На крилах пісень - Украинка Леся. Страница 1

Леся

Українка

СIМ СТРУН

(Посвята Ми­хай­ло­вi Драгоманову) 

DO

(Гiмн. G r a v e ) [1]
До те­бе, Ук­раїно, на­ша без­дольная ма­ти,
Струна моя пер­ша оз­веться.
I бу­де стру­на уро­чис­то i ти­хо лу­на­ти,
I пiс­ня вiд сер­ця поллється.
По свi­тi ши­ро­ко­му бу­де та пiс­ня лi­та­ти,
А з нею на­дiя ко­ха­на
Скрiзь бу­де лi­та­ти, по свi­тi мiж людьми пи­та­ти,
Де схо­ва­на до­ля нез­на­на?
I, мо­же, зуст­рi­неться пiс­ня моя са­мот­ная
У свi­тi з пташ­ка­ми-пiс­ня­ми,
То швид­ко по­ли­не то­дi тая гуч­ная зграя
Далеко шля­ха­ми-тер­на­ми.
Полине за синєє мо­ре, по­ли­не за го­ри,
Лiтатиме в чис­то­му по­лю,
Здiйметься ви­со­ко-ви­со­ко в не­бес­нi прос­то­ри
I, мо­же, спiт­ка тую до­лю.
I, мо­же, то­дi за­вi­тає та до­ля жа­да­на
До на­шої рiд­ної ха­ти,
До те­бе, моя ти Ук­раїно ми­ла, ко­ха­на,
Моя без­та­лан­ная ма­ти!

RЕ

(Пiсня. В r i o s o) [2]
Реве-гуде не­го­донька,
Негодоньки не бо­юся,
Хоч на ме­не при­го­донька,
Та я нею не жу­рю­ся.
Гей ви, грiз­нi, чор­нi хма­ри!
Я на вас зби­раю ча­ри,
Чарiвну до­бу­ду зброю
I пiс­нi свої узб­рою.
Дощi ва­шi дрiб­ненькiї
Обернуться в пер­ли дрiб­нi,
Поломляться яс­ненькiї
Блискавицi ва­шi срiб­нi.
Я ж пу­щу свою при­го­ду
Геть на тую бист­ру во­ду,
Я роз­вiю свою ту­гу
Вiльним спi­вом в тем­нiм лу­гу.
Реве-гуде не­го­донька,
Негодоньки не бо­юся,
Хоч на ме­не при­го­донька,
Та я нею не жу­рю­ся.

МI

(Колискова. A r p e g g i o) [3]
Мiсяць яс­не­сенький
Промiнь ти­хе­сенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, ма­ле­сенький,
Пiзнiй бо час.
Любо ти спа­ти­меш,
Поки не зна­ти­меш,
Що то пе­чаль;
Хутко прий­ма­ти­меш
Лихо та жаль.
Тяжка го­ди­нонько!
Гiрка хви­ли­нонько!
Лихо не спить…
Леле, ди­ти­нонько!
Жить сльози лить.
Сором хи­ли­ти­ся,
Долi ко­ри­ти­ся!
Час твiй прий­де
З до­лею би­ти­ся, -
Сон про­па­де…
Мiсяць яс­не­сенький
Промiнь ти­хе­сенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, ма­ле­сенький,
Поки є час!

FA

 (Сонет)
Фантазiє! ти, си­ло ча­рiв­на,
Що збу­ду­ва­ла свiт в по­рожньому прос­то­рi,
Вложила по­чут­тя в бай­ду­жий про­мiнь зо­рi,
Що бу­диш мерт­вих з вiч­но­го їх сна,
Життя даєш хо­лод­нiй хви­лi в мо­рi!
Де ти, фан­та­зiє, там ра­до­щi й вес­на.
Тебе вi­та­ючи, фан­та­зiє яс­на,
Пiдводимо чо­ло, по­хи­ле­неє в го­рi.
Фантазiє, бо­ги­не лег­кок­ри­ла,
Ти свiт зло­тис­тих мрiй для нас одк­ри­ла
I зем­лю з ним ве­сел­кою з'єдна­ла.
Ти свi­то­ве з'єдна­ла з таємним,
Якби те­бе людська ду­ша не зна­ла,
Було б жит­тя, як тем­на нiч, сум­ним.

SOL

(R o n d e a u) [4]
Соловейковий спiв на­вес­нi
Ллється в гаю, в зе­ле­нiм роз­маю,
Та пi­сень тих я чуть не здо­лаю,
I вес­ня­нi квiт­ки за­паш­нi
Не для ме­не розк­вiт­ли у гаю, -
Я не ба­чу вес­ня­но­го раю;
Тiї спi­ви та квi­ти яс­нi,
Наче каз­ку див­ну, при­га­даю -
У снi!..
Вiльнi спi­ви, гуч­нi, го­лос­нi
В рiд­нiм краю я чу­ти ба­жаю, -
Чую скрiзь го­ло­сiн­ня сум­нi!
Ох, нев­же в то­бi, рiд­ний мiй краю,
Тiльки й чу­ються вiльнi пiс­нi -
У снi?

LА

(N o c t u r n o) [5]
Лагiднi вес­ня­нiї но­чi зо­рис­тi!
Куди ви од нас по­ли­ну­ли?
Пiснi со­ло­вей­ко­вi дзвiн­ко-срiб­лис­тi!
Невже ви за­мовк­ли, ми­ну­ли?
О нi, ще не час! ще бо ми не дiз­на­ли
Всiх див ча­рiв­ли­вої но­чi,
Та ще бо лу­на­ють, як пер­ше лу­на­ли,
Веснянки чу­до­вi дi­во­чi.
Ще ма­ре­вом лег­ким над на­ми ви­тає
Блакитна вес­ня­ная мрiя,
А в сер­цi роз­кiш­но цвi­те-проц­вi­тає
Злотистая квiт­ка — на­дiя.
На кри­лах фан­та­зiї дум­ки лi­та­ють
В країну таємної но­чi,
Там про­мiн­ням гра­ють, там лю­бо так ся­ють
Лагiднi вес­ня­нiї очi.
Там яс­нiї зо­рi i ти­хiї квi­ти
Єднаються в див­нiй роз­мо­вi,
Там сти­ха ше­по­чуть зе­ле­нiї вi­ти,
Там гiм­ни лу­на­ють лю­бо­вi.
I квi­ти, i зо­рi, й зе­ле­нiї вi­ти
Провадять роз­мо­ви ко­ха­нi
Про вiч­ную си­лу вес­ни на сiм свi­тi,
Про ча­ри по­туж­нi вес­ня­нi.
вернуться

1

(1) - Уро­чис­то (iтал.)

вернуться

2

(2) - Ве­се­ло (iтал.)

вернуться

3

(3) - Тут: акор­ди на ар­фi (iтал.).

вернуться

4

(4) - Рон­до (пал.)

вернуться

5

(5) - Нок­тюрн (iтал.)