Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 26

Але кості Його не перебиті! Остаток зостався! Церква Остатку не знищена, бо вона незнищенна! Смиренні овечки Господні стоять у всіх “дворах”, у всіх конфесіях. І вони то і є Істинною Церквою Христовою! Це ті, які покаянням, самозреченням, смиренням та любов’ю виборюють благодать Божого спасіння. Які мають істинну, живу віру – віру смиренну, що чинна любов’ю. Це ті, які визнають Христа во плоті – в своїй плоті…

“Також Я маю інших овець, які не з цієї кошари (і інших смиренних, не тільки з православ’я, але в будь-якій іншій конфесії), – Я повинен і їх припровадити (щоб усі були одно в Дусі!). І Мій голос почують вони (голос ЛЮБОВІ, яка “не шукає свого”; голос БЛАГОДАТІ, яка “усьому навчить”), – і буде отара одна і Один Пастир…” (Ів. 10.16). Амінь.

ІСУС ТА ІВАНОВЕ ХРЕЩЕННЯ

Запитання: Допоможіть розібратися. Нещодавно мої учні задали мені питання: хто ж хрестився в Йордані – божественна, чи людська природа Ісуса потребувала цього хрещення? Чи може не потребувала, а це була лише демонстрація для оточуючих (як, скажімо, Його обмивання ніг учням Своїм)? Що являє собою Іванове хрещення, і чим воно відрізняється від хрещення Духом Святим? Чому в Символі Віри разом із: з Неба зійшов – і тіло прийняв – і стався людиною – і розп’ятий був – і страждав – і був похований – і воскрес – і вознісся на Небо, – нічого не говориться про хрещення в Йордані?

Відповідь: Ні божественна, ані людська природи Ісуса Христа не потребували хрещення в покаяння, яким і є Іванове хрещення. Не потребували тому, що Ісусу не було в чому каятися ні як Богові, ні як Людині. Він єдина безгрішна Людина – Боголюдина, Яка повністю підкорила людські природу та волю Свою природі та волі Своїй Божественній.

Іван Хреститель, який знав це, перешкоджав Йому хреститися в нього, кажучи:

“«Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?»

А Ісус відповів і сказав йому: «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду». Тоді допустив він Його…” (див. Матвія, 3 розділ, 13–15 вірші).

Виконати усю правду… Що означають ці слова Ісуса? Він сказав:

“Я – дорога, і правда, і життя (Навчіться від Мене, – говорить Господь. Я – шлях смирення: єдиний істинний шлях, єдині двері спасіння, єдина ліствиця до Неба…). До Отця (до Царства Божого – Царства Любові, бо Бог є Любов) не приходить ніхто, якщо не через Мене (тільки через смирення! Немає іншого шляху)” (Івана, 14 розділ, 6 вірш).

Христос прийшов, щоб показати нам дорогу смирення – шлях правди, який веде в життя вічне. А покаяння – початок цього важкого Шляху, перший крок на дорозі праведності, ключ до дверей Царства Небесного – дверей смирення!

Іванове хрещення – хрещення в покаяння. Слово “хрещення” грецькою мовою звучить як “баптисма”, і дослівно означає “повне занурення”. Не в тому був сенс Іванового хрещення, щоб увійти у воду сухим, а вийти мокрим. Суть його в духовному очищенні, духовному обмиванні: у повному зануренні в спасенні води покаяння, в очищенні душі й принесені “достойних плодів” цього покаяння – плодів самозречення та смирення. Бо як фізична вода змиває з тіла фізичний бруд, так і сльози покаяння змивають з душі людської бруд гріха.

Ісусові не потрібно було ні каятися, ані змирятись, бо Він Сам був втіленим Смиренням і Любов’ю. Він для того й прийшов, щоб явити нам це Смирення. І недаремно символом Ісуса є саме агнець – непорочне ягня: найсмиренніше створіння на землі. Христос, будучи абсолютно безгрішним, смиренно підкоривши Себе волі Отчій, смиренно ж і хреститься в Йордані в покаяння, щоб показати цей благословенний Шлях нам з вами – усьому людству. Тому в Символі Віри й немає оцього: “і хрестився в покаяння”, бо це було б все одно, що сказати: “Смирення, яке смирилось”; чи “Любов, яка возлюбила”.

