Драма в учительській - Стельмах Ярослав Михайлович. Страница 7

Н і н а. А ви знаєте, чому Ігор сьогодні не відповів Валері? Він же дужчий за Валеру, міг так дати. Он у поході вони побилися, то Інночка й досі не знає. А якби йому було потрібно, вона знала б уже давно.

Слава. Ну?

Н і н а. Тому що бійка взаємна.

Слава. Та яка там бійка! По разочку стукнули один одного.

Н і н а. Яка різниця! Адже тоді він Валерку стукнув у відповідь. Чому ж сьогодні не вдарив?

Слава. Ну?

Ніна. Та щоб провина більша Валерина була. Якби він відповів — ото й усе. А так...

Алла. Точно, Нін! Він іще осміхнувся гак. І на Інночку зразу... І хоч би що.

Юра. Атож, стерпів би він без свідків!

А л л а. Ну хлопці, Нін! Ви... Ви тепер зрозуміли? Це ж Валера за всіх нас ударив, га? (Погляд на Ніну.) А не за Ленку. Не тільки...

Ніна. Та годі вже!

Алла. За все, що було. Валера ж розумний. Він давно все розумів. А ми...

Відчиняються двері вчительської, і на порозі стає Інна Йосипівна.

Інна Йосипівна (награно, щоб чути було в учительській). О! Хлопці-дівчата! (Обертається до вчителів.) Все ж який у мене клас! Ви що, хочете щось сказати? (Знов озирається на колег, очікуючи відповіді.) Ну, я гадаю, можна. Хто? Ти, Серьожо? Заходь, ми тебе вислухаємо.

Поволі-поволі йде Сергій до дверей, оглядається на товаришів —

ті напружено дивляться на нього — і заходить до вчительської.

Двері за ним зачиняються.

І враз Юра зривається з місця й біжить геть.

Юра (уповільнюючи біг, через плече). Побіжу нашим дзвонити. Усьому класу! (Зникає.)

Стоять мовчки учні дев'ятого «а» класу.

                                                                  ДІЯ ДРУГА

                                                             КАРТИНА ТРЕТЯ

Знов учительська, куди слідом за Інною Йосипівною

і заходить Сергій. Засєка вже сидить на стільці коло шафи,

Литвин так і стоїть.

Сергій. Добрий день!

Савелій Григорович. Здрастуй, Серьожо! Хочеш щось сказати?

Інна Йосипівна. Сергій хоче, так би мовити, пролити світло на цю непринадну картину, а заразом... Ну, Сергію!

С е р г і й. Та я от... (Зустрічається очима з Литвином і відводить погляд.)

Гулеватий. Давай, хлопчинко! Проливай! А то ми вже тут змучились. (Спрямовує довірливий погляд свій на Зою Іванівну.) Горло промочити б... (Уловлює відсутність психологічного настрою, виправляється.) Водички б... (Наливає в стакан води з карафки. Пригублює, ставить стакан на місце.)

Інна Йосипівна. Серьожо!

Сергій. М-м-м... Важко говорити про товариша... Адже ми з Валерою давно вже вчимося, і завжди він був нормальним хлопцем. І цей вчинок... Він мені незрозумілий...

Інна Йосипівна (нетерпляче). Певна річ. А ти його схвалюєш?

С е р г і й. Ні, я цей вчинок не схвалюю.

Інна Йосипівна. Може, твої товариші по класу дивляться на все це інакше?

Сергій. Ні... Мої товариші по класу дивляться так само.

Савелій Григорович. Але все ж ти от, як товариш Литвина і Заєски, чим ти можеш це пояснити?

Гулеватий. От-от. Ти поясни. (Переможно обводить усіх поглядом.)

С е р г і й. Я не знаю... Але я не схвалюю. І мої товариші...

Розчиняються двері, вбігає Слава.

Слава. Чого ж ти брешеш? Ти ж усе знаєш! Він же все знає, Савелію Григоровичу!

Інна Йосипівна. Що? Що за нахабство?! Негайно забирайся звідси!

Слава. Він же бреше! Що ж ти, га? Що ж це ти робиш? Ти ж знаєш!

Інна Йосипівна. Вийди з учительської, я тобі кажу! Вони ж підслуховують! Де це ви навчилися?!

Слава (тицяє пальцем у Сергія). А де він навчився брехати? (До Засєки.) А оцей?

З а с є к а. Но-но! Ти тихше там!

Інна Йосипівна. Та скажіть же йому, Савелію Григоровичу! Звеліть йому...

Слава. Що звеліти? Рота заткнути?

Савелій Григорович. Тихше! Вгамуйся. Чого ти кричиш? Зараз ми тебе вислухаємо.

