Тунель - Келлерман Бернгард. Страница 30

Аллан з'явивсь у Фіністере та в Біскайській затоці і, як і на Бермудських островах, заявив, що повинен додержати своїх термінів і вимагає пришвидшити роботу. Головному інженерові французької ділянки будівництва мосьє Гайярові, сивому, елегантному й дуже обдарованому французові, Аллан, не зважаючи на галас у французькій пресі, дав по шапці; на його місце він поставив американця Стефана Олін-Мюленберга.

Мовби з-під землі, з'являвся Аллан на електричних станціях, і його ока не уникало ніщо, ні найменша дрібниця. Інженери з полегкістю зітхали, коли він знов від'їздив, а вони ще залишалися при своєму розумі.

Аллан з'явився в Парижі, і газети друкували про нього величезні статті, а також вигадані інтерв'ю. Через тиждень стало відомо, що одне французьке товариство дістало дозвіл на спорудження швидкісної залізниці Париж — Біскайська затока, по якій тунельні поїзди доходитимуть до самої столиці. Водночас у всіх великих європейських містах вихлюпнуло море здоровенних плакатів, на яких було зображене одне з казкових міст Хоббі: тунельна станція «Азора»: Феєричне місто Хоббі викликало таку саму недовіру, подив і захват по другий бік океану, як колись казкове місто в Америці. Фантазія Хоббі знов розгулялася. Та особливо вражав ескіз у кутку того здоровенного плаката — там були показані землі синдикату тепер і в майбутньому. Синдикат придбав смужку острова Сан-Жоржі, кілька невеликих острівців і групу піщаних мілин. Але через кілька років ця площа мала збільшитися вчетверо. Всі острови були з'єднані між собою надзвичайно широкими греблями, а піщані мілини зливалися з основним масивом. У першу хвилину навіть на думку не спадало, що в цьому місці Аллан кине в море каміння з чотирьох (а як схоче, то й з п'яти) тисяч кілометрів подвійних штолень і в такий спосіб створить цей великий, дивної форми острів...

«Азора» майбутнього, як і американське фантастичне місто, мала величезний, прекрасний порт із набережними, молами та маяками. А особливо впадав у вічі чудовий курорт — готелі, тераси, парки і неосяжний пляж.

І все ж найбільший подив — щоб не сказати замішання — викликали названі Тунельним синдикатом ціни на землю. Для Європи вони були просто нечувані! Та синдикат звернув свій холодний, немилосердний погляд на європейський капітал, як змія на пташку. Адже не важко було здогадатися, що «Азора» поглине весь пасажирський рух Південної Америки. Не треба було також мати великий розум, щоб збагнути: «Азора» — з Парижа поїзди доїжджатимуть до неї за чотирнадцять, а з Нью-Йорка за шістнадцять годин — стане найзнаменитішим курортом у світі, там збиратиметься вище товариство Англії, Франції і Америки.

І європейський капітал не примусив себе чекати. Утворювалися групи земельних спекулянтів, які скуповували великі ділянки, щоб через десять років перепродувати їх квадратними сажнями.

З Парижа, Лондона, Ліверпуля, Берліна, Франкфурта, Відня текли гроші, вливаючись до широкої кишені С. Вулфа — до його big pocket [52], що ввійшла серед людей у прислів'я.

6

С. Вулф згрібав ці гроші так само, як доти згріб три мільярди, одержані від капіталістів та народу, і як суми, що їх дали Бермудські острови, Біскайська затока, Фіністере й Мак-Сіті. За ці гроші С. Вулф нікому не дякував. Скільки лунало колись попереджень та пророкувань про цілу лавину банкротств, якщо такий могутній потік грошей потече в один бік! Від цих пророцтв фінансових невігласів збулася лише мізерія. Кілька підприємств сіли на мілину, але потім швиденько оговтались.

Бо С. Вулф грошей не солив. У нього не залежувався жодний цент! Потрапивши до його рук, гроші відразу починали нескінченний свій кругообіг.

С. Вулф розсилав їх у всі куточки планети.

Широкий потік золота котився через Атлантичний океан до Франції, Англії, Німеччини, Швеції, Іспанії, Італії, Туреччини, Росії. Він долав Урал і вдирався в сибірські ліси та байкальські гори. Розливався по Південній Африці, Капській провінції, Оранжевій річці, Австралії, Новій Зеландії. Затоплював Міннеаполіс, Чікаго й Сент-Луїс, Скелясті гори, Неваду й Аляску.

