Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій. Страница 11

Наступна історія серед хелмських оповісток чи не найлегендарніша. Більше того, її й досі розповідають по всьому світі, приписуючи славу хелмських мудрагелів своїм землякам. Істину встановити легко - досить лише запитати: а де ж вона, шановні, ота гора, про яку йдеться? Щось ми у вашому містечку її не бачили.

А от якраз у Хелмі гора була. Усім горам гора. Та, власне, й сама назва містечка від цього походить: колись давно, ще по старослов’янському його іменували Холм. То вже потім переінакшили.

Так от - мали через ту гору певну незручність, особливо восени та взимку. Як сонце за неї сяде, так в одній половині містечка темно, а в другій можна світло ще не палити. Для християн, наприклад, це не має ніякого значення. А от для євреїв, чий звичай велить у певні свята запалювати свічки саме з настанням темряви, як ви розумієте, то проблема фундаментальна.

Отож, хелмський кагал не раз і не два розмірковував, що ж їм з тією горою робити, аж доки меламеда Зайнвела не осінило:

- Поважані євреї, я придумав! Давайте всі разом попхнемо цю гору куди-небудь убік, аби вона нам не затуляла сонця.

Пропозиція була настільки ж проста, наскільки геніальна, що весь кагал одразу побіг втілювати її в життя. Штовхали, штовхали, штовхали, аж доки не змокли. Зупинилися, познімали лапсердаки, акуратно поскладали їх докупи, перепочили трохи і продовжували пхати оту кляту гору.

Тим часом якісь абсолютно сторонні урвителі (не з місцевих) тихенько підкралися і поцупили всю купу одягу.

Ще за якийсь час Зайнвел випадково озирнувся і радісно закричав:

- Євреї, вже! Кінчай роботу! Ми ту гору так далеко запхали, що звідси й лапсердаків наших не видно.

Але пережила і сам єврейський Хелм, і його мудреців інша історія: під вищезгаданою горою текла річка, а через річку, як водиться, колись проклали місток. Із часом дошки настилу підгнили і почали ламатися. Спочатку люди просто спотикались і падали. А згодом почали через ті дірки провалюватися. У воду. Дехто навіть тонув. А декого вдавалося вчасно витягти.

Після довгих розмов про те, що треба щось із тим містком робити, ребе зібрав кагал і звелів усім думати. Думали, думали, думали - і нарешті вирішили: по той бік містка виділити ділянку під новий цвинтар для утоплеників, а по цей - побудувати лікарню для тих, кого пощастило врятувати.

Кажуть, що коли в ізраїльському кнесеті хтось із депутатів вигукує: “У нас парламент чи хелмський кагал, ми закони приймаємо чи місток через річку будуємо?”, то нікому не треба спеціально пояснювати, про що йдеться.

У хелмському хедері все той же Зайнвел екзаменує маленького Хаїма, котрий вперто плутає всі чотири сторони світу.

- Дивись сюди, Хаїм, що це?

- Стіна.

- То для тебе стіна, а взагалі це - північ. Запам’ятав?

- Так, то північ.

- А що у тебе праворуч?

Хаїм знову забув, що і де. Інші діти підказують, хлопчик повторює:

- Си… са… схід!

Вчитель радіє:

- А що у тебе ліворуч?

- Вза… вза… захід!

- Чудово! А що у тебе ззаду?

Хаїм раптом вибухає плачем:

- А ззаду у мене Моня Гецель і він мене голкою в дупу коле!…

Вже згаданий нами польський фольклорист Горацій Сафрін в молоді роки вирішив перевірити, чи насправді хелмські євреї такі, як про них розповідають? Пізно ввечері він приїхав до містечка, влаштувався у маленькому готельчику (колишній постоялий двір) і миттю заснув.

Серед ночі його розбудив шалений стукіт у двері і крик портьє:

- Пане, пане шановний! Вставайте!

- Що сталося?

- Вашого чемодана зі станції привезли.

