Ярослав Мудрий - Кочерга Иван Антонович. Страница 3
Коли там ворон чорний звив гнiздо...
С и л ь в е с т р
Свят, свят господь! Не хочу далi слухать,
Сьогоднi в храм до мене завiтай
I душу там збентежену одкриєш.
(До iншого ченця).
Куди це ти зiбрався, Свiчкогасе?
С в i ч к о г а с
Благослови, достойний отче, вийти -
Чорнило зсякло, треба розвести
I каламар просохлий цей наповнить.
С и л ь в е с т р
Ану сиди i не кажи брехнi!
Не каламар просох, а, мабуть, горло,
I не чорнила жаждеш, а вина!
С в i ч к о г а с
Їй-богу ж нi! По-перше, я не п'ю,
I жодної вiверицi 1 не маю,
Та й ключник княжий виїхав в село,
Хто ж бiдного монаха почастує?
1 Вiвериця - найдрiбнiша монета в стародавнiй руськiй грошовiй системi.
С и л ь в е с т р
А ти б i рад! Чекаєш лиш нагоди,
Аби вином упитись даровим!
Одумайся, невiголос ледачий,
Згадай, чим був i чим тепер єси.
Знов хочеш стать нещасним свiчкогасом!
С в i ч к о г а с
Та я ж нiчого!
С и л ь в е с т р
Я тебе призрiв,
Ченцем зробив, списателем iскусним.
Ти хоч дурний, принаймнi сапоги
Мужiв розумних поносив у мене,
То знов назад!
С в i ч к о г а с
Прости, премудрий отче!
С и л ь в е с т р
Хiба не чув словес святих отцiв,
Як хмiль ченцiв в скотiв перевертає,
Що третю чашу наливає лев,
Четверту - вепр скажений, п'яту - бiс.
С в i ч к о г а с
О боже ж мiй! Та я ж єдину чашу,
Куди вже там про п'яту i гадать!
II
В галерею з правого боку входить князiвна Єлизавета, молода 17-лiтня дiвчина, з молитовником в руках.
С и л ь в е с т р
Благослови господь тебе, князiвно!
Ченцi поштиво уклоняються, а Єлизавета, кивнувши їм голiвкою, пiдходить пiд благословення до Сильвестра.
Єлизавета
Скажи, мiй отче, чи давно пройшла
До церкви мати?
С и л ь в е с т р
Тiльки що, недавно.
Спiши, дитя, господь тебе простить
(гладить її по голiвцi),
Бо ангельська душа твоя i чиста.
Є л и з а в е т а
О нi, мiй отче... зараз грiшна я,
Бо гусляра заслухалась старого
I в божий храм спiзнилась.
С и л ь в е с т р
Бог простить.
Є л и з а в е т а
Як тут у вас затишно i цiкаво,
Якi книжки великi...
(Спиняється бiля конторки Микити).
А якi
Блискучi фарби! Чистi i яскравi,
Немов смарагд або в саду квiтки...
У тата є фiал 1 дорогоцiнний,
Неначе мед прозоро-золотий.
Крiзь нього я, коли була дитина,
На божий свiт дивилась з темноти.
I все тодi таким здавалось дивним,
Немов в раю чи в радiсному снi -
Такi ж твої малюнки чарiвнi...
1 Фiал - чаша.
С и л ь в е с т р
Микита в нас зело прехитрий майстер
I в чудному художествi велик.
Є л и з а в е т а
(милуючись мiнiатюрою в книзi).
Яка краса! Як барви всi согласно
В один вiнок на золотi сплелись!
Так, це той свiт далекий i прекрасний,
Що в кришталi я бачила колись.
М и к и т а
Бо дивний свiт, що бачила ти в чашi,
I є, княжна, мистецтва дивний свiт -
Воно завжди пiдносить душу нашу,
Краси й добра нехибний заповiт.
Але душi збентеженiй i хмурiй
В святу красу дороги не знайти...
Блажен, кого життя минають бурi,
Спокуса зла не стрiне на путi...
С в i ч к о г а с
Отак i я, коли дивлюся в чашу,
Далеко легше стане на душi.
Проходить скорб...
С и л ь в е с т р
(гнiвно).
А ти чого, монаше!
Ану-бо геть! Знайшовся теж мудрець!
Геть з-пред очей!
С в i ч к о г а с
(про себе).