ЧИ РОЗУМІЄ БОГ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?

Запитання читача: Я прихильник української мови в наших церквах, але кажуть, і навіть пишуть у газетах, що Бог української мови не розуміє. Що коли відправа йшла українською мовою й молдавською мовою, то Бог молдавську мову прийняв, а українську – ні. Що це таке? Іде війна проти української мови уже на релігійному ґрунті?

Іще. Мало молодих людей ходить до церкви, а пояснення від них можна почути таке: “Ми не розуміємо, що там читають…”

Відповідь: Воістину дивним, якщо не сказати сміховинним є твердження окремих представників російського православ’я та їх наслідувачів в Україні про нібито “безблагодатність” української мови. Хіба уже по мові дається благодать, а не по вірі?! Та й Господь насправді не слова слухає, а серця людські. Слова ж – не Йому потрібні, але нам, немічним, як про це сказав іще святий Отець Церкви, преподобний Ісак Сирійський: “Тиша є таємницею майбутнього віку; словеса ж – суть зброя віку цього”.

Що ж до благодатності (у тому смислі, як це розуміють означені ревнителі чистоти мови православних богослужінь), то не староболгарська мова повинна була б бути “найблагодатнішою”, але давньоєврейська (мова гебру, іврит), що нею написані книги Святого Письма Старого Заповіту, або арамейська, якою розмовляв Сам Христос та учні Його, або, зрештою, давньогрецька, що нею представлено більшість книг Священного Писання Нового Завіту. Та й сучасна зрусифікована церковнослов’янська мова далеко уже не є тією староболгарською (точніше солунським діалектом староболгарської), що її запровадили як мову богослужбову на наших теренах святі брати Кирило (в миру Костянтин) та Мефодій.

Мова ця була доречною, а отже й прийнятною тоді, влітку 988 року, коли наступило офіційне уже охрещування киян. У той час і прийнято було потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський правопис, що його упорядкували просвітителі слов’янських земель та їхні учні. Цей правопис зветься старослов’янським, і мова, що прийшла у церковне життя, мова староболгарська, – була на той час прийнятною для русичів, адже Київ стояв у самому центрі східнослов’янського державного життя. Від святих Кирила й Мефодія отримали ми і переклад Святого Письма з грецької на слов’янську мову. Сьогодні ж нею не розмовляють навіть самі болгари та македонці, втім, як і сучасні греки говорять новогрецькою, а не давньогрецькою мовою.

До речі, щодо зрозумілості мови Богослужінь. З цього приводу пригадується така собі оповідка. Одна бабуся, коли її запитали, чи подобається їй храмова служба, відповіла: “Дуже подобається: так правлять, так правлять! Усе життя до церкви ходжу. Ось лишень не розумію, що то за «Оксана на вишні», а чи «оса на вишні» (мається на увазі спів “Осанна в вишніх” – себто “Спасіння в Небі”, “Спасіння на Небесах” євхаристичного канону літургії вірних), про яку там співають…”

Дійсно, навіть випускники духовних академій тримають у себе саморобні словники, щоб зрозуміти суть написаного цією мовою. Хай спитають у своїх парафіян ті, хто твердить, ніби церковнослов’янська є “всім слов’янам зрозумілою”, чи розуміють вони, коли чують у молитвах перед літургією такі, наприклад, вирази: “тук свой затвориша”, або “яко скимен обитаяй в тайных”? Можна вказати на вирази ще складніші, як от слова з 67-го псалма: “Вскую непщуете, горы усыренныя?” (Псалом 67, 17 вірш). І таким неясним для розуміння більшості вірних виразам “несть числа”.

Про необхідність говорити у церкві лише зрозумілою мовою навчав іще святий апостол Божий Павло. У Першому своєму посланні до коринфян він виразно наставляє:

“Як говорить хто чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, бо ніхто його не розуміє, і він духом говорить таємне…

Як говорить хто чужою мовою, той будує тільки самого себе…