Долари С. Вулфа, ці мільярди відчайдушних маленьких воїнів, воювали проти грошей усіх націй і рас. Усі вони були невеличкі С. Вулфи, наскрізь просякнуті його інстинктами, і їхнє гасло було: «Money» [53]! Цілими арміями мчали вони по кабелю на морському дні й летіли ефіром. Та, діставшись до бойовища, хутко міняли свою подобу. Вони оберталися на маленькі сталеві молоточки, що день і ніч вистукували від жадібності, ставали спритними ткацькими човниками в Ліверпулі, прибирали вигляду готтентотів і повзали в пісках алмазних копалень Південної Африки. Вони перетворювалися в шатуни потужних, на тисячі кінських сил машин, у гігантське коліно з блискучої сталі, яке двадцять чотири години на добу завзято долало пару й щоразу відкидалося нею назад. Ті воїни обертались у навантажений залізничними шпалами поїзд — він мчав з Омська до Пекіна,— у трюм пароплава, що віз ячмінь з Одеси в Марсель. У Південному Уельсі вони кидалися в шахтних клітях на вісімсот метрів під землю й вилітали з вугіллям на-гора. Вони проникали до тисяч будівель у всьому світі й швидко розмножувалися, збирали збіжжя в Канаді й зеленіли тютюновими плантаціями на Суматрі.

Так, вони воювали! Досить було Вулфові тільки кивнути пальцем, і вони відступали з Суматри й заходжувались добувати золото в Неваді. Вони блискавично покидали Австралію і цілим роєм осідали на бавовняній біржі в Ліверпулі.

С. Вулф не давав їм спочинку. В його руках вони сотні разів на день зазнавали перетворень. Він сидів у своїй конторі, пожовував сигару, пітнів, диктував одночасно десяток телеграм та листів, тримаючи біля вуха телефонну трубку, й водночас розмовляв з одним зі своїх помічників. Правим вухом С. Вулф слухав голос у трубці, лівим — донесення службовця. Одним голосом він розмовляв зі службовцем, а другим кричав у трубку. Одним оком стежив за стенографістками та друкарками — чи не ждуть продовження,— а другим поглядав на годинника. С. Вулф думав про те, що Неллі вже цілих двадцять хвилин чекає його і супитиметься, коли пін спізниться на вечерю. Заразом він міркував про те, що його агент у справі південно-африканських рудників поводиться, як кретин, зате в справі братів Гарньє виявляє далекоглядність. С. Вулф мізкував — десь у найдальших закутках своєї чубатої, вкритої потом голови — про велику битву, яку він завтра дасть і виграє на віденській біржі.

Щотижня йому потрібно було понад півтора мільйона доларів готівкою, щоб розрахуватися з робітниками, а щокварталу — сотні мільйонів для оплати процентів та амортизації. Коли наставав час платити гроші, С. Вулф цілими днями не виходив з контори. Тоді розгорялася запекла битва, і перемога діставалася йому ціною великих витрат поту, жиру й нервів.

Бувало, він відкликав свої війська назад. І вони поверталися; кожен долар — невеличкий герой і переможець, що приніс здобич: котрий — вісім, котрий — десять, а котрий — і всі двадцять центів. Багато з них приходили з битви каліками, деякі гинули на бойовищі. Війна — це війна!

Таку невтомну, шалену боротьбу С. Вулф провадив роками; день при дні він вичікував слушної нагоди кинутися в атаку, розгорнути наступ або відступити. Щодня давав накази своїм командувачам у п'ятьох частинах світу й щогодини вивчав їхні донесення.

С. Вулф працював бездоганно. Це був фінансовий геній, що нюхом чув гроші за багато миль. Десятки, сотні мільйонів акцій та інших цінних паперів він пересилав контрабандою до Європи, бо на американські гроші покладався лиш тоді, коли мав свою золоту резервну армію.

Він випускав проекти, що їх люди читали, як поезії Уолта Уїтмена. Як ніхто інший, С. Вулф умів потрібної хвилини тицьнути в потрібну руку потрібну суму чайових. Завдяки цій тактиці він залагоджував у менш розвинених країнах (таких, як Росія, Персія) справи, що давали двадцять п'ять і навіть сорок відсотків прибутку і вважалися дозволенними тільки серед фінансистів. На щорічних загальних зібраннях він упевнено йшов до мети, і синдикат за кілька років підвищив його платню до трьохсот тисяч доларів. С. Вулф був незамінний.