Привид - Несбьо Ю. Страница 38

— Звісно, що не було.

— Ми ніколи не зустрічалися.

— Сумно, але факт, фру Скоєн.

— І як же ви уявляєте оце... прополювання?

— Ми можемо надати дружню допомогу. В нашому бізнесі існує давня традиція «стукати» на ближнього свого, щоби прибрати конкурентів, і ми надамо вам усю необхідну інформацію. Ясна річ, ви надасте комітету із соціальних проблем свої пропозиції щодо роботи поліції, але в поліції вам треба буде мати свою довірену особу. Може, когось, хто отримає безпосередню вигоду від того, що сам стане частиною цієї успішної схеми. Людину, яка...

— Амбіційну особу, яка зможе виявити прагматизм заради інтересів міста? — Ізабель Скоєн поставила чашку з кавою на стіл. — Може, перейдемо до вітальні?

Сергій лежав горілиць на лаві, а татуювальник мовчки роздивлявся зразок.

Коли він пунктуально прибув до маленької майстерні, татуювальник якраз займався великим драконом на спині хлопця, який лежав, стиснувши зуби, а жінка, вочевидь його мати, заспокоювала його і питала, чи дійсно варто було робити таке велике татуювання. Коли роботу було закінчено, вона розплатилася й спитала хлопця, чи радий він тепер з того, що має татуювання, шикарніше навіть за ті, які мають Пребен та Крістофер.

— Вашій спині краще пасуватиме оця, — сказав татуювальник, показуючи на один зі зразків.

— Вот тупой, — промимрив російською Сергій. — Ідіот.

— Що?

— Все має бути точнісінько так, як на зразку. Мені що, кожного разу це повторювати?

— Гаразд, але я не зможу зробити його увесь за сьогодні.

— Ні, зможеш. Роби увесь. За подвійну плату.

— Це терміново?

Сергій відповів коротким кивком голови. Андрій телефонував йому кожного дня, тримаючи у курсі справи. А коли він зателефонував йому сьогодні, Сергій виявився неготовим до того, що повідомив йому Андрій.

Необхідне стало неминучим.

І Сергій зрозумів, що іншого виходу не має.

Він одразу ж обсмикнув себе: який іще інший вихід? Навіщо мені інший вихід?

Може, думка про втечу з’явилася після того, як Андрій застеріг його. Розповів, що той полісмен примудрився знешкодити в’язня, якому вони заплатили, щоби той убив Олега Фауке. Правда, слід зробити поправку на те, що то був усього-на-всього норвежець, якому ще нікого й ніколи не доводилося вбивати ножем, але це означало, що справа буде не такою легкою, як минулого разу. Застрелити хлопця, який продавав їхній товар, — то було звичайною стратою. Але цього разу йому доведеться вистежити того полісмена, діждатися, коли він буде там, де треба, і напасти на нього тоді, коли він менш за все цього очікуватиме.

— Мені не хочеться псувати вам настрій, але татуювання, які ви вже маєте, зроблені не надто якісно. Лінії нечіткі, чорнило погане. Може, мені їх трохи обновити?

Сергій не відповів. Що цей тип знає про якісну роботу? Лінії нечіткі тому, що тюремному татуювальнику довелося використовувати замість голки загострену гітарну струну, прикріплену до електробритви, а чорнило було виготовлене з розплавленої підошви, змішаної з сечею.

— Рисунок, — сказав Сергій. — І негайно!

— А ви впевнені, що вам потрібен пістолет? Звісно, це ваш вибір, але з власного досвіду я знаю, що людей шокують символи насильства. Просто попереджаю вас.

Цей тип явно не розбирався в татуюваннях російського кримінального світу. Не знав, що кішка означала, що його засудили за крадіжку, а церква з двома куполами означала дві «ходки». Не знав, що сліди опіку на його грудях залишилися від пов’язки з порошкоподібним магнієм, яку він спалив прямо на собі, щоби видалити одне татуювання. То було зображення жіночих геніталій, яким «винагородили» його під час другої ходки члени одної грузинської банди за те, що він начебто був винен їм гроші, програні в карти.

Не знав той татуювальник і того, що пістолет на малюнку, «Макаров», яким була озброєна російська поліція, означав, що він убив поліцейського.

Він не знав нічого, і це було добре, всім буде краще від того, що цей майстер і далі займатиметься метеликами, китайськими символами та барвистими драконами, зображаючи їх на вгодованих тілах норвежців, які гадали, що ці шаблонні татуювання і справді щось означають.

