Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 50

А поки що все іще попереду – і Благовіщення, і Різдво Спасителя, і проповідь Господня, і чудеса Його, і зрада, і схоплення, і смерть, і Воскресіння. А поки що на порозі Святого Святих єрусалимського Храму стоїть Маленька Дівчинка і “тремтить від радості”, купаючись в променях милості Божої. Дівчинка, якій судилося стати Богородицею...

Тропар (основна пісня) свята: “Сьогодні початок Божого благовоління і проповідь про спасіння людей. У Божому Храмі велично Діва являється і про Христа всім провіщає, і ми до Неї голосно узиваємо: Радуйся, Здійснення Творцевого провидіння”.

ПРИЙДИ, ГОСПОДИ ІСУСЕ!

В неділю перед Різдвом Христовим читається у храмах 1-й розділ Євангелія від Матвія, який складається із двох частин. Перша – це книга родоводу Ісуса Христа, що починається словами: “Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового: Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його...”. Далі перераховуються в хронологічній послідовності святі імена. Всього в книзі їх 49 (7х7). Закінчується вона словами: “... Матфан породив Якова. А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з Неї родився Ісус, званий Христос (Ім’я Ісус означає “Спаситель”, “Господь його спасіння” – євр. мовою Іошуа, Ієгошува; арамейською Ієшуа. Грецьке Христос = “Помазанець”, Освячений святим помазанням, – себто Той, Хто посвячений (помазаний) на служіння, покликаний виконати місію Спасіння. Євр. мовою Месія, Машіах; арамейською – Машіха. – Авт.).

А всіх поколінь від Авраама аж до Давида – чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення – чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять”.

Друга частина цього розділу розповідає власне про народження Спасителя: “Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його Матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж Її, бувши праведним, і не бажавши ославити Її, хотів тайкома відпустити Її (заручення в Старозавітній Церкві було непорушним, так само як і шлюб. Тому Йосип називається тут “мужем Її”. Розірвати заручення можна було лише згідно з приписами Мойсеєвого законодавства. Йосип, довідавшись що Марія чекає дитину, зачату не від нього, і в той же час знаючи про праведність Її, не зрозумів таємниці того, що сталося. Будучи праведним, він вирішує потай відпустити Її, щоби Вона не була віддана на страту згідно букви закону Мойсеєвого (див. Повт. Зак. 22. 20 – 24. – Авт.). Коли ж він те подумав, ось з'явивсь йому ангел Господній у сні, промовляючи: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в Ній – то від Духа Святого (див. Лк. 1. 26 – 56. – Авт.). І Вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів». А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: «Ось, Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є : З нами Бог» (див. Ісаї 7.14. – Авт.).

Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому ангел Господній, – і прийняв він дружину свою. І не знав він Її, аж Сина Свого первородженого Вона породила, а він дав Йому ймення Ісус ( в біблійній мові заперечення факту, який відноситься до минулого, не означає, що він мав місце пізніше. Святі Переказ та Писання пройняті вірою у пріснодівство Богородиці. – Авт.)” (Мф. 1.1 – 25).

Сьогодні я хочу розкрити духовний зміст саме першої частини цього розділу, – адже тлумачення саме родоводу Ісусового є найактуальнішим в неділю перед Різдвом Христовим.

Книга родоводу Христа складена євангелістом згідно з старозавітними родоводами (див. Бут. 5; 1 Пар. з 1-го розділу). Тут автор переслідує дві основні мети. По-перше, родовід Ісуса Христа демонструє нерозривний зв’язок Старого й Нового Заповітів. По-друге, у ньому підкреслюється месіанство Ісуса, як обіцяного Спасителя (згідно з обітницею Месія мав бути “сином”, тобто нащадком Давида). І починає автор цей родовід з Авраама як праотця народу Божого, “отця віруючих”. Книга родоводу, згідно із східним звичаєм, ведеться по чоловічій лінії (по лінії Йосипа), а не по лінії матері (Діви Марії).

Цікавим і ключовим є 17-ий вірш. Євангеліст Матвій ділить старозавітну історію за принципом священних чисел на три періоди, кожен з яких охоплює 14 поколінь (тобто, 2 х 7). Що це за три періоди? І яку інформацію, окрім буквально історичної ми можемо почерпнути з духовної символіки цього вірша? Чотирнадцять поколінь “від Авраама аж до Давида” – це період воцаріння віри в Ізраїлі. Чотирнадцять поколінь “від Давида аж до Вавилонського переселення” – період занепаду, випробовування віри. І, нарешті, чотирнадцять поколінь “від вавилонського переселення до Христа” – період відродження, воскресіння віри й Церкви. Ці три періоди червоною ниткою проходять через усю Біблію. Тут символічно зображено шлях блудного сина – шлях Церкви і всього людства – шлях від увірування через падіння й випробування до відновлення, торжества, прославлення віри. Сказано пророком: “Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував – і нас вилікує, ударив – і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, – і будемо жити ми перед обличчям Його” (Ос. 6.1 – 2).

Цей шлях – шлях не тільки Старозавітної, але, на жаль, і Новозавітної Церкви, шлях від чистоти віри за часів апостольських (символічно Авраам, Давид) через сьогоднішній занепад (Вавилон, змішання чистого й нечистого, святого і не святого) – до приходу Христа у славі, до царювання Духа Любові Христової в серцях всієї Церкви, Нового, Горнього Єрусалима! І шлях цей в усій повноті (число 7 символізує собою повноту Божу) проявляється як в усій Церкві загалом, так і в кожній душі зокрема (звідси й 14 = 7 + 7).

Тож трудімося, щоб зусиллями наблизити Царство Небесне, щоб через вибраних дні скорботи вкоротилися, щоб швидше пройти нам шлях “від вавилонського переселення до Христа”. “Той, хто свідкує, говорить оце: «Так, – незабаром прийду!» Амінь, прийди, Господи Ісусе!” (Об. 22.20).

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!

Подія, яку святкує цими днями увесь християнський світ, змальована в другому розділі Євангелія від Луки. Саме євангеліст Лука найповніше розповідає нам про той великий день, що став днем початку нового періоду в історії розвитку людської цивілізації, днем початку нової якості у взаємовідносинах Бога з людьми, днем початку Нового Заповіту...

“І трапилося тими днями, – вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як вони були там, то настав Їй день породити. І породила Вона Свого Первістка Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, – бо в заїзді місця не стало для них...

А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось ангел Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та ангел промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з ангелом сила велика Небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»

І сталось, коли ангели відійшли від них в Небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходімо до Віфлеєму й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Господь». І пішли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважуючи у серці Своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано” (Лк. 2.1 – 20).