг, що представляв армію, відмовився висловити свою думку першим.

— Адмірал — справжній авторитет в іспанських питаннях, — сказав він, — очевидно, слід послухати його думку.

— Думка одна, — відповів Канаріс, розуміючи, що зараз він виступає проти Бломберга, — думка єдино розумна й потрібна рейху: негайно допомогти іспанським борцям проти більшовизму.

— Адмірал правильно сказав, — озвався Герінг, — ми таким чином підтримаємо боротьбу проти Комінтерну — це перше, і, друге, матимемо театр для чудового спектаклю, де стріляють не холостими кулями, а трасуючими: я випробую в Іспанії мою авіацію. Маневри таять у собі елементи гри, а боротьба з республіканцями є генеральна репетиція битви, яка чекає нас у майбутньому.

На другий день у міністерстві авіації було створено секретний штаб В. Через три дні начальник штабу В генерал Вільберг особисто сам відправив до Іспанії першу партію «юнкерсів». Потім у Бургос перекинули корпус «Кондор».

Канаріс робив своє діло. В абвері організували сектор з двох підрозділів. Перший постачав франкістам зброю через «фірму Бернгарда», другий — через підставних осіб — «постачав» зброю республіканцям. Та коли перший підрозділ відправляв автомати найновітніших моделей, то другий свідомо поставляв зброю браковану, яка пройшла спеціальну обробку в майстернях абверу.

Іспанія стала полігоном гітлеризму. Аси Герінга вчилися тут мистецтва війни проти Батьківщини Ісаєва. За ті два роки, котрі Ісаєв провів при штабі Франко, зустрічаючись і шанобливо вітаючись з «сеньйором Гулієрмо», він посивів: люди швидко сивіють, коли їм доводиться бути серед тих, хто воює з друзями твоєї Батьківщини, та й з твоєю Батьківщиною також (збивали ж і радянських льотчиків) — єдиною країною, яка, відкинувши політику «невтручання» Лондона і Парижа, відкрито допомагала республіканцям у їхній боротьбі з фашизмом, був Радянський Союз.