Над Чорним морем - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 42
Одначе Фесенкові очі не вдавались на той м'який голосок; він пильно розглядав пишну шовкову блузу на Христині. Блуза була дорога, сірого делікатного кольору.
По блузі були розкидані польові маківки, неначе тільки що вирвані на полі в житі. Блуза вкривала пишні груди та бюст, повний, як в Діани. Бородавкіна таки вислідкувала стежку, по котрій побігли Фесенкові очі.
- Вибачайте, Фесенку, що я демократка: не вбираюсь в шовкові блузи на дачі та ще й в будень, я взяла на купання тільки дві простенькі блузки.
Фесенко нічого не промовив і тільки поставив рот, як букву о: не знаю, мов, чи то добре, чи погано.
- Мама привезла в скрині аж сім блуз, - залепетала маленька донечка Бородавкіних, Зюзя, - бо в тижні сім день: понеділок, вівторок, середа…
Ніхто не звернув уваги на дитячі слова; усі неначебто їх не чули. Одначе Зюзя вдалася в свого татуня й почала виказувати й інші домові секрети.
- Тьотя Христя дала нам на черевики сто карбованців, а мама справила собі оксамитовий бурнус та накупила капелюшів з перами. А пера такі здорові! здорові та закручені, як у нашого півня хвіст, - лепетала Зюзя.
- Одарко! Йди та візьми дитину! Час її напоїти чаєм, - гукнув на бабу Бородавкін. Він боявся, щоб маленька Юдка не виказала яких ще цікавіших секретів.
Коло дверей стояла Одарка. Вона прибігла й потягла за руку Зюзю, стидаючи дівчинку: «А, бе! Погано! о, бе! що то ти говориш? о, бе! овва! не говори так!» - стидала баба маленьку дівчинку. Щоб затерти дитячу неприємну розмову й натякання, Бородавкін почав розмову за Маню Навроцьку.
- Жінко! - обернувся Бородавкін до жінки. - Скільки тисяч поклала в банк Навроцька для своєї дочки Мані?
- Двадцять п'ять тисяч, - сказала Бородавкіна. - Я сама бачила на свої очі, як вона записувала. Білети її дані на схованку в банк.
Фесенко підвів брови високо й насторочив вуха.
«Правда, певно, правда, коли й Бородавкіна бачила; ця, надісь, не збреше», - подумав Фесенко.
- Гей, ви, кавалери! не знаєте, де раки зимують, - обізвалась Христина, обертаючись до Фесенка. - Фесенку! в вас очі ясні, як брильянти, але, мабуть, у вас полуда на очах, що ви нічого не бачите й не примічаєте.
Фесенкові не сподобався такий крутий комплімент; він зморщив брови, підняв носа й скривив губи набік.
Різкі Христинині компліменти його застилали трохи й збентежили.
- Вибачайте! в мене очі без полуди, - сказав Фесенко й зняв пенсне.
- Ви ганяєтесь за Санею. Що ви знайшли в неї путнього? - почала Бородавкіна. - Ні доладної й показної постаті, ні бюста. Чваниться раз у раз своїм розумом та носиться з тою наукою, як старець з писаною торбою.
Бородавкіна підняла голову й випнула свій бюст. Дивись, мовляв, чи такий же бюст в твоєї Сані, як у мене?
- Сватайте Маню Навроцьку. Ви знаєте, що я повітова сваха, - сказала Христина. - До Сані ви не достанете, як не достанете зубами свого ліктя.
«Ой, говорить, наче сільська молодиця! Зовсім здичавіла в степах оця колишнясь інститутка», - подумав Фесенко й голосно засміявся.
- До Сані треба довших зубів, - тягла далі Христина. - В Комашка довші зуби, ніж у вас. А ви беріть Маню: двадцять п'ять тисяч і дім! Ццц!..
«Двадцять п'ять тисяч і дім, - подумав Фесенко. - Правду каже оця потороча; треба сватать дівчину, бо хтось незабаром вхопить, як шуляк курча».
І він був ладен бігти до Навроцьких і таки зараз просити Маниної руки.
Бородавкін достав карти й кинув на стіл.
