На тведiй землi - Самчук Улас Олексійович. Страница 70

Моя спальня-робітня мала троє дверей — до ванної, до великої порожньої робітні і до великої вітальні. Ці останні лишаються переважно відчинені, вони продовжують мій простір і частинне відкривають краєвид головної веранди.

Це, мабуть, було по дев'ятій годині, мій будильник цокотів спокійно на нічному столі і ніхто ним в цей час не цікавився. Я був заглиблений в "На лезі бритви" Сомерсет-Моума — автора близького відчуттями того світу, що мені він чомусь імпонує далекими й широкими обріями глобальних засягів з їх перспективами безконечної молодости і сили. Я був сам і не сам, я ніколи не буваю сам, я не знаю відчуття самоти і коли хочу бути на хвилинку осамітненим, звичайно створюю штучно наставления самоти. Зараз мала прийти Катруся, вона це добре пам'ятає і також знає, що мої недільні ранки належать мені. Вона звичайно приходить заднім входом до кухні і їдальні, я звичайно чую її тихий спів, що завжди її супроводжує, вона варить каву, застеляє стіл їдальні, подзвонює порцеляною…

Цього ранку було інакше. Вона увійшла переднім входом через веранду, нічого не наспівуючи, пересікла стовп сонячного сяйва великої вітальні і зупинилася на порозі моєї спальні. і була вона одягнута не у звичайний одяг, а мала на собі домашній, вишневого кольору, сатиновий халат, який плястично видовжував її струнку постать і хвилястими спадами сягав до самого помосту. Її обличчя було свіже, очі і уста сміялися, волосся зачесане догори і зав'язане ззаду червоною стрічкою. В руці вона мала велике, яскраво-червоне яблуко.

Я був зніяковілий, я звик до Катрусі, я бачив її кожного дня, я ніколи не був здивований і раптом це збентеження одним тільки виглядом на тлі того сяйва і тих кольорів. Я помітив її тихе наближення не так поглядом, як відчуттям. Я швидко відложив книжку і відчув своє серце. Воно по своєму здрігнулося.

— Добрий ранок, — привіталася вона спокійно.

— Добрий ранок, — відповів я запитально. Вона спокійно підійшла до мого ліжка, загадково й лукаво посміхалася, мала незвичний, зніяковілий вигляд, очі її блищали острахом.

— На! — сказала вона і простягнула на долоні яблуко.

Я ніколи не думав, що Катруся на щось подібне спроможна, що вона зможе так переконливо виконати цю трафаретну сценку з тим яблуком, яка мене проникливо проняла і змусила порушити найнезрушиміші мої святощі. Я взяв те яблуко, воно було направду спокусливе. — Вкуси! — сміялась вона. Але я не встиг вкусити. Катруся кинулась, як була, на мене і тоді яблуко випало з моїх рук, а Катруся, мабуть налякана, ціла тремтіла і зовсім розгублено шукала у мене захисту. Від кого вона тікала і чого боялася? — Закрий мене, закрий мене! — лептала вона. Її пружне, тепле тіло згоряло і в'януло, ніби бите вогнем.

Пізніше, вона поясняла цю пригоду так: — Я, казала вона, скаржилась на тебе тітці Ен, а вона запитала: Чи ти читала Біблію? Ні, відповіла я. Візьми і прочитай — Мойсея, глава третя, розділи третій, четвертий і п'ятий. Я взяла, прочитала і мені сподобалось. Чи ти гніваєшся?

Я попросив також Біблію. Дивись, кажу, за розділами третім, четвертим і п'ятим, слідують розділи шостий, сьомий й дев'ятий. Чи ти не боїшся?

— Коли їх не боялась Пра-ква, чому б мала боятись я?

Ми сміялися і були щасливі. Катруся могла прийти рано, могла прийти серед дня, могла прийти вечором, могла прийти серед ночі. Ми пізнали "добро і зло" і покинули наш рай, в якому так довго мучились. А наша пречудова тітка Ен, яку Катруся кликала "мам", після своєї санаторії була щаслива нашим щастям і була переконана, що наше одруження це лиш питання часу. Це тримало її на дусі, Катруся їй призналася, що Біблія помогла, вона твердила, що мужчини взагалі не знають мудрих доріг до пізнання добра і зла, але їм треба помогти. А ми обоє замолоді і засильні, щоб не стати ідеальною парою для народження ідеального продовження вічности у вічному.

Прекрасна Ен! Вона бачить життя ясно, просто й логічно, але не своє. Своє вона пройшла в темності. Для неї ми з Катрусею, вихід у ясність. Ця наша ясність занадто разюча і після довгих років невблаганного затемнення, вона її екзальтоване вабила.