Якраз менi до речi -
Напевно, вже прийшов виночерпець...
(Виходить).
Є л и з а в е т а
Ну, я пiду,
(зiтхнувши)
бо гнiвається мама...
Прощай, мiй отче...
С и л ь в е с т р
Бог благослови
Тебе, голубко наша яснокрила!
Є л и з а в е т а
(до Микити).
Прощай i ти, художниче умiлий.
З яких до нас ти завiтав країв?
М и к и т а
(пiдводиться).
Я мандрував багато i далеко
I рiдний край давно вже залишив...
Є л и з а в е т а
А де ж твiй край?
М и к и т а
То Новгород великий.
Є л и з а в е т а
Суворий край...
(Здригнувшись).
Я народилась там,
Але тремчу, коли його згадаю...
Б'ють на сполох... пожежа... Буйнi крики...
Убивство... кров...
М и к и т а
(хмуро).
То кров людей свята,
Яку не ми, а iншi проливали...
Є л и з а в е т а
Тодi була дитина я мала,
Але й тепер ту радiсть вiдчуваю,
Яка мене, мов сонце, пройняла,
Коли сюди приїхали ми в маї,
I солов'ї спiвали над Днiпром,
Що миготiв на сонцi серебром,
I Київ враз засяяв перед нами
Серед дерев златими куполами.
З того часу я Київ полюбила.
Не там, а тут моя вiтчизна мила.
Прости, тобi я болю завдала.
М и к и т а
Дарма - аби ти радiсна була...
Чути тупiт кiнських копит, i за хвилину в галерею вбiгає Анна, сестра Єлизавети, трохи старша за неї дiвчина, жвава й схвильована. На лiвiй руцi, на рукавичцi, вона тримає мисливського сокола. Не звертаючи уваги на поклони ченцiв, вона кидається до сестри.
А н н а
Яка ж я рада, що знайшла тебе!
Де мама? В церквi?
Є л и з а в е т а
(киває).
А н н а
Так-бо ж я i знала!
Спiзнилась знов! Ну, буде прочухан...
Є л и з а в е т а
Та як же ти... ще з соколом!
А н н а
Ну що ж!
Коли ж такая трапилась пригода,
Що й досi я не схаменусь нiяк!
Є л и з а в ет а
Та що ж таке?
А н н а
Пiд Вишгородом я
На лебедiв уранцi полювала.
Аж гульк, дивлюсь, iз лiсової мли
Ватага суне витязiв удалих
З богатирем прегарним на чолi.
Напевно, то якiсь новi варяги,
Бо в нас таких не зустрiчала я...
Так чи не так, острогами коня
Я стиснула i далi од ватаги!
Дивлюсь назад - вiн скаче наздогiн!
Є л и з а в е т а
Хто наздогiн?
А н н а
Та той варязький витязь...
Я ще хутчiш - що мить, то ближче вiн.
Аж до Гори я не могла спинитись,
I тiльки стук загрозливий копит
За спиною я близько почувала.
Є л и з а в е т а
Безумная!
А н н а
Аж ось коло ворiт
Його, мабуть, застава затримала,
I я сюди, нарештi, утекла!
Аж стисло дух!
С и л ь в е с т р
Та хто ж цей окаянний?
Його схопити треба!
А н н а
Менше з тим!
Аби вiд мами тiльки не попало.
Пiду скорiш до церкви...
Є л и з а в е т а
Схаменись!
Ти ж з соколом!
А н н а
I справдi... що ж робить...
Вiзьми його, голубко, хоч на мить.
Передає Єлизаветi сокола, та бере.
III
Чути тупiт багатьох коней, i зараз же по тому в
галерею вбiгає Гаральд, молодий, ставний i вродливий норвежець з смiливим обличчям, з рудо - золотавим волоссям. Злякана Єлизавета вiдступає й горнеться до Сильвестра, а Гаральд пiдходить до Анни. Кiлька варягiв входять за ним.
Гаральд
Нарештi я догнав тебе, царiвно!
Даремно ти тiкала, бо вели
Мене сюди мої пригоди дивнi,
Коли я плив до вашої землi...
Що бачу я! Великий Бальдер, хто це,
Хто дiвчина ота свiтловолоса...
Бiля монаха чорного, отам?
Хапає Анну за руку. Але Єлизавета вже зникла за поворотом галереї.