Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 15

Канон... Це слово стало в наші дні символом розколу, символом розбрату, непорозуміння і нелюбовності. Що ж таке “канон”? Чи не забули ми, бува, саму суть цього слова? А може, ми просто підмінили поняття? Може, людський канон застелив перед нашими очима канон Божий? Може, ми хочемо прикрити тим каноном, як фіговим листком, свою ж таки людську духовну наготу, духовний сором, нашу велику провину перед Господом? І чи існує взагалі сьогодні дійсно канонічна церква – церква, яка б суворо виконувала всі канони Канонічного права православної церкви? Чи є насправді сьогодні такий Канон, який не роз’єднував би, а навпаки – об’єднував? Що ж, щоб дати відповіді на ці запитання, давайте звернемося до першоджерел. Висвітлимо проблему, спираючись на Первоканон кожного християнина – Слово Боже, та на джерела Канонічного права православ’я.

Існує таке поняття: “страйк по-італійськи”. Суть його у тому, що персонал якогось підприємства або установи, аби примусити керівництво задовольнити їхні вимоги, не вдається до звичайного страйку, тобто не припиняє роботи, а просто починає чітко, не ухиляючись ні ліворуч, ані праворуч, виконувати всі приписи й інструкції, що діють на ньому. В результаті через короткий час таке підприємство чи установа просто паралізується і припиняє свою роботу. Подібну аналогію можна застосувати й до Канонічного права. Якщо церква, яка стверджує, що вона “канонічна”, буде дійсно суворо виконувати церковні канони, то в дуже короткий час вона просто розвалиться, як релігійна структура. І тому не думаю, що погрішу проти істини, коли скажу, що канонічної церкви у точному розумінні цього слова на сьогодні просто не існує (!), і, таким чином, представники так званої “канонічної” церкви в Україні і не тільки насправді просто обманюють і себе, і свою паству.

Для прикладу давайте відкриємо Канонічне право і проаналізуємо деякі його пункти в розрізі церковного життя сьогодення:

“Усіх вірних, що приходять до церкви й Святе Письмо слухають, але не перебувають на молитві й святому причасті до кінця, за те, що тим самим безчинствують у церкві, належить відлучати від церковного єднання” (Правила Святих Апостолів, канон 9).

Чи багатьох із тих, хто виходить з храму уже по “Отче наш”, відлучено “канонічною” церквою? Не думаю, щоб хтось пригадав такий випадок сьогодні. То чи можна тоді говорити про канонічність церкви, яка не виконує церковні канони?

“Іподиякон, читець чи співак, який те саме робить (тобто захоплюється грою або пияцтвом – див. попередній, 42-й канон), або хай припинить, а як ні, то хай буде відлучений. Так само й миряни” (Правила Св. Апостолів, канон 43).

Чи багато шанувальників “зеленого змія” та любителів пограти у карти відлучено тими, хто так “свято” дотримується канонічності?

“Єпископ, чи пресвітер , якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений... хай буде видалений за те, що познущався з хреста й смерті Господньої і не розрізняє священиків від псевдосвящеників” (Апостольські Правила, канон 47).

А чи поодинокі випадки вимоги “канонічних” пресвітерів перехрещувати дітей, які були охрещені у свій час канонічно висвяченими ієреями тільки за те, що ці ієреї здійснили таїнство, перейшовши в “неканонічну” церкву? І чи видаляються такі ревнителі “канонічності” з кліру?

“Якщо якийсь єпископ, пресвітер, диякон або взагалі хтось із священного сану їстиме м’ясо з кров’ю душі його або пошкоджене звіриною чи мертвяка, хай буде видалений, бо це забороняє закон. Ал е якщо це зробить мирянин, хай він буде відлучений ” (Апостольські Правила, канон 63).

Чи багато з мирян, які і в свята, і в будні ласують кров’янкою, відлучено від церкви? А може, “канонічні” священики просто не знають, що кров’янка в Україні на столі чи не в кожній сім’ї? Але ця наївність повністю вивітрюється, коли випадає нагода звинуватити у порушенні церковних канонів, а відтак і оголосити “неканонічними” інших.

“Ніхто з приналежних до духовного сану або з мирян аж ніяк не повинен їсти опрісноків, що їх дають юдеї, не входити в дружбу з ними, ні під час хвороби не закликати їх, і лікування від них не приймати, і в лазнях разом з ними не митись. Якщо хто наважиться це робити, т о духовну особу позбавляти сану, а мирянина відлучати ” (11-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).

Уявімо на хвилинку, що “канонічний” священик першим чином запитає у лікаря “швидкої” про його національність. І чи багато мирян відлучено за те, що мились у одній лазні з євреєм? Тут людина світська пожартувала б щодо заглядання в кабінки в пошуку “обрізаних”, але мені не до жартів.

2). Канон і Благодать

“Канону святих і Богоносних Отців наших треба дотримуватись і в тому, що б на пресвітера раніш, як у 30 років, не висвячувати , навіть коли б та людина й дуже достойна була, а перенести на зазначені роки, бо Господь Ісус Христос на тридцятому році хрестився та почав учити . Так само й диякона раніш, як у 25 років , і дияконіссу раніш, як у 40 років не висвячувати” (14-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).

Одного цього канону достатньо, щоб повністю паралізувати церковне життя, бо, як правило, і во диякони, і во пресвітери висвячуються молоді семінаристи у віці, який далеко не відповідає канонічним нормам, а 15-й канон цього Собору застерігає:

“Якщо ж хтось, на який би то не було духовний сан, висвятить раніше від означених років, – хай буде позбавлений сану ”.

Отже, якщо бути послідовними і до кінця “канонічними”, то треба виконати і цей канон. І тоді в “канонічній” церкві довелося б позбавити сану усіх єпископів. Додам лише, що другий канон цього ж таки Собору забороняє вносити будь-які зміни у вищезгадані канони:

“Нікому хай не вільно буде вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи, крім запропонованих, приймати інші з підробленими підписами, що їх склали б якісь люди, що наважаться торгувати істиною” (П’ято-Шостий Вселенський собор, канон №2).

Канони, тут мною наведені, лише трохи відхиляють завісу незнання джерел Канонічного права, але й цього досить, щоб зрозуміти всю гостроту проблеми. А питання на сьогодні стоїть таким чином: необхідно або терміново переглянути Канонічне право православної церкви і внести зміни у відповідності до вимог часу, або припинити оце штучне розділення на “канонічних” і “неканонічних” з тої простої причини, що “канонічних” у точному розумінні цього слова просто не існує! Не існує тому, що жодна конфесія суворо не дотримується канонів православ’я через те, що цього не можна зробити фізично, інакше церква просто перестала б існувати.

Ще один міф представників “канонічної” церкви – це те, що канони, мовляв, дають благодать Святого Духа і, таким чином, церква “неканонічна” відповідно є і “безблагодатною”. Тут явно ми бачимо змішання людського і Божого, святого і не святого; бачимо просту підміну понять. Канони – це збірник церковних правил, які регламентують деякі сфери життя церкви. І не більше! Канони не можуть давати чи віднімати благодать, бо благодать Божа – це прерогатива Святого Духа. А Він, Дух Святий, як сказано в Євангелії від Івана, “дихає де хоче” (див. Євангеліє від Івана, 3 розділ, 8 вірш), а не згідно з приписами церковних правил. Благодать Божа по вірі дається, як дар Божий, і вона не від людей, хай і найдосконаліших: “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий...” (Послання святого апостола Павла до ефесян, 2 розділ, 8 вірш).