Маруся Богуславка - Старицкий Михаил Петрович. Страница 10

І обняла мене пекуча мрія:

Вона мене до любощів тягла,

До цілувань з коханим бусурменом...

Аж соромом пашіло у лице

А я думок прогнать не мала сили,-

Вони росли у душну ясну ніч,

Мов надихав жадання місяченько...

Ну, й сталося... В коханні він спалив

Мене зовсім... Зомліла я.

Леся

От бач,

А як колись на мене прогнівилась...

Маруся

Тебе не раз згадала я...

Леся

Але

Я не могла минулого забути

Й перемогти це серце навісне...

Хотіла вже на себе зняти руки,

Та доля ще зоглянулась,- мій пан,

Мій володар, умер чогось раптово;

Тоді його розпродали гарем,

І твій паша купив мене...

Маруся

Мій боже!

І ти в садку робила, може, з рік,

Поки тебе випадком не спіткала...

Голубочко! (Обніма.)

Леся

Мені той світлий день

Щасливішим став днем.

Маруся

Моя зірнице! (Цілує.)

Як в очі ці блакитні я дивлюсь,

То мов друге, далеке бачу небо...

Леся

Коли вони вражають так тебе,

То вирву їх...

Маруся (з ляком)

Для мене? Ай! Не треба!!

Радніша ти прийняти всяких мук...

А я тебе пустить не маю сили...

Леся

Куди мені? Він, певно, вже забув...

І одруживсь або погинув в січі...

Вже стільки літ - ні вісточки!

Маруся

Прости,

Вразила я твою болючу рану...

Ну, годі ж, ну!.. Ось краще заспівай...

Я так люблю твій голосочок слухать!

Леся

Мої пісні нерадісні!..

Маруся

Співай,

Нехай той сум хоч душу одволожить!

Леся (співа)

Зеленая ліщинонько,

Чом не гориш, та все куришся... і т. д.

Маруся спочатку слуха журливо, а далі й сама вступає дуетом.

Ахмет наближається й заслухується пісні.

Маруся з риданням кінчає.

Леся

Ой лелечко!.. Чи ж не казала я! (Упада.)

Маруся

Як боляче!.. Мов ніж пройняв за серце...

Ти не турбуйсь: така вже моя стать...

От приведи ти краще янголяток

Моїх обох. Укохані дітки,

Хоч як-не-як, розважать серце неньці...

Маруся і Ахмет.

Маруся

І ти, Ахмет, заслухався пісень?

Чи до смаку?

Ахмет

Ох! (Втира сльозу.)

Серце рвуть: то ж рідні.

Маруся

Як?! Що сказав?!

Ахмет

З Украйни, пані, я...

Маруся

Українець - і євнухом?

Ахмет

Не диво;

Що не здола над безоружним ґвалт!

Знесилили, скалічили... а потім

Звеличили у цей поважний чин...

Українцям найбільш діймають віри:

Вони цупкі у слові...

Маруся

Зроду б я

У євнусі...

Ахмет

Владичная ханине!

І ти ж сама з святої сторони...

Маруся

Ти постеріг?

Ахмет

В Ахмета гостре око,

А ще гостріш у серці почуття:

Недарма ж так воно мов прикипіло

До тебе вмить...

Маруся

Земляче! Рідна кров,

Либонь, без нас до рідного нас горне.

Ахмет (кланяється)

Твій вірний раб!

Маруся

Не раб, а щирий друг;

На друга ж всяк покластись може?

Ахмет

Сміло,

Як на скалу!

Маруся

Оддячить тобі бог!

Ті ж, Леся, дівчинка і хлопчик.

Маруся (кидається назустріч своїм дітям)

Ах, ось вони! Мої розкішні квіти!

Мій любий скарб, моя утіха, рай,

Моє життя, і радощі, і болі...

Як серденько солодко ниє... ой,

Сюди, сюди! До мами!

Хлопчик (підбіг)

Я сколіш!

Дівчинка (теж)

Постій, і я!

Леся (за руку держить)

Ну, копки, копки! Прудко!

Маруся

(обох пригорта і цілує то одне, то друге)

Любесенькі, гарнесенькі! Як мак,

Красуєтесь, як огірочки миті...

Чи ж є у кого кращі діточки?

(Обертається до Ахмета.)

Ахмет

Доправди ні... над всі!..

Леся

Краса красою!

Маруся

То, може, так, щоб догодить мені?

Очиці сі як терен! (Цілує.) А в того

Як та блакить! (Цілує.) А кучері, а лички,-

Пампушечки. (Цілує.)

Дівчинка

Ой мамо!

Маруся

Задушу!

І от цього хлопчиська...

Хлопчик

Мамо, феска!

Ахмет

Чи ба, уже хизується!

Маруся

Зюлі!

(Поправля.)

Ріднесенька! О кучері шовкові!!

(До Лесі.)

Чи краща ж є утіха на землі?

Любов до них - безбурне, ясне щастя,

Воно мені гамує і журбу,

Й нерозважну гризоту мого серця:

Як обніму, як приголублю їх,

То цілий мир сліз, стогону і муки

Зника з очей перед оцим мирком...

Леся (зітха)

Не знать мені такого щастя.

Ахмет

Боже,

Судилося мені його на хвилю взнать,

Щоб тяжчою здавалася неволя!

Хлопчик

А в мене є опука!! (Котить.)

Зюлі

В мене обід!

А кидай, ну!!

Той кида, Маруся біжить за ним.

Леся (бере Зюлі за руку)

Ну, хутко! Доганяй!!

Забігають.

Гірей-паша і Ахмет.

Гірей (входить і озирається)

Нема зорі... І цей едем - пустиня,

Мов саваном укрився жалібним,

Мов хмарою повився серед ночі...

І смутно страх, і цвинтарем скрізь тхне;

А хай блисне з-за хмар південний промінь

І зразу все засяє, оживе:

Веселкою заграють водомети,

Зашепотять чинар і кипарис...

О, як її кохаю я!.. Щодень

Моя жага і любощі зростають.

І краю їм, вбачається, нема!

Шість літ живу в едемі я пророчім,

Якого вряд чи й знає Магомет, [14]

Бо гурії нема такої в небі...

Не порівнять з її очима зор,

З її чолом - снігів гори Лівану,

Із личеньком - троянди пелюстків;

А що душа - то божая зірниця,

Вона сія і наділя теплом

Все те, куди долине її промінь...

(Озирається.)

Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,

А тут нема... Вона чогось сумує

Й ховається в самотині... Це все

Турбує страх мене... Агов, Ахмете!

Ахмет

(схиливши голову і приложивши до грудей руки)

Владико мій! Я тут, як вірний пес,

Чекаю-но вчинити твою волю.

Гірей

Де сонця світ, моя ясна х а н и м,

Владичиця, життя мого утіха?

Ахмет

Господарка, краса усіх красот,

Пішла туди гулятися з дітками...

Гірей

З дітками... а! А як, смутна чи ні?

Ахмет

В останній час при Лесі охвітніша:

Втішалася, сміялася...

Гірей

Аллах

Ховай її від всякої гризоти,

Хай хмаронька не криє їй чола!

Я дуже рад, що їй знайшлась землячка

Хоч будить це за рідним краєм нуд,

Але його нічим не погамуєш...

(Уздрівши.)

Ах, он вона... душі моєї скарб!

Ахмет відходить.

Гірей і Маруся.

Маруся (підбіга з глибини кону)

Лови, лови!.. Клубочком покотися!

А хто кого? Ціп, ціп!

Дівчинка

Ой мамо, ой!