— Ну, тоді почнемо? — спитав татуювальник.

Сергій завагався. Майстер мав рацію, він дійсно поспішав. Але навіщо поспішати? Чому він не може дочекатися, коли полісмен уже буде мертвий? А тому, що коли його спіймають після вбивства і запроторять до норвезької тюрми, де, на відміну від російських, татуювальників немає, він уже не зможе отримати оце бісове татуювання, яке було йому так по­трібне.

Але була ще одна відповідь на це запитання:

Може, він робив собі татуювання ще до вбивства тому, що в глибині душі боявся? Так боявся, що не був упевнений, що впорається із завданням? Може, він потребував цього татуювання саме зараз, щоби спалити за собою всі мости, усунути будь-яку можливість відступу, щоби він був змушений те вбивство вчинити? Жоден сибірський урка не зможе жити з брехнею, закарбованою у шкіру, — це ясно як Божий день. А він же радів, що йому випало виконати це завдання, щиро радів, тож звідки у нього оці несвоєчасні тривожні думки?

Він знав звідки.

Продавець наркоти. Хлопець в арсенальській футболці.

Він почав приходити до нього в снах.

— Так, починаймо, — сказав Сергій.

17

— Лікар запевняє, що Олег знову буде на ногах через кілька днів, — сказала Ракель. Тримаючи в руці чашку з кавою, вона прихилилася до холодильника.

— Тоді хлопця доведеться перевезти туди, де його ніхто, абсолютно ніхто, не зможе дістати, — сказав Харрі.

Він стояв біля кухонного вікна й дивився на місто, де авто під час вечірнього часу пік повзли, наче світлячки, головними магістралями.

— Поліція повинна мати такі місця для захисту свідків, — сказала Ракель.

Вона не впала в істерику. І зі смиренним спокоєм сприйняла повідомлення про те, що на Олега напали з ножем. Наче в глибині душі вона цього чекала. Водночас Харрі бачив на її обличчі обурення і гнів. І готовність до боротьби.

— Він має залишатися в тюрмі, але я поговорю з прокурором, щоби Олега перевели, — сказав Ганс Крістіан Сімонсен. Він прибув невдовзі після того, як Ракель зателефонувала йому, і сидів тепер на кухні за столом, а його сорочка змокріла під пахвами від поту.

— Сумніваюся, що вам вдасться обійти офіційні канали, — сказав Харрі.

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився повірений.

— А те, що двері до камери були відімкнені, і це означає, що, принаймні, один з тюремних охоронців чи начальства був до цього причетний. Оскільки ж ми не знаємо, хто це такий, то нам слід виходити з того, що це міг бути хто завгодно.

— А ви не перебільшуєте? Може, це просто параноїчний страх?

— Параноїчний страх часто рятує життя, — відказав Харрі. — Ви зможете домовитися про переведення, Сімонсене?

— Спробую. А як щодо безпечності місця, де він перебуває зараз?

— Зараз Олег у шпиталі Уллевол, і я потурбувався, щоби його охороняли два полісмени, яким можна довіряти. І ще одне: той, хто напав на Олега, також перебуває в госпіталі, але опісля його права будуть обмежені.

— Заборона на листування та відвідини?

— Авжеж. Ви зможете роздобути інформацію про те, що скаже той нападник у своїй заяві поліції та своєму адвокату?

— Це зробити буде важче, — сказав Сімонсен, чухаючи потилицю.

— Скоріш за все, вони з нього й слова не витягнуть, але все одно спробуйте, добре? — попросив Харрі, застібаючи своє пальто.

— Ти куди? — спитала Ракель, беручи його за руку.

— До інформатора, — відповів Харрі.

Була восьма вечора, і дорожній рух у столиці країни з найкоротшим робочим днем у світі вже давно ущух. Хлопець, що стояв на сходах на початку вулиці Тольбугата, мав на собі футболку з номером 23 — Аршавін. Капюшон своєї куртки він накинув на голову, а взутий він був у білі кросівки, явно для нього завеликі. Джинси були напрасовані і такі жорсткі, що, здавалося, могли стояти й самі по собі. Повний гангстерський прикид, все у відповідності з найновішим відеокліпом Ріка Росса, і Харрі припустив, що коли оті джинси зняти, то під ними виявляться звичайні боксерські труси, на ногах не буде видно шрамів ані від куль, ані від ножів, але буде хоча б одне татуювання, що вихваляє насильство.