З нею було вийнятково приємно сидіти довгими осінніми вечорами перед нашим ватрапом великої вітальні, яку ми спільними зусиллями привели до дуже імпонуючого вигляду з її м'якими тонами світел і приємним, хвилюючим теплом, коли назовні у соснах шумів вітер і било у вікна дощем, а ватран безтурботно жарів і поблискував вогнем. Ен було абсолютно заборонено алькоголь, але ми пили добрий, англійський чай. що його приносила нам Катруся на срібній, старовинній таці у рококових, порцелянових, тонких, як папір, чашечках. Ен любила цей чай і ці чашечки, один їх вигляд створював у неї її прояснюючий, елегійний настрій, який вона так любила переживати.

— Дуже люблю цю вашу берлогу за її новість, але чашечки мусять бути давні. Модернізм для мене лишень назовні. Взагалі, не люблю речей. Мене вони втомлюють.

Ми любили її слухати. Її оповіді були неповторні, її мова ненаслідувальна. Ніколи не щадила себе, коли вимагалось точності. — "Я була брудна. Я курвила". Відкривала гарні і не конче гарні сторінки літопису і в чомусь нагадувала Скарлет з роману "Проминуло з вітром" Маргарети Мічел. Її життя також проминуло з вітром, але не дивлячись на його трагічні нотки, воно було і багате і гарне. Вона бачила світ, знала людей. Вінстон Чорчіл, Муссоліні, Фербенкс. Бернард Шов, не були для неї винятком. Вона летіла на вогонь, її любовні пригоди коштували мільйони, свого кумира не називала по імені, а тільки "він", "той", "його", мала нахил до гістеричности, до вульгарних ексцесів, вони були гострі, вражаючі, яскраві. Вона могла летіти за своїм коханком до Каїра, наймати детективів, заставати "його" в обіймах коптійських красунь, набити йому морду, вернутись до Оквілу, гірко плакати, писати розпачливі листи і благати ласки. Вона хотіла знати, що це таке коптійські жінки, перегортала енциклопедії, докопувалась, що це нащадки давніх єгиптян і купила в Олександрії ту саму голівку Нефертете, що стоїть тепер по середині моєї порожньої книгозбіргі, як символ універсальної краси і сили. Коли ті коптійки мали схожість до тієї голівки в тому клобуку, тоді я розумію любовника моєї приятельки Ен, як також розумію її розпач, бо ця сама Ен, коли б її посадити на трон фараонів, могла б гідно заступити Нефертете, як не красою то гідністю й величністю володарности. Моя дорога пані Ен належала до раси, якої володіння простягалося від кінця до кінця світу і саме це давало їй силу великої великодушності, і такої ненаситнссти добра і зла, як ласки так і жорстокости, як високого лету так і низького падіння. Вона нарешті шукала забуття в алькоголі. і можливо присутність простоти Катрусі і моєї тваринницької живучости надавали їй силу поборотися з тією безглуздою пристрастю і спробувати втілитись в ролю щасливого материнства, якого вона не зродила, а знайшла під ногами своїх світових мандрів.

— Любов, казала вона, жорстока сила. Вона розриває жертву, як лев козу. Нема милосердя. Це стихія. Можете бути багаті, вчені, мудрі, великі сильні — нема вибору. Чим ви сильніші — тим безсиліші. Це такий же закон, як закон гравітації. Не можемо його обійти. Ви маєте також свої клопоти.

Це було сказано тоном великої пєреконливости, що виривалась з тіла, мозку, кости, серця, я не мав відповіді, лишень стверджував згоду мовчанням. — Можна цього й не мати, — казала вона після перерви, занурена сама в собі з поглядом впертим у полум'я ватрана, але це не значить, що це не так. Великі трагедії побудовані на істинах, а ними є великі почуття. Знаю і ваші клопоти, о, я їх знаю. і не тільки те, що ваша мати вмерла з голоду "великих ідей"… Ви самі голодні якоїсь правди і може ви її — хто знає — знайшли разом зі мною. Ми мали індію, ми мали Маркса… Кого, кого ми не мали. Але не тільки Колюмб відкривав цю землю, її відкривали Кід Рінго, доктор Голидєй Бет Местерсон. Може ви знаєте такого дивака Коннела — єпископа англіканської церкви. Він хотів схрестити Христа, Маркса, Леніна, Дзержинського і створити гібрид модерного суперхристиянина пристосованого до клімату занепадницької Европи нашого часу. Чи ви помітили що змішавши любов і ненависть ви можете створити новий атом доброчинности. Наша доба не любить просто милосердя. Вона заміняє його системою УНРА, іРО, ОН, поєднанням Сталіна, Ель Капоне. Це все перетворення й перетворення субстанцій духа від епохи в епоху. Може ви бачили в Каїрському музеї мумізовану голову фараона Рамзеса Другого, а разом з цим може знаєте святиню Нубійського Нілу Абу Сембілу, де висічені з каменю чотири голови цього ж володаря. Мум'я й камінь це така ж синтеза, як і Будда та… скажемо. Вінстон Чорчіл. Кажете — боротьба кляс. Це те саме, що мумія фараона. Це боротьба за тривання, за силу, за збереження. Маса каменю чи маса людей вимагай утривалення.