Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 42

Субота, що передує Вербній Неділі, називається Лазаревою суботою, і в цей день Церква пригадує велике чудо, що його створив Господь у Віфанії (невеличке селище в 3-х кілометрах від Єрусалиму, де проживав улюблений друг Господа Лазар зі своїми сестрами Марфою та Марією), – воскресіння Лазаря, що вже чотири дні знаходився у гробі. Євангелія від Івана так змальовує цю подію:

“Був же хворий один, Лазар, у Віфанії, із села Марії й сестри її Марфи. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: «Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!»... Як почув же Ісус, то промовив: «Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, – щоб Син Божий прославився нею».

А Ісус любив Марфу, і сестру її, і Лазаря. А коли він почув, що нездужає той, то зостався на два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: «Ходімо знову в Юдею». Йому учні сказали: «Учителю, та ж допіру юдеї хотіли побити камінням Тебе, а ти знову туди підеш?» Ісус відповів: «Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, – цьогосвітнє бо світло він бачить. А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, – бо немає в нім світла». Оце Він сказав, а потому говорить до них: «Друг наш Лазар заснув, – та піду розбудити його». А учні сказали Йому: «Як заснув, то він, Господи, видужає». Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже. Тоді просто сказав їм Ісус: «Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього». Сказав же Хома, званий Близнюк, до співучнів: «Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати».

Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі. А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п’ятнадцять. І багато юдеїв до Марфи й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх. Тоді Марфа, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа. І Марфа сказала Ісусові: «Коли б, Господи, був Ти отут, – то не вмер би мій брат... Та й тепер, – знаю я, – що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!» Промовляє до неї Ісус: «Воскресне твій брат!» Відказує Марфа Йому: «Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне». Промовив до неї Ісус:«Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, ­ – хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» Вона каже Йому: «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ».

І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: «Учитель тут, і Він кличе тебе!» А та, як зачула, квапливо встала і до Нього пішла. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марфа зустріла Його. Юдеї тоді, що були з нею в домі і її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!» А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам, і сказав:«Де його ви поклали?» Говорять Йому:«Іди, Господи, та подивися!» І закапали сльози Ісусові... А юдеї сказали: «Дивись як кохав Він його!» А з них дехто сказав: «Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?»

Ісус же розжалобивсь знову в Собі і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав. Промовляє Ісус: «Відваліть цього каменя!» Сестра вмерлого Марфа говорить до Нього: «Уже, Господи, чути, – бо чотири вже дні він у гробі»... Ісус каже до неї: «Чи тобі не казав Я, що як будеш вірувати, – славу Божу побачиш?» І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: «Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти послав. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене». І промовивши це, Він гукнув гучним голосом: «Лазарю, вийди сюди!» І вийшов померлий по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою... Ісус каже до них:«Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив»...” (Ів. 11.1-44) *

І багато народу, що були свідками цього чуда, увірували в Господа і очікували Його приходу в Єрусалим на свято Пасхи. А начальники юдейські та фарисеї в злобі і ненависті вирішили вбити Ісуса:

“І багато юдеїв, що посходилися до Марії та бачили те, що Він учинив, у Нього увірували. А деякі з них пішли до фарисеїв і їм розповіли, що Ісус учинив. Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: «Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, – і прийдуть римляни та й візьмуть нам і Край і народ!» А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: «Ви нічого не знаєте і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!» А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.

І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче до пустині, до міста, що зветься Єфрем, – і тут залишався з Своїми учнями.

Наближалась ж Пасха юдейська, і багато хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: «А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?» А первосвященики та фарисеї наказ дали: щоб схопити Його” (Ів.11.45-57).

2). Прославлення

Час страждань Господа нашого Ісуса Христа наближався, і за шість днів до Пасхи Марія, сестра воскреслого Лазаря, намастила ноги Ісуса дорогоцінним миром. Тим самим вона приготувала тіло Його до поховання:

“Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вечерю там спровадили, а Марфа прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

А Марія взяла літру мира з найдорожчого нарду пахучого (нард – індійська рослина, з якої виготовляються дорогоцінні ароматні мазі. – О. В.) і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі миру наповнили дім!

І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динаріїв не продано, та й не роздано вбогим?» (динарій – римська срібна монета, 1 динарій дорівнював оплаті одного дня роботи працівника, таким чином 300 динаріїв – майже річний заробіток на ті часи. – О. В.). А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші і крав те, що вкидали. І промовив Ісус: «Позостав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені... Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!” (Євангеліє від Івана, 12 розділ, 1–8 вірші).

І от, нарешті, настав день славного входу Господа в Єрусалим:

“А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочули, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! (“осанна”, єврейською – “хошіана”, що означає “спасай нас”, “спаситель”, “спасіння” – вигук, яким вітали царів-переможців. – О. В.) Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!»

Ісус же, знайшовши осла, сів на нього, як написано: «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому! .. ”