Алмазне жорно - Кочерга Иван Антонович. Страница 5

С т е с я (бере його за руку). Благаю, благаю вас, мiй добрий, мiй ласкавий Остапе, не залишайте мене. Ви ж були приятелем Василевi - вiн так вас любив... чи можете ж ви зрадити його в таку лиху годину? Де ж ваша приязнь, де ваша честь рицарська?

М а к о с i й (хмуриться). Не сподiвався я почути таких слiв, Стесю, - не зрадив я Василя, але що ж я можу зробити один? Слухай, Стесю. (Стишуючи голос). Може, менi ще пощастить пiдмовити декого з наших - може, ми ще встигнемо врятувати Василя, а поки прощавай, Стесю. (Озирається). Пам'ятай же, що я казав - Мусiй Шенчик - у Таращi i Плиханенко - у Вiльшанцi. А найпаче - Шенчик-музика. Це такий пройдисвiт, що все знає, - якщо вiн не чув про алмаз, то вже, певно, нiхто не знає. А зараз я пiду, бо й так он той носатий пан щось дуже пильно до мене придивляється. Прощавай. (Виходить).

Пан Прозка теж пiдводиться i виходить за Макосiем. Стеся залишається сидiти, схиливши голову на руки.

Л i я (спiває тихенько).

Засвiчу я свiчку, перебреду рiчку

До моєї миленької на одну нiчку.

Свiчка ясненька, рiчка бистренька.

Чогось моя миленька сьогоднi смутненька...

Все чогось скучає, важенько зiтхає...

З буйнесеньким вiтром стиха розмовляє...

Враз чути один за одним кiлька пострiлiв. Стеся схоплюється i бiжить до дверей. Слiпа дiвчина теж пiдводиться, злякана.

С т е с я. Боже мiй! Невже ж... невже ж його спiймали... Нi... нi... цього не може бути... (бiжить до дверей) цього не може бути.

IV

Цiєї хвилини дверi широко розчиняються i ввалюється пан Пшепюрковськяй, начальник пiд'яздової команди, в супроводi пана Паушi, двох шерегових, двох капралiв i двох або трьох жовнiрiв. Пая Пшепюрковський зараз же розсiдається за столом посерединi. Пан Пауша сiдає лiворуч, iншi становляться навколо.

Пан Пшепюрковський, товстий, червонолиций, самозадоволено-чванливий поляк.

Стеся вiдходить праворуч до слiпої дiвчини.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Нiкого не випускати з корчми. Гей, Янкелю, вина! Та дивись - найкращого. (Корчмар починає метушитися). Пане Птушинський!

1-й ш е р е г о в и й. Пане коменданте!

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Патрулi готовi?

1-й ш е р е г о в и й. Так, пане коменданте.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще раз перевiрте людей i зараз же вiдрядiть по одному патрулю на кожнi два хутори. Щоб муха не пролетiла. Субординацiя, пане!

1-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте! (Вiддає шану i виходить).

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, то що ж, вина!

Корчмар подає жбан i чарки.

К о р ч м а р. Осьдечки, ясновельможний пане коменданте. Найкраще бургундське. Кращого немає i в Краковi.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Пане Пшездецький!

2-й ш е р е г о в и й. До розказу пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Зараз же узнати, чи догнали цього пшеклентого гайдамаку. Я гадаю, що вiн мусив дiстати добру кулю з нашого берега. Га, що? Субординацiя, пане! Рушайте мерщiй.

2-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте. (Вiддає шану i виходить).

П ш е п ю р к о в с ь к и й (до Паушi.) Ну що, пане чеснику?* (* Чесник - чашник.) Адже ж пан чесник бачить, як ми працюємо. О, в мене добрий звичай на цих гайдамакiв. Муха не пролетить. Пан чесник може розповiсти у Варшавi, як працює пан Пшепюрковський, товариш хоругви панцирної. А що ж вина! Та що це за чарки, сто дяблiв цьому корчмаревi! Гей, корчмарю! Що це за чарки ти нам дав? То що в тебе - шинок чи аптека? Хiба ти не знаєш, що тiльки в покришку мого кубка ввiходить пляшка вина, а в самий кубок три пляшки! (Скидає iз стола чарки). Зараз же подай християнськi кубки замiсть цiєї аптеки.

К о р ч м а р (пiдбирає чарки). Зараз, зараз, ясновельможний пане. (Приносить великi кубки). Чи ви бачили? - пити з таких кубкiв бургундське вино по червонцю кварта! З такими кубками можна ходити до криницi, а не до бургундського вина.

