Шмагія - Олди Генри Лайон. Страница 19
У відповідь на цей спалах Меліс несподівано засміялася. Звичайно жінки, сміючись, молодшають. Тут же вийшло навпаки.
– То он воно що! «Він зачув! Хто? Маг трону…» А я, дурепа, ламаю голову!
– Ну-бо, ну-бо, любонько! Із цього місця, якщо можна!
І детальніше…
Мускулюс мимоволі подався вперед, через стіл. Збудження ледь не підняло його з лави, ніби стало частиною закляття-левітанта.
– А якщо не можна? Гаразд, жартую, – зараз Меліс менш за все нагадувала веселу жартівницю. – Там розповідати нема чого. Бачили ми двох чарівників, на галявині. При виконанні, значить. Смолоскипів у землю навтикали, полум’я ще, пам’ятаю, із прозеленню… У курсі, мабуть?
Андреа кивнув. Німбус-смолоскипи. Некроти цією «прозеленню» мертвяків-прозелітів підіймають. Ще мисливці на демонів іноді користуються. У яких саме випадках, малефік не знав. Не його профіль. Все це чудово, але до чого тут Їжача Рукавиця?
– …Один іншому: «Зірвалося, мовляв!» І про мага трону попереджає. А той набундючився, затявся й наново чаклує. Я подаю знаки Ядвізі: «Ходім мерщій, поки не помітили!» А в неї ноги відібрало. З переляку, видно. Нас і шваркнуло від душі! Чорно стало, вітер виє, смолоскипи щиглями кричать… Що робила, як закривалася, – не пам’ятаю. Опритомніла, дивлюся: Ядвіга зомліла. Куди подінешся? Впряглася, тягну…
Оповідання відьми було надто схоже на правду. Лиск від хвилювання злетів, мова жінки зробилася плутаною, нервовою. Одне залишалося незрозумілим; точніше, не одне, але решту Меліс навряд чи могла прояснити.
– Дякую за щире оповідання, голубонько. Я розумію, це тяжкі спогади. І все-таки дивуюся: чому, на відміну від Ядвіги Швелер, ви залишилися неушкоджені?
Відьма обома руками відкинула руді кучері за спину.
Блиснула легка сивина.
– Не знаю. Думайте, що хочете, а я не знаю. Вам би мою неушкодженість, майстре чаклун! До літа хворіла… Ночами свинячі рила снилися, цілуватися лізли. Чому? Можу лише здогадуватися. Але навряд чи вас зацікавлять здогади провінційних відьом.
– Чому ж? Я весь увага!
– Тільки обіцяйте, пане, що не сміятиметеся з мене. Якщо скажу якусь дурницю. Згода?
– Згода, – чесно пообіцяв малефік.
– Не вашим це псуванням Ядвігу зробило. Я пізніше, коли сили повернулися, – відразу до Швелерів. Було на Ясі зурочення, та спливло. Вивітрилося на той час. Уже й устала б, і до тями прийшла б. Але ж не встала й не прийшла. Виходить, від солодкої парочки їй дісталося, від чарівників зі смолоскипами…
Запах трав під стріхою паморочив голову. Знову розкашлявся хлопчисько в сусідній кімнаті: басом, з надривом.
– Годі вдавати скромність, голубонько! – ледь підвів брови Мускулюс. – Які ж це дурниці? Настільки слушні міркування роблять вам честь!
Відьма щосили намагалася приховати, що улещена.
– І проте, зауважу: особисто ви відскіпалися легким переляком. Свинячі пики з поцілунками…
– Ви краще за мене знаєте, пане: на бабів і на мужиків… На чоловіків, тобто, закляття по-різному лягають. Зі мною ж обереги були, обмови…
Легкий щиголь по носі протверезив Андреа. Зачепила гостя зеленоока! Швидше за все, так і було: пристріт на повну силу впав на нещасну Ядвігу та відкрив дорогу тій гидоті, що контузила долю молодиці. А прикриту амулетами Меліс зачепило рикошетом, і темна капость її минула. Через брак кращого, не знаючи, як скінчити розмову, чаклун довідався з пильністю ідіота-служаки:
– А чому ж ви, люба, не повідомили владі про серйозний інцидент?
І сам засоромився дрібної помсти за свій ще дрібніший конфуз.
– Та що ви, пане! – підступно закліпала віями Меліс. – Ланд-майор Намюр наступного ж дня до мене навідалися!
Я їхній милості все честь по честі, як рідному батькові! От вони з капралом до лісу й подалися…
Отримайте другий щиголь по носі, пане консультанте лейб-малефіціуму! Урок на майбутнє: чесні пані поза підозрами. Не встигнеш озирнутися, донесуть і докладуть. Гаразд, гість із дому, щастя в дім…
– Дякую за довіру. Не смію більше обтяжувати вас своєю присутністю.
Мускулюс устав із-за столу. Погляд знову зупинився на полиці з книгами.
– Ви дозволите?
– Ваша воля. Дивіться.
Відповіла відьма не відразу, з очевидним небажанням. Ну звісно! Для неї це – цілий скарб. Шкіра палітурок м’яко пестила пальці. Ніжний шерех сторінок. Ого! Ейзельберт Шеффен, «Конвергентний динамікум чудес». Перші розділи рекомендовані для факультативів за курсом теормагу. У подальших пасажах Шеффена, більше відомого в середовищі колег як Брат Скалка, міг розібратися хіба що профільний магістр зі стажем. У манускрипті виявилася закладка; напроти одного з виділених абзаців на полях були рукописні позначки.
Очманілий від подиву Мускулюс зачитав уголос:
– Сплескові параметри чарів: мануал-ритм, міць сплеску ?=c/? і сплесковий дротик k, що дає ціль додатка, чия абсолютна величина дорівнює |k|= 2/ = 2/c. Позначивши ману й динаміку закляття через Q і P, одержимо зв’язок між цими величинами й умовами сплеску:
Q=h; P = (h/2) k, де h – константа Табелли Божегніва, дорівнює 6,66х10–27 манерг/сек. Якщо ввести кутовий мануал-ритм, константа Табелли придбає…
Він перерв читання, очікувально втупився на Меліс Лімісдейл.
– Вона придбає непостійне… тобто значення, яке плаває, залежно від значення кутового ритму ?. Який, у свою чергу, залежить… залежить від кута нахилу сплескового дротику до цієї… як її… до астраллели! Що співпадає з градієнтом…
Відьма відповідала старанно, затинаючись, начебто з натугою пригадувала складний урок. Але раптом замовкла. Бліда від переляку – руді вміють бліднути так, що варто позаздрити! – вона вирячилась на співрозмовника.
– Це просто диво з див, люба! Мої вітання! Самоучкою, у глушині, без розумних наставників… У мене слів нема!
Меліс зашарілася до коренів волосся.
– Що ви, пане! Це я так… це дрібниці. Таку книгу мені до кінця ніколи не здолати…
– Дрібниці? Вічний Мандрівцю, та тут на першому розділі збожеволіти можна! Вам би на залік з теормагу… у сенсі, з теоретичної магії-шмагії, – пожартував Андреа, бо мимохідь пригадався юний нахаба на березі.
На ці слова Мелис Лімісдейл образилася. Серйозно. Мало не до сліз.
– Я так і знала, що ви з’явилися посміятися з мене! Звичайно, ви дипломований чаклун, а я – попелиця болотяна! Ми на ці дрібниці роки вбиваємо, по крихтах збираємо, а ви – шмагія! Я Універмагів не кінчала, але щоб ось так, у обличчя… Не соромно, пане?
Сказати, що Мускулюс засоромився – виходить, нічого не сказати. Чаклун був просто приголомшений. У чому його провина? Ну, пожартував невдало – з ким не буває?
– Найнижче перепрошую, пані, якщо мимоволі скривдив. Повірте, й на думці не мав! – Андреа й у страшному сні не припускав, що розшаркуватиметься перед ятричанською відьмою; а ось як воно вийшло… – Іду, іду, йду. Мани вам до Вишних Емпіреїв і удачі на десять років наперед.
Він поквапливо спустився з ґанку, покрокував геть. Хто ж міг знати, що відьму образить безневинне слівце «шмагія»? Що в ньому такого? Треба буде за нагоди обережно поцікавитися… Біля мосту Мускулюс все-таки озирнувся. Підкоряючись раптовому пориву, він вчинив украй неетично, й це не можна було порівняти з необразливим слівцем. На око, за лічені миті, чаклун зробив кількісний аналіз склубоченої навколо хатинки мани, заодно зчитав і мана-фактуру.
Після чого застиг на місці дорожнім покажчиком.
Мани навколо будинку вистачило б із надлишком на повного мага вищої кваліфікації! Власні запаси малефіка були куди скромніші. Та з таким рівнем цій Меліс у cтолиці практикувати, Універмаг екстерном скінчити, при дворі чарами сяяти… А мана-фактура виявилася ще цікавіша. Вся ця потужна сила належала двом людям. Точно, двом. Застуджений паливода, мамчин помічник? Навряд чи. На відьминих синочках доля відпочиває. Ось дочки – інша річ…
«А може, він і не син їй зовсім?!» – спало раптом на думку.
На подвір’ї у Швелерів на нього чекали.