- А поки що перекиньмо лишень картами разів зо два, зо три, - сказав Бородавкін. - А ви, Фесенку, таки скажете мені про ті… листи.
- Добре, добре, добре! нехай колись потім… - сказав Фесенко.
- За які це листи? - спитала Христина і знов якось хитро осміхнулась.
- Та то нісенітниця. - обізвався Фесенко.
В Бородавкіна аж очі бігали, аж горіли. Христина зирнула на його й зареготалась.
«Пограю в карти тим часом, бо в Навроцьких саме сидить Комашко. Не хотілось би мені з ним стикатись, - думав Фесенко. - Сонце стане на вечірньому прузі, тоді підемо до Навроцьких й випремо звідтіль Комашка».
Фесенкові випала партнером Христина, але тепер йому були не в думці карти. Він кидав ними знехотя, грав невважливе і робив страшенні помилки.
«Двадцять п'ять тисяч, ще й дім, та ще й гарненький дім!» - миготіло в його голові, і заважало йому, й не давало звертати увагу на карти.
Карти летіли на стіл, а перед Фесенковими очима на зеленому сукні, ніби цятки, миготіли асигнації кольору веселчаного, цілі купи асигнацій, срібла, червінців. Червінці тілки дратували його грубу фантазію.
«Наберу грошей, піду вгору по службі, вхоплю в руки високий адміністративний пост. Мені дадуть за службу конфісковані од поляків, будлі-де на Волині або на Подолі, села, ліси…»
Фесенко усе марив, неначе нічого не чув, кидав картами, як спросоння. Мрії сновигали причепливо в його голові безперестанку.
«Куплю дім в Одесі з мармуровими сходами; сходи вистелю дорогими килимами, обставлю усі східці пальмами. На дверях поставлю швейцара з бородою до пояса в золотистій лівреї… Держатиму гарну карету, куплю баскі коні, щоб чортами гнули шиї, щоб зміями летіли по Одесі! Зляжусь в кареті з гаванською сигарою в зубах, розтягну ноги…»
Фесенко випнув груди, простяг під стіл ноги й торкнув Бородавкіну в черевики. Бородавкіна прижмурила до його очі й солоденько осміхнулась. Він навіть того не примітив.
«Найму дорогого кухаря; мадеру випишу просто з острова Мадери, херес з Іспанії. Куплю цей горб і поставлю дачу, як цяцьку… Або на дідька мені дача! Поїду в Рим, в Неаполь, в Париж. Поїду в Англію їсти правдиві біфштекси. Звідтіля заїду в Неаполь на виноград та апельсини. Заверну в Іспанію до андалузянок. Кажуть, в Андалузії вогонь-дівчата! Ух!
Жінка нехай сидить дома та малює картини… Під'їду каретою до губернатора. Швейцар скаже: «Ваше превосходительство! його превосходительство вас ждуть!» Губернатор вибігає до мене, дрібненько ступаючи, хапає мене за руку обома руками. Виходить губернаторша, робить мені очки… Буду водитись з генералами, сам стану генералом! Фу, фу! Покажу ж я шик! І за нас світ незабаром заговорить! Пригнітимо тоді Комашків до самісінької землі; кланяйтесь, мов, нам! плазуйте коло наших ніжок!»
- Чи ви осліпли? чи ви спите? А може й здуріли? Оце диво, та й годі! Чи ти ба! Як ви граєте? В яку масть ви ходите? Нащо жир, коли треба дзвінки або вина? - репетувала сердито Христина. - Це, мабуть, двадцять п'ять тисяч вас запаморочили.
«Добре вгадує оця ледащиця», - подумав Фесенко неначе прокинувшись. Фесенко страшенно програвся в той раз. Бородавкін з веселенькою міною на виду загріб виграні гроші; він мав загалом половину своїх заробітків з карт і харчував сім'ю тими додатками до службових заробітків.
X
Покинувши Фесенка та Бородавкіна, Комашко з Мавродіним швиденько пішли вулицею на гору до монастирської гостиниці. Комашко, роздратований нахабним Фесенком, довго не міг заспокоїтись. Він не йшов, а сливень біг на гору. Мавродін ледве встигав поспішати за ним.