Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 8

Другий тип ­– віруючі за традицією (перехідний тип від духовних “юдеїв” до “самарян”, з домінуючою характеристикою саме “самарійського” типу. – Авт. ). Це люди, в яких релігійні і нерелігійні ідеї в світогляді посідають приблизно однакове місце. Релігійна орієнтація є важливою, але не визначальною. В практичній діяльності вони більше керуються вимогами життя, ніж приписами релігії. Серед православних таких віруючих понад 50%, серед членів сект – близько третини. У тонкощах релігійного віровчення віруючі за традицією розбираються погано, вони обізнані тільки з основними положеннями Біблії. Окремі з них навіть і Біблії ніколи не читали. До релігійних обрядів у них немає сумління. Вони дотримуються найбільш значних релігійних свят... Богослужіння віруючі за традицією сприймають більше з емоційного боку, а тому шанують їх урочистість, красномовство проповідників. У житті релігійних громад віруючі цього типу малоактивні, і їх більше цікавлять світські справи (політика, – згадаймо іродіан за часів Христа. – Авт. ). Ні в поширенні релігійних поглядів, ні в місіонерстві вони активної участі не беруть. Релігійна свідомість віруючих за традицією лише почасти може впливати на мотивацію їхньої соціальної діяльності.

До третього типу належать віруючі, які вагаються (за нашою термінологією – класичні “духовні самаряни”, інакше – “блудні сини”. – Авт. ). У їхньому світогляді панують головним чином ідеї стихійно-матеріалістичні. Релігія в житті таких віруючих відіграє другорядну роль, вона ніби перебуває на периферії їхньої свідомості. Проте вони визнають ряд релігійних положень, хоча й із значними застереженнями (пам’ятаєте: “В Христа не вірю, але вважаю себе православним...”? – О.В. ). Іноді такі віруючі самі не можуть відповісти – вірять вони в Бога чи ні. Серед православних ця категорія становить близько 40% складу релігійних громад, серед членів сект – десь близько 10%. З деякими положеннями релігії віруючі, які вагаються, знайомі переважно із проповідей та розповідей інших віруючих. Культові дії вони виконують рідко і нерегулярно. Церкву чи молитовний будинок відвідують дуже рідко – в дні великих релігійних свят, з метою виконання яких-небудь треб, наприклад хрещення дітей тощо. Свята релігійні приваблюють їх радше своєю побутовістю: є можливість погостювати чи самим прийняти гостей. У багатьох представників даної групи релігійність зводиться переважно до віри в різні прикмети, забобони... Мотивація їхньої соціальної діяльності фактично звільняється від релігійних стимулів...”

5). Надходить година...

“Каже жінка (самарянка, життя, церква занечищена двовірством. – Авт. ) до Нього [Ісуса]: «Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклонялись Богу на цій ось горі (на цих духовних висотах самарійських, на горі Гарізім = широкі місця. – Авт. ), а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись (тут Єрусалим = основа або житло миру; духовне місто, місто Правди Божої. Але Єрусалим занечищений книжництвом та фарисейством, задогматизований та забуквалізований. – Авт.)». Ісус промовляє до неї: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми (тут ми – це Сини Божі по благодаті Христовій, овечки Господні, віруючі і вірні, кісточки Тіла Христового, Церква Остатку. – Авт.) вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв (“юдеї” – ті віруючі, які не поміняли столицю серця свого, Єрусалим духовний, на язичеську Самарію. І саме серед “юдейського” загалу перебувають віруючі і вірні діти Божі, що поклоняються Господу в Дусі та істині. І від них спасіння. – Авт.) Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4.19 – 24).

Повір, жінко, Мені, – говорить Господь до нас. Повір, життя, струджене і зморене усілякими негараздами і проблемами світу. Повір, життя уярмлене ярмом гріха, пожадань плоті, пристрастями, духом насильства і користолюбства. Повірте, серця кам’янисті, втоптані як битий шлях і порослі тереном омани багатства віку цього. Повір, церкво сплюндрована і розіп’ята на древі мудрувань людських. Повір, “Моя дочко убога та бурею гнана, невтішна, – ось каміння твої (стіни твої, праведність твою, віру твою. – Авт.) покладу в малахіті (відживлю, зроблю кольору зеленої парості, кольору життя, одухотворю Животворчим Своїм Духом. – Авт.), основи ж твої закладу із сапфірів (камінь блакитний, колір неба, символ духовності. – Авт.)!.. Всі сини твої (всі віруючі, сини віри. – Авт.), стануть за учнів Господніх (стануть віруючими й вірними, навчаться Заповіді Його – Заповіді Любові: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13.34 – 35). – Авт.), і спокій глибокий настане синам твоїм!” (див. Ісаї 54).

Повір, жінко, Мені, – промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, – то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задоволення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше – сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, – і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя. – Авт.) його” (Ів. 7.37 – 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то перестанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм – та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко – бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!

“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина – духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа. – Авт.), а вона – повна кісток! (тут кістки – основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості – носії віри, яка чинна любов’ю! – О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені: “Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? – О.В.). А я відказав: “Господи Боже, – Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа – і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. – Авт.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх. – Авт.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, – О.В) і дам у вас Духа – і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я – Господь!» (див. Єзек. 37. 1 – 14).

ЧАС ПРОЗРІННЯ 

В Неділю про сліпого читається Євангеліє від Івана:

“А коли Він [Христос] проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день (день – поки світить Світло Правди – Христос, поки є змога працювати, поки Дух Христів іще з усіма учнями Його, поки не розіп’ятий Христос, поки не вийшов з Церкви – Тіла Його – Дух, поки не розіп’яли фарисеї від релігії іржавими цвяхами користолюбства та насильства руки Його, діла милосердя й богопізнання, поки не прибили тими ж цвяхами ноги Його – ходу церкви в Царство Небесне, поки не прокололи тіло Його войовничим списом агресії та нелюбовності, не ввійшли в церковне життя світські засади, і не вилилась на землю кров і вода – не знекровилась церква й не змарнувалась іще жива вода Вчення Христового. Поки іще день. Бо попереду була ніч. Ніч незнання Бога. Ніч, про яку сказав пророк Божий Амос: “Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий...” (Ам. 5.13). – Авт.). Надходить он ніч, коли жоден не зможе виконувати. Доки Я в світі, – Я світло для світу».