Інна Й о с и п і в н а. Та що його слухати! Адже він Литвинів дружок.

Слава. Такий же дружок, як і ви.

Інна Йосипівна. Ну, знаєте...

С л а в а. Як усі ми в класі. Дружки. Крім імені і прізвища, нічого не знаємо.

У двері заглядає Алла.

Савелій Григорович. О! Ще одна. Скільки вас там?

Слава. Зараз буде весь клас. Вистачить!

Алла несміливо прослизає у двері й зупиняється на порозі.

Інна Йосипівна. Який клас? Хто вас кликав?

Слава. Дев'ятий «а». А кликав... Певно, не ви кликали. І Засєка про збори не оголошував. Ми не горді. Самі прийшли.

Інна Йосипівна. По-моєму, час уже покласти край цьому самоправству.

С л а в а. А свобода зборів?

Інна Йосипівна. Але обирати місцем зборів учительську у вас поки що свободи немає.

С л а в а. А ми поруч. На площадці.

Інна Йосипівна ляскає себе долонями по стегнах: ну що ти робитимеш!

Н а т а л і я А н а т о л і ї в н а. Це вже цікаво.

Вражено спостерігають за тим, що коїться, Ніна Семенівна і Зоя Іванівна.

Савелій Григорович. Бачу, у нас назрівають серйозні події.

С л а в а. Я хочу сказати, Савелію Григоровичу, що Валера тут ні при чому.

Інна Йосипівна. Ну-ну! С л а в а. А винен у всьому Засєка.

Криво посміхається, не знаючи поки, що сказати, Засєка.

Алла біля дверей мовчки киває.

Зоя Іванівна. Ніч-чого не розумію.

Ніна Семенівна. Куди вже!

Інна Йосипівна. Не дивно!

Гулеватий. Бунт на кораблі.

Інна Йосипівна. Литвин б'ється, а винен Засєка.

Слава. Валера йому за підлість дав.

З а с є к а. Ти думай, що кажеш. А то щоб я тут кому не дав.

Слава. Тут не даси. Тут тобі невигідно.

Савелій Григорович. Облиште! (До Слави.) Він же ваш комсорг.

С л а в а. То й що! (Пауза.) А-а, який там комсорг!

Інна Йосипівна. З глузду з'їхали.

Савелій Григорович. Ви ж його самі обирали.

Слава. Та-ак, обирали. Обрали на свою голову. У четвертому класі. Головою піонерзагону.

Інна Йосипівна. У нього марення.

С л а в а. Та ні. А у п'ятому Інна Йосипівна до нас класним керівником прийшла.

Ніна Семенівна. До чого тут п'ятий клас?

Гулеватий (захоплено). Піонерія!

С л а в а. Та при тому, що з того часу і поїхало. Ігор одне та Ігор друге, Ігор туди та Ігор сюди. Ігор відмінник та Ігор спортсмен. І все Ігор. Ніби без нього світ западеться.

Інна Йосипівна. Слухай-но!..

Слава. Тут іще його матуся в батьківському комітеті.

Засєка. Ти, дурень!

Савелій Григорович. Ігор!

Ніна С е м е н і в н а. То що ти хочеш?..

С л а в а. А може, і не в тому справа. Тільки у п'ятому класі його обрали знов, у шостому теж. А тут і до комсомолу приймають.

Савелій Григорович. Ти помиляєшся. Кращий учень...

С л а в а. Ну то й що? Кращий учень. Що це за манера така...

Савелій Григорович (заспокійливо). Ну-ну.

Гулеватий (схоплюється). Та як ти смієш отак із старшими! (До вчителів.) Та як вони розмовляють! Розпустили їх усіх. Розумні дуже, а ми дурні. Кругом — гуманізм, а проте у всіх школах одне й те ж. Розпуста. Ми на них сил не шкодуємо. Країна їх учить безкоштовно. {Погляд на вчителів.) Як, між іншим, і у всьому соціалістичному таборі. А вони!.. Це тобі не Америка! Це гам у пику затопити нічого не варто. Серед білого дня кишки випустять — і байдуже. А в нас ти битися не смій. У нас — гуманізм. Я їх усіх би пряжкою по з-з-з... Спізнився на урок — пряжкою. Не вивчив вірша — тим же. Прогуляв — по тому ж місцю. Мій от теж такий.

Виказав себе Гулеватий власним монологом. Сидів би вже краще

та мовчав. Але пізно. Змінюється на очах вираз облич у вчителів.

Інна Йосипівна (раптова здогадка сяйнула їй). А ви, власне, хто?.. Батько? Просто батько?!