- А щоб вас шляк трафив! Не знаєте, що робити? Я хочу спати.

Рівно через годину портьє знову забарабанив у двері до Сафріна. Той спросоння ледь не заробив інфаркт:

- Ну, що там знову?

- Я прийшов вибачитися. То, виявляється, був не ваш чемодан.

А ви кажете - жарти…

Після Першої Світової війни, коли Хелм остаточно перейшов до Польщі, місто дещо цивілізувалося. По-перше, з’явився маленький, але дуже популярний серед місцевих чоловіків бордель. По-друге, у горезвісній лазні нарешті зробили окремий номер з ванною.

Рабин Зісель із дружиною приходить у визначений час до лазні і з’ясовує, що замовлений ним номер вже зайнятий. Ким? Уявіть собі - зіркою отого самого борделю. Ребе із властивою йому сумирністю наміряється чекати, але його дружина здіймає ґвалт:

- Що це таке? Що за порядки? Чому я, порядна одружена жінка мушу поступатись якійсь курві?

На що розпорядник реагує миттю:

- Прошу пані, зрозумійте, на вас чекає тільки наш достойний ребе, а на оту, як ви зволили сказати, курву - половина міста.

Із річечки, що тече через Хелм, витягають утопленика. Природно, одразу збирається гурт цікавих. За якийсь час із криком прибігає місцева єврейка:

- Ой, пустіть, ой, пустіть! Це точно мій Хаїм, я знаю!

Їй слушно зауважують:

- По-перше, ви його ще не бачили. А по-друге, утопленик пролежав у воді кілька днів, тож із опізнанням будуть проблеми. У вашого чоловіка були якісь особливі прикмети?

- Аякже! Він заїкався!

Рабин Зісель вранці походжає Холмським базаром. Назустріч йому місцевий гендляр овочами, обливаючись потом і поминаючи всіх ближніх та дальніх родичів, пхає перед собою возика, добряче завантаженого мішками з товаром. Рабин запитує:

- Чоловіче, чого ти цього воза пхаєш, а не тягнеш спереду? Так було би легше.

- Бо я гендляр, а не кінь!

Двоє хелмських євреїв шпацирують луками за містом. Раптом набігають хмари і починається дощ.

У одного з євреїв під пахвою парасолька, але він чомусь не поспішає її відкривати. Відтак його супутник каже:

- Ти що, не бачиш? Дощ іде. Відкривай парасолю.

- То ні до чого. Вона дірява, як решето.

- А чого ж ти її з собою тягаєш?

- Бо я не такий мудрий, як наш ребе. Звідки мені знати: буде дощ, чи ні?

Хелмський рабин нарешті вибрався підлікуватися до санаторію в Карлсбаді. І треба ж: у цей же час помирає його сестра. Лікар радить пані рабиновій дати телеграму чоловікові, але з обережним змістом, бо крім хворого шлунку у достойного ребе ще й слабке серце.

В результаті з Хелму до Карлсбаду летить депеша: “Твоя сестра Аделя вхопила нежить. Похорон у четвер”.

Котрийсь із хелмських євреїв вибирається до Варшави і там вперше в житті купує квиток до філармонії на концерт квартету скрипалів. Хвилин 15 уважно слухає віртуозну гру музикантів, а потім нахиляється до сусіда і шепоче йому на вухо:

- Ні, я розумію: скрипаль теж людина і йому з чогось жити треба. Але навіщо він тягає з собою аж трьох дармоїдів?

Якось одного хелмського єврея запитали:

- Що б ти зробив, якби знайшов на тротуарі гаман, а в ньому тисячу дукатів?

Той відповів, не роздумуючи:

- Якби я знав достеменно, що то загубив мільйонер Бродський - нізащо б не віддав. А от якби я дізнався, що це власність нашого бідного шамеса Абрама, котрий такий бідний, що йому ще жодного разу не вдалося досита наїстися - повернув би, не роздумуючи!