Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 3

- В честь богородиці треба брати білу парчу з золотими або срібними квітками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладій.

- От тепер я й знатиму! А то ми не духовні люди, нічого того не знаємо, - сказав Копронідос.

Копронідос брехав: він добре знав за це й без отця Палладія.

Отець Палладій строщив за чаєм черстві проскури, що лежали на тарілці. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив двері в сіни. В пічурках майнули пляшки, бутлі й повні усяких наїдків тарілки, прикриті рушником. Копронідос кинув гострим оком на ту пічурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, він добре знав, що ховається в тих пічурках. Отець Палладій взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронідосом.

Перегодя прийшов отець Ісакій, сухий, тонкий та високий на зріст, з довгою сивою бородою. Короткі посічені коси настовбурчились на його голові, неначе колючки на їжакові. Він прівітався до отця Палладія. Отець Палладій заповістив йому купця Копронідоса. Не встиг отець Ісакій сісти, як двері знов рипнули i в келію увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці. Отець Палладій порекомендував i йому Копронідоса. Копронідос обвів ченців гострими, вивідуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спині зовсім поруділи. На ногах теліпались старі, давно не чищені зашкарублі шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок.

"Скупі й смиренні оці скнарі... Певно, в скринях у цих ченців безліч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронідос.

Ченці несміливо посідали й дивились у землю. Вони неначе соромились світського чоловіка i таки добре смирялись перед отцем Палладієм. Отець Палладій був з вчених i міг несподівано стати ігуменом або й apxiмандрнтом... Хитрі й смиренні на взір, ці ченці були з простих селян. Вони сиділи перед Палладієм, неначе ті чоловіки, що прийшли до батюшки годити вінчання або похорон. Але горілочку в отця Палладія хилили таки добре.

- От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладій до отця Ісакія.

- Спасенне діло! Добре діло! Тепер такий час... Час грішний, бо люди стали якісь скупі на жертви, - обізвався некрасномовно отець Ісакій.

- Стали скупі... Ой, які скупі! А колись було не те... Благодарні боляри й болярині давали жертви на монастирі, - промовив отець Єремія тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронідоса, а другим косим на отця Палладія.

- Перевелись тепер благочестиві та щедрі до монастирів боляри та болярині, - обізвався отець Палладій. - Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а болярині все в театрі, та в опері, та на балах, а не в церквах.

- Гріх плодиться на світі, як бур'ян на городі: поли, поли, а він росте та розкорінюється, - сказав отець Ісакій, очевидячки, на практиці дуже знайомий з цією спеціальністю.

- Слава вам і спасіння на небі, що ви не такі, - сказав отець Єремія, неначе кіт пронявкав, і знов опустив очі додолу, неначе засоромився, що вчинив гріх, бо став хвалеником світського незнайомого гостя.

Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря... На порозі, ніби з землі виріс, з'явився отець Тарасій, високий, поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новій рясі, що прилипла до стану, неначе модна сукня в якоїсь гладкої болярині.

- А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув голосно отець Тарасій і не зареготався, а ніби весело заржав, мов молодий баский кінь.

Він продражнив отця Ісакія пастернаком, а отця Єремію карлюкою-небогою, що була у бога, як співають в пісні. Ісакій і справді був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й світського чоловіка, отець Тарасій раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра ніби казала: "От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!"

Отець Палладій заповістив і йому Копронідоса.

"Спливаються осятри до купи! - подумав Копронідос. - Сам бог неначе жене їх бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями".

Ченці збиралися до отця Палладія, щоб побалакать до обіду та й по чарці в компанії випити перед їжею, бо вільного часу в їх було так багацько, що вони не знали, де дітись з нудьги. Отець Тарасій, бадьористий та жвавий, як москаль, перейшов через келію, задравши голову вгору. Клобук стримів на його голові, неначе великий ківер на солдатові за часів Миколи I. Три кінці чорної намітки клобука метлялись на спині, як метляються на вітpi стрічки в дівчат. Tapaciй аж вітер погнав по хаті своєю широкою рясою. Тоненькі, позліплювані, неначе котами позасмоктувані кіски отця Єремії трохи заколивались, мов пейси.

- Наш знайомий добродій, Христофор Хрисанфович, жертвує нові покрівці на аналої перед чудовним образом, - почав отець Палладій, обертаючись до нового гостя.

- Спасибі, спасибі! Спаси вас, господи! Піде за душу й за cпaciння. Ви купець чи прикажчик? - спитав у Копронідоса отець Тарасій.

- Купець. Держу магазин на Хрещатику, - одповiв Копронідос.

- 3 бакаліями чи з винами? - спитав отець Тарасій, бо найбільше любив такі магазини.

- 3 тютюном, - промовив Копронідос.

- I то добра річ; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, - сказав отець Тарасій i навіщось облизав свою широку спідню губу, висолопивши широкого червоного язика.

Отець Ісакій спустив очі додолу. Отець Єремія почав швидко перебирати пальцями зерна чоток.

- Думаю завести магазин i з винами; маю агентів од значних виноградарів в Греції. Мені здається, що торг винами тутечки пішов би непогано, - сказав Копронідос.

- Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого монастиря, - сказав отець Тарасій, - бо, знаєте, часом приїдуть з сіл гості, то буде недалеко посилать.

- Для братії ж по чину монастирському положено в великі свята по красовулі вина, - сказав Копронідос.

- В нашому монacтиpi й красовулі дають не знають які, нема чим горла помочити, - сказав отець Тарасій, - ковтнеш, як муху, i незчуєшся. От красовулі од добродійних приносин - то зовсім інша річ.

- Були приносини колись - то од боляр та од боляринь, - несміливо почав отець Ісакій, - а тепер...

- Та боляри тепер щось скапцаніли! - перебив його отець Тарасій.

- А болярині кинулись на суєту; тільки й знають ті золоті зап'ястя та ожерелія... а до монастирів... - знов почав отець Ісакій, очевидячки, дуже сердитий на скупих боляринь.

- Болярині тепер тільки й знають, що натирати ланіти червоними рум'янами та замітать тротуари шовковими хвостами од спідниць. А вже ті вихання головою та станом... - почав отець Тарасій.

- Та моргання бровами, та покивання віями й очима навіть у церкві, - сказав отець Палладій.

- Спокуса тільки од нечистого чорноризцям, - обізвався отець Ісакій.

- Наші купці не такі. Ми ще не впали в гріховну суєту, - обізвався Копронідос. - Треба мені, отче Палладію, зняти мірку з аналоїв. А потім піду в магазин і виберу покрівці.

- Зайдіть на вечерню. А після вечерні й мірку візьмете, - сказав отець Палладій.

- Добре! А завтра прошу вас, чесні отці, до себе на вечірній чай та на трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризців. Моя квартира проти самої монастирської брами, - сказав Копронідос і встав, щоб попрощатись з ченцями.

- Прошу вас усіх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од святої Афонської гори й буде рада привітати вас у своїй господі, - додав Копронідос, цілуючи в руки ченців.

Він поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою двері.

- Бог посилає нам жертвователя, - сказав отець Ісакій.

- Бог посилає нам дурня, та, здається, ще й грошовитого, багатенького, - додав отець Тарасій і зареготався на всю келію. - Ходім лиш до його, панотці! Хоч по добрій красовулі смикнемо. Греки знають смак у вині. Та й м'ясця печеного попоїмо, бо вже ті холодні шинки та ковбаси чомусь в пельку не лізуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так?