Месник - Кононенко Олексій. Страница 5
Лана піднялася в повний зріст, однією ногою переступила через чоловіка і так завмерла над ним, опустивши голову і пронизуючи його очима. Модест бачив її всю. Очі звикли до темряви. Вузьке правильне обличчя, великі чорні очі, коротке чорне волосся, напружені гострі груди, акуратно підстрижена темна доріжка поміж ніг, округлі стегна, довгі виточені ноги.
– У тебе надзвичайна краса… Незвична…
– Може бути. Мій тато – узбек. Мама – українка. Тато дав мені ім’я – Ланарія…
– Це що значить?
– Не знаю. І тато не знає. Він сказав, що це найкрасивіше слово, яке він чув. І він це слово подарував найкрасивішій дівчинці, щоб вона була найгарнішою жінкою у світі.
Лана повільно присіла, впускаючи чоловіка в себе… Підвелася… Сіла… Впала йому на груди… Гострі нігтики увіткнулися в тугі чоловічі плечі.
– Будь у мені… Не виходь… До ранку…
– Господи!.. Я зараз помру…
– Не квапся, рідний…
– У мене сто років не було жінки!
Лана обхопила його ногами так, що здавалося, тіла їхні зрослися. Вона не дозволяла йому нічого робити, сама рухалася, прискорюючись, задихаючись, шепочучи щось смішне, звабне, соромливе… Не дозволила йому вийти, як першого разу, коли вони мов божевільні впали на ліжко, зриваючи один з одного одяг. Забрала в себе все до краплиночки, перевернула його на себе, ніби струшуючи все-все-все, що ще могло залишитися. Давила його плечі, втискуючи в себе ще глибше. Стогнала… Плакала… Сміялася…
У дрімоті притихли… Сіпнулися… Роззирнулись… Згадали.
– Ти хто?
– Я – твоя жінка.
– Я хто?
– Ти – мій мужчина. Най-най-найкоханіший!
– Лана… Ланарія… Так не буває.
– А як буває?
– Ще вчора у мене було інше життя… За що мене Господь обрав? Чому мене?
– Егоїст! Господь обрав нас! Мене і тебе.
– Чому Господь обрав нас?
– Тому, що ти найкращий, і я найкраща.
Мовчали. Довго мовчали… Темінь розсіювалася. Розчинялася.
– Лано, як ти тут опинилася? У цьому місті…
– Ти хотів запитати у Сашка? Рік тому разом зі своїм шефом він був у столиці однієї азіатської країни. Я тільки закінчила школу охоронців, мені доручили їх охороняти… Це довга історія.
– Розкажи…
– Добре. Його шеф мене примітив і шепнув своїм партнерам, моїм землякам, «замовив» мене. Мені поставили завдання: пе-ре-спати! Тим більше у мої обов’язки входило добувати інформацію…
– Ти шпигунка?
– Вгамуйся! Я працювала в державній службі охорони, це були мої прямі обов’язки. Але ж, не про те мова… Все моє єство збунтувалося… Ти не бачив шефа?
– Ні.
– Ти багато втратив! Але нічого, у тебе все попереду… Таких екземплярів не так багато у всіх зоопарках світу. Я вперше побачила такого чоловіка. На нього не можна не звернути увагу, кожний, хто його бачить, втрачає мову.
– Так у тебе було багато чоловіків…
– Це було моє перше таке завдання. А якщо тебе дійсно цікавлять мої чоловіки – було досить.
Лана відвернулася, згорнулася клубочком.
– Не сердься, я не хотів тебе скривдити. – Модя ніжно поцілував дівчину в плече, пригорнув до себе. – Важко тобі було?
Зітхнула, закурила.
– Сашко бачив усю ситуацію, підійшов до мене сам, порадив. Напоїла я шефа, потерся він об мене, помуркав і заснув, сидячи в кріслі. Жабов чекав мене в коридорі… Ранком я від нього вийшла, мої нічого не запідозрили. Ми з ним продумали всю інформацію, яку я злила…
– А потім?
– Я закохалася в Сашка. Лише завдяки батькові, що мене любить безмірно, вдалося домовитися з моїм начальством, щоб відпустили мене. Та що домовитися! Виторгував мене батько… – закашлялась. – Жабов грошима допоміг. Він, очевидно, теж думав, що закохався в мене назавжди, а може, просто потрахати хотів якийсь час. Азіатка! Екзотика! Спочатку ми не розлучалися ні вдень, ні вночі…
– А шеф?
– На наступну ніч знову мене зажадав. Сашко перехрестився і пішов до нього на розмову. Про що і скільки вони говорили – не знаю, але шеф більше мене не кликав. Вже потім Сашко проговорився, що шеф поставив умову, щоб я на очі йому не потрапляла. Отак я опинилася у ваших краях… Спочатку нудьгувала дуже, а потім… Звикла.
– Сашка давно виставила?
– Рік уже.
– Не приходить, не кличе?
– Приходить – не впускаю, кличе – не йду.
– Розлюбила?
– Розлюбила… Не знаю… Може, й не любила… Спалах був… Слухай, досить про це, га?
Лана обвила руками плечі Модеста, провела язиком по шиї, повернулася спиною, потерлася пружними сідницями Він увійшов ззаду, відчуваючи, як вона, звиваючись, допомагає йому. Жінка, яка стояла перед ним навколішки, яка жадібно обхопила його своїм розпеченим нутром, не відпускала, забирала глибше, – була Всесвітом. Величезним, нескінченним, який з’явився зненацька і назавжди…
Умиті. Зовсім не стомлені. Світилися назустріч один одному. Пили каву. Базікали про дрібниці.
– Слухай, а чим усе-таки займається Сашкова фірма?
– Це не питання, це – розмова, – після недовгої паузи відповіла Лана.
– У нас є час, їхати через три години.
– Мені потрібно набагато менше часу, щоб тобі розповісти. Але це – роз-мо-ва! Тільки наша з тобою і більше нічия.
– Ну ти даєш! Що ж тут не зрозуміти!
– Модю, є речі, про які ліпше не знати.
– Ти ж знаєш!
– Знаю, і ти будеш знати… Краще вже від мене, бо все одно коли-небудь дізнаєшся. Усі ці бізнесові справи – лише прикриття. Основне заняття – розробка політичних технологій, купівля потрібних людей. А ще… усунення неугодних політичних конкурентів. Незручних. Тих, кого дорого купити.
– А тих, хто не продається?
– Таких мало. Але є. Їх теж усувають. Компрометують, ізолюють…
– Так шеф не бізнесмен?
– Бізнесмен. Але гроші заробляє в політиці. Він у дуже близьких стосунках із високими персонами, і не тільки в цій країні.
– А Саня?
– Такі, як Сашко, в нього працюють у більшості областей. Вони або чисті бізнесмени, або утримують засоби масової інформації, але ніяк не світяться в політиці.
– А що ж вони роблять?
– Намагаються працювати так, щоб переконати всіх, що вони нейтральні. Або нікому, або і вашим і нашим.
– А тобі… доводилося брати участь в усуненні?
– Це – питання. А у нас розмова. На питання я відповідати не буду, а розмову закінчимо, якщо вже почали. Отож, найбільш активний час роботи таких фірм у передвиборний період, місяців за шість-вісім до виборів, хоча буває робота й у міжсезоння… Скільки партій у країні?
– Більше ста.
– Отож. А скільки партій розкололося на дві, три і так далі? Думаєш, вони самі розмножуються? Дзуськи! Отут «сані» попрацювали під чітким керівництвом шефа. З ними так легше справитися. Незабаром знову почнеться брунькування, от побачиш.
– Я думав, керівники самі між собою владу поділити не можуть у своїх партіях, у гетьмани лізуть.
– Думав… Звичайно, самі, але їм дуже допомагають сваритися. Це серйозна робота і великі гроші. Жабов не з приводу вчорашньої бійки до столиці їде.
– Тобто?
– Після його поїздки тут у таборі політичних супротивників що-небудь вибухне, чує моє серце.
– А ті? Ніяк не реагують?
– Вони тими ж нитками шиті! Але в них менше можливостей, та й немає в них такого єзуїта, як наш шеф. До речі шеф має серйозний вплив на адмінресурс.
– Як?
– На керівників міста й області. Адміністративний ресурс. Хто його використовує, той має більше шансів, а використовує той, хто платить, а наш шеф платить.
– Шеф прямо сірий кардинал…
– Його так і називають. – Лана підвелася. – Я ще зварю каву.
– Давай. Так що ж виходить, мені доведеться у всьому цьому брати участь?
– Не переймайся, ми з тобою – живий паркан, що охороняє Сашка від можливих вторгнень… А знищують, дискредитують, компрометують, ізолюють тощо інші, спеціально навчені. Хоча, може бути, Сашко і тобі запропонує. Я особисто відмовилася.
– Цікаво…
– До речі, є ще одна сфера діяльності, якою займається Жабов, і тобі доведеться, очевидно, до неї докласти рук. Він саме в цьому зв’язку тебе і згадував.