Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович. Страница 34
чала виходити у 1842 році. Раніше написані твори, які
Бальзак включив до «Людської комедії», він ретель-
но переглядає і переробляє. У 1842-1846 роках вийш-
ло 16 томів, а у 1848 році останній прижиттєвий том.
Гроші, способи їх здобування, гонитва за приданим, за
спадщиною, торгівля, банк, лихварі, підробка запові-
тів, шахрайство займають у «Людській комедії» стіль-
ки місця, як і кохання.
Особисте життя Бальзака, як і раніше залишаєть-
ся неналагодженим. У січні 1842 року з України при-
йшла звістка про те, що в листопаді 1841 року помер
чоловік Евеліни — Венцеслав Ганський. У кінці лип-
ня 1843 року Бальзак приїхав у Петербурґ до Ганської
і оселився в домі на Великій Мільйонній, напроти бу-
динку, де жила Ганська. Вони бачаться щодня. Восе-
ни 1843 року він повертається до Парижа. У нього, як
і раніше, багато задумів. У 1845 році він складає пере-
лік творів, які повинні увійти до «Людської комедії», їх
налічується 143 (написав 97). Йому багато ще треба на-
писати. У 1846 році він напружено працює над романа-
ми «Кузина Бета» і «Кузен Понс», здоров'я його погір-
шується. Бальзак часто покидає Париж, супроводжує
Ганську в Італії і Німеччині. Його фінансові справи по-
ліпшуються, і він купує дім в Парижі на вулиці Фор-
тюне. Але фізичні і творчі сили його зломлені.
Шлюб із Ганською здається Бальзаку єдиним по-
186
рятунком. У вересні 1847 року він приїздить в має-
ток Ганської, у Верхівню. За ним встановили неглас-
ний нагляд поліції. Бальзак так описав Верхівню своїй
сестрі Лорі Сюрвіль: «Будинок у них справжній Лувр,
а маєток розміром, як наші департаменти. Неможли-
во уявити собі, які тут простори, яка родюча земля,
яку ніхто не удобрює, а засівають хлібом кожний рік...
І засівають тут лише стільки, скільки можна зібрати».
Цілих тридцять років Бальзак мріяв про щастя стати
маркізом Карабасом, і нарешті він став майбутнім чо-
ловіком маркізи. Бальзак відвідує Київ, Лавру, знаме-
нитий Контрактовий ярмарок85.
Свої враження про Київ він переказує в листі до се-
стри Лори Сюрвіль: «Я бачив Північний Рим, місто з
трьомастами церков, з багатствами Лаври і святої Со-
фії українських степів». Простори України, ї ї багат-
ства, контрасти ї ї суспільного життя вражають пись-
менника.
З вересня 1847 до лютого 1848 року Бальзак живе у
Верхівні і багато працює. У грудні 1847 року він напи-
сав повість «Посвячений» (другий епізод роману «Ви-
воріт сучасної історії»), це останній твір «Людської ко-
медії». Він працював також над «Дрібними буржуа»,
над «Театром, який він є» і над «Жінкою-письменни-
цею». Тут він почав писати драму «Мачуха» і «Нотат-
ки про Київ», обіцяні «Журналь де Деба». «Нотатки
про Київ» Бальзак не закінчив, так як знав, що від ха-
рактеру цих нотаток залежить його шлюб із Ганською.
Від нього чекали вираження захоплення царським са-
модержавством у Росії, він цього написати не міг.
Ганська все ще не зважується на шлюб, вона не хоче
187
втратити свої величезні маєтки в Україні, одружую-
чись з іноземцем. У січні 1848 року Бальзак виїхав до
Парижа, так і не отримавши рішучої відповіді.
Повернувшись до Парижа, Бальзак став свідком
бурхливих подій Лютневої революції 1848 року, але
ні в політичній боротьбі, ні в громадському житті ак-
тивної участі не брав. У цей час він писав для театру
драму «Мачуха», яка мала великий успіх. Загострен-
ня хвороби серця і розлад зору примушує його виїхати
в Саше. Повернувшись до Парижа, він починає клопо-
тання про дозвіл на приїзд у Росію, до якої після ре-
волюції у Франції царський уряд заборонив приїж-
джати французьким підданим. Микола І задовольнив
прохання Бальзака і дозволив йому приїхати в Росію,
наклавши на прохання резолюцію: «Так, але із суво-
рим наглядом».
У кінці вересня 1848 року Бальзак поїхав у Верхів-
ню, сподіваючись, що в українському відлюдді здо-
ров'я повернеться до нього. У Верхівні йому відве-
ли чудові кімнати. Бальзак не поспішаючи працював
над кількома творами — «Мадемуазель дю Віссар, або
Франція в часи Консульства», «Жінка-письменниця» і
«Театр, який він є». У січні 1849 року повинно було ви-
рішитись питання про обрання Бальзака у Французь-
ку академію. Було два вакантних місця, ні на одно з них
Бальзак не пройшов. Увесь 1849 рік пройшов у бороть-
бі із хворобою, він намагався писати, але не зміг, його
мучать болі в серці і напади задухи. Більше він вже ні-
чого не напише. Його фізичні і творчі сили зруйновані
надсильною працею, нескінченними турботами і хви-
люваннями.
188
Нарешті
Гансь-
ка наважується на
одруження. На по-
чатку березня 1850
року з Петербур-
ґа прийшов до-
звіл імператора на
шлюб. Весілля від-
булося 14 березня
1850 року в костьо-
лі Святої Варва-
Костьол Святої Варвари в
ри міста Бердиче-
Бердичеві, в
якому відбулося вінчання
ва. Обряд учинив
Бальзака
і Ганської.
189
Українсько-французькі
зв'язки
в особах, подіях та легендах
абат Озаровський, присланий єпископом Житомирсь-
ким. Бальзак повен веселкових надій на майбутнє.
17 березня він пише Зюльмі Карро: «Ми з вами такі
старі друзі, що ви тільки від мене повинні дізнатися
про щасливу розв'язку великої й чудової драми серця,
яка тривала шістнадцять років. Отже, три дні тому я
одружився на єдиній жінці, яку кохав, яку кохаю біль-
ше, чим колись, і буду кохать до самої смерті. Союз
цей, гадається мені, — нагорода, яка подарована мені
богом за численну мінливість моєї долі, за роки праці,
за звідані і подолані труднощі. У мене не було ні щас-
ливої юності, ні квітучої весни, зате буде саме соняч-
не літо і сама тепла осінь». Одначе його мріям не суди-
лось здійснитися.
Треба було з'їздити в Київ, щоб вписати пані де
Бальзак до паспорта чоловіка і одержати візу на виїзд
з Російської імперії. Під час цієї подорожі Бальзак ді-
став запалення очей. Він не може ні читати, ні писати.
190
Наприкінці квітня подружжя виїхало в Париж. Їх по-
дорож була жахливою. Дороги розвезло, карета зав'я-
зала у багнюці по самі двері. Майже сліпий Бальзак
хапався за серце і важко дихав. Близько місяця трива-
ла подорож хворого письменника з жінкою з Бердиче-
ва до Парижа.
З кінця червня Бальзак вже не виходив з кімнати.
Близько двох місяців боровся він зі смертю. Під час
хвороби Евеліна була вірною і мужньою доглядальни-
цею. 18 серпня 1850 року об 11-й годині почалася агонія.
Після обіду попрощатися з Бальзаком приїхав Віктор
Гюґо. Повернувшись додому, він сказав своїм друзям:
«Панове, в ці хвилини світ втрачає велику людину».
У цей же день об 11-й годині 30 хвилин Бальзак помер.
Він бажав усього: кохання, багатства, геніальності,
слави. Він досягнув усього,
чого бажав.
Ежен Жиро написав па-
стеллю портрет Бальзака
на смертнім одрі. Скульп-
тор-формувальник
Мар-
мініа зробив зліпок з руки
померлого.
Відспівування відбулося
21 серпня. Його поховали
на кладовищі Пер-Лашез.
Біля могили Віктор Гюґо
виголосив промову: «Пан де