Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович. Страница 56
ньої роботи серед харків'ян. При гуртку влаштовува-
лися публічні концерти, читалися лекції з естетики,
історії, літератури і мистецтва, які користувалися ве-
ликим успіхом. Щороку, а іноді й двічі на рік, худож-
ники влаштовували виставки своїх творів, які були
знаменною подією у художньому житті Харкова.
Влітку 1914 року Ткаченко, як звичайно, приїхав
в Україну на етюди. Тут його застала Перша світова
війна. У 1914-1916 роках творчість художника досягла
найвищого розквіту. Влітку 1916 року він писав етюди
в одному з найчарівніших куточків донецької землі, в
солов'їному царстві, де навколишня природа забарв-
лена ліричним почуттям. Це місце серед дібров і крей-
дяних скель на берегах Сіверського Донця біля Свято-
горського монастиря близько міста Слов'янська. Серед
цієї краси художник несподівано для всіх помер. Його
картини зберігаються в музеях Парижа, Львова, Хар-
кова, Петербурга і в приватних зібраннях. Більшість
творів художника перебуває за кордоном.
Михайло Степанович Ткаченко палко любив рід-
ний край і яскраво виразив у своїх пейзажах багатство
української природи.
304
МАРІЯ БАШКИРЦЕВА
(1860 — 1884)
українська і французька художниця, письменниця
Моє бажання, хоча і не надія, зали-
шитися на землі, щоб то не було...
Мене тільки страшить думка, що
в мене не вистачить часу зробити
все, що я хотіла б зробити.
Марія Башкирцева
Доля
відміряла
Марії
Башкирцевій
всього
двад-
цять
чотири
роки,
але
та-
лановита
українська
дів-
чина
зуміла
за
своє
коротке
життя
створити
чудові
жи-
вописні
твори
і
написати
знаменитий
щоденник,
які
305
стали
спільним
надбанням
української
і
французької
культури.
Марія
Костянтинівна
Башкирцева
народилася
23
листопада
1860
року
в
селі
Гавронці
на
Полтав-
щині, за вісім верст від оспіваної Миколою Гоголем
Диканьки. Вона належала до багатого дворянського
роду, володівшого величезним маєтком в Полтавсь-
кій губернії, якому після маєтку князя Сергія Кочубея
не було рівних в Україні. Батько, Костянтин Павло-
306
вич Башкирцев, тривалий час був предводителем пол-
тавського дворянства. Мати походила із стародавньо-
го дворянського роду Бабаніних, володівших значними
маєтками на Харківщині. Через два роки після весілля
батьки розлучилися і знову зійшлися, коли діти, Ма-
руся і молодший Павло, були вже дорослі. Після роз-
лучення батьків Маруся з мамою і братом переїхали
до діда Бабаніна на Харківщину. У подальшому донь-
ка лишилася при матері, а син — при батькові.
До десяти років Маруся виховувалася своїм дідом
Бабаніним, який мав чудову освіту, і двома гувернант-
ками — українкою і француженкою. Численні роди-
чі дуже любили дівчинку, виконували усі її бажання,
ставилися до неї, як до майбутньої зірки. І сама вона
росла в упевненості свого високого призначення. Пізні-
ше вона напише: «З того часу, як я усвідомлюю себе —
з трирічного віку, всі мої думки і прагнення були спря-
мовані до якоїсь величі... Все, про що я сама думала, і
все, що говорилося навколо моєї матері, — все це, зда-
валося, мало якесь відношення до цієї величі, яка по-
винна була неминуче прийти».
Маруся була дуже хворобливою, і родина Бабані-
них, турбуючись про її здоров'я, у 1870 році відправи-
ла дівчинку в супроводі матері, тітки і домашнього лі-
каря на лікування за кордон. Подорожуючи Австрією,
Німеччиною і Швейцарією, вони знайомилися з виз-
начними пам'ятками міст, оглядали старовинні замки,
прекрасні палаци, галереї і музеї. Багатство дозволяло
їм жити в кращих готелях, наймати дорогі вілли і роз-
кішні помешкання.
Після дворічних мандрів вони зупинилися в Ніцці.
307
З цього часу Маруся постійно жила у Франції (Ніц-
ца, Париж), подорожуючи з матір'ю по містах Євро-
пи. В рідну Україну вона приїздила тричі і гостювала
у батька в його маєтку Гавронці у серпні — листопаді
1876 року, травні — липні 1881 року і жовтні — листо-
паді 1882 року.
З 1873 року і до кінця життя всі свої думки Маруся
записувала у своєму «Щоденнику», який складається з
85 зошитів. У рік смерті в передмові до нього вона напи-
сала: «Навіщо брехати і рисуватися! Так, безсумнівно,
що моє бажання, хоча і не надія, залишитися на зем-
лі, щоб то не було. Якщо я не помру молодою, сподіваю-
ся залишитися у пам'яті людей як велика художниця,
але якщо помру молодою, хочу, щоб видали мій щоден-
ник, який не може бути не цікавим... Якщо я не прожи-
ву достатньо, щоб бути знаменитою, щоденник цей все
ж зацікавить натуралістів: це завжди цікаво — жит-
тя жінки, записане кожний день, без всякої манірності,
начебто ніхто в світі не повинен був читати написаного,
і в той же час із жагучим бажанням, щоб воно було про-
читане; тому, що я цілком впевнена, що мене визнають
симпатичною; і я говорю все, все, все. Не будь цього —
навіщо тоді... А втім, буде само видно, що я говорю все.
Париж, 1 травня 1884 р.»
Обдарованість її була різнобічна. Вона досягла ве-
ликих успіхів у танцях, співах, музиці, літературі, жи-
вопису. Самостійно, без будь-якої допомоги, вивчила
французьку, італійську, латинську і давньогрецьку
мови. Писала по-французьки. У дванадцять років по-
просила дати їй вчителів і сама склала програму сво-
го навчання. Бувши з дитячих років надзвичайно че-
308
столюбною і вважаючи, що вона створена, щоб стати
світовою знаменитістю, Маруся увесь свій час викори-
стовувала на навчання. Завдяки величезній працьови-
тості, наполегливості і надзвичайним здібностям вона
за п'ять місяців освоїла стільки, скільки проходять у
ліцеї за три роки. Мріючи про славу і популярність,
вона намагалася прискорити біг часу, розуміючи в той
же час, що напружена праця може згубно позначитися
на її слабкому здоров'ї: «Я хочу жити швидше, швид-
ше, швидше... Я боюся тільки, що це бажання жити на
всіх парах є ознакою недовговічності».
Маруся багато часу приділяє літературі. Вона чи-