П а у ш а. О, то виходить, пан комендант однаково дужий так на полi Бахуса, як i на полi Марса. Рицарський звичай, що й казати. (Нюхає з табакерки i подає Пшепюрковському). Чи не вгодно? Призволяйтесь, прошу пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Дякую. (Хоче взяти понюшку, але рука йому так тремтить, що вiн нiяк не може потрапити в табакерку). О, до ста дяблiв! Здається, i в пана аптека замiсть табакерки. Нiяк не потрапиш.

П а у ш а (смiється). О, мабуть, чимало кубкiв вихилив пан на своєму вiку, що в нього так тремтять руки.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. В кого тремтять руки? В мене? Нехай пан чесник наллє менi повнiсiнький кубок вина, аж по самi вiнця - побачимо тодi, чи розiллю я хоч краплю.

П а у ш а (наливає повний великий кубок). Повнiсiнький, пане.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере твердо рукою через стiл кубок, пiднiмає його вгору). Ну, що! Чи тремтять у мене руки? (Вихиляє вiдразу кубок). Маєш.

К о р ч м а р. Ой, лихо. Десять злотих одним проковтом.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так-то, пане чеснику, як до кубка або до гайдамакiв, то не тремтять руки в пана Пшепюрковського. О! В мене такий звичай - коли б'ю, то влучаю (наливає знов кубки), а коли п'ю, то не залишаю.

К о р ч м а р. Що правда, то правда - знов десять злотих...

П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере кубок). Певно, що в цьому кубковi менше крапель, нiж тих гайдамакiв, що я перебив на Брацлавщинi цього лiта. Пан чесник знає про мої пригоди. О, в мене такий звичай: пий до дна, коли наливають, i танцюй, коли грають, пильно слухай, коли дзвонять. (Зупиняється).

П а у ш а (регоче). I тiкай, коли гонять. Що ж ви не кiнчаєте, пане коменданте? З пiснi, кажуть, слова не викинеш. А що - казати правду - траплялося-таки пану товаришевi тiкати вiд тих скажених гайдамакiв?

П ш е п ю р к о в с ь к и й (вiдразу вихиляє кубок. Корчмар зiтхає). Пану чесниковi легко казати, сидячи в Варшавi, нех би пан сам попробував. (Знов наливає кубок). А коли б пану чесниковi довелося, як, наприклад, менi в Криковцях, вiдбиватися вiд вiсiмдесяти гайдамакiв одразу. Було це, як зараз пам'ятаю, коло греблi. Тiльки що прийшли ми до тiєї греблi, аж бачимо, мчить просто на нас цiла ватага гайдамакiв, - ну, звичайно, я зараз же скомандував "огню", i мої жовнiри розсипалися вздовж греблi, i почалася потiха. (Запалюється). Пiф-паф! Пiф-паф! Конi ржуть, гайдамаки кричать, галас, стрiлянина, гвалт! Вихопив я шаблю i почав рубати - одного налiво, одного направо, одного налiво, одного направо, коли ж ураз як накинеться на мене аж три гайдамаки одразу. Мармизи, пане, - о! Списи - о! Звичайно, я не розгубився, зараз же уложив одного з пiстолi, другого злапав за списа i вже схопився за шаблю, щоб вiдтяти його голову, коли ж як накинуться на мене першi чотири гайдамаки...

П а у ш а. Як чотири! Адже ж залишався тiльки один.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Здається, пана чесника там не було, полiчити, скiльки там залишилося гайдамакiв. Не встиг я прочитати "раter noster" * (* Молитва "Отче наш".) як сiм шабель звилося над моєю головою. Ну, звичайно, що думати було нiчого - пришилося помилувати мого гайдамаку, що я тримав за списа, та вчинити шляхетну ретираду. (Вихиляє кубок). Так ось якi бувають пригоди, пане чеснику. Це вам не Варшава. Доводиться i тiкати, коли треба, але шляхетно (пiднiмає пальця), з гонором.

П а у ш а (регоче). Як, помилувати гайдамаку! Адже ж не пан їх тримав, а вони пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (наливає кубки). Адже ж пан чесник бачить, що я, хвалити бога, живий, а гайдамакам стинають голови в Коднi. Значить, ясно, хто кого тримав. А в мене такий звичай - чи взяв, чи не взяв, аби на моє стало.