Приказки - Руданський Степан Васильевич. Страница 3

ЛОШАК

Напосілися злодії
Раз на му­жи­ка
І, чи з по­ля, чи із стайні
Вкрали ло­ша­ка.
Мужик хо­дить, ло­мить ру­ки,
На свя­те дає;
Коли чує - аж у ста­ну
Лошак йо­го є.
Поклонився асе­со­рам
Мужик-неборак;
Асесори йо­му ка­жуть!
«Пашол вон, ду­рак!
На сло­во ему по­ве­рить!
Экой ду­ра­лей!
Приведи для по­ка­занья
Восемь душ лю­дей!»
Мужик хо­дить, про­сить, поїть,
Восьмеро най­шов,
Дав по­пові на мо­ле­бень
Та й у стан пішов.
Поклонився асе­со­рам
Знову не­бо­рак.
Асесори знов го­во­рять:
«Пашол вон, ду­рак!
Экой чорт сю­да при­но­сит
Этаво хах­ла!
Суется с сва­ей ка­бы­лай!..
Есть важ­ней де­ла!
Придешь пос­ле!» Че­рез тиж­день
Знов му­жик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан ве­де.
Діла зно­ву в асе­сорів,
Гонять му­жи­ка.
Став ха­зяїн, ста­ли лю­ди -
Нема ло­ша­ка!
Аж підняв­ся і го­во­рить
Іден з-ме­жи них:
«Не відіб’єш ти ко­ня[ки]
Від тих ста­но­вих!
А як ще нас разів кілька
Сюда по­ве­деш,
То будь пев­ний, що й ко­ро­ву
З до­му ізве­деш…
Подаруй їм ту ко­ня­ку
І не го­ло­си…
А ска­жи, мов, що вкле­пав­ся,
Ще й пе­реп­ро­си!»
І пос­лу­хав му­жик ра­ди,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вкле­пав­ся!»
Бух па­нам до ніг!
«Как же ты, ду­рак, не зна­ешь,
Что бы­ло твое,
Да к чу­жо­му при­вя­зал­ся,
Выдал за свое?..»
«Вибачайте, бла­го­род­дя,
За ви­ну мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан за­па­ку­вав,
Мусив би-м па­нам ска­за­ти,
Що єй не впізнав!»

СТАНОВИЙ

Гнався пос­том засіда­тель
На чи­юсь біду.
Серед річки за­ла­мав­ся
На тонкім льоду.
Б’ються соцькі й роз­сильнії,
Б’ються ри­ба­ки.
Водять шну­ри край про­ло­му,
Ості і га­ки.
Але йде жи­док убо­гий,
Пейсами пот­ряс.
«Гирсти-гирсти, - став пи­та­ти,
Що та­ке у вас?»
«Засідатель уто­пив­ся,
Господи прос­ти!..
Ходи, жид­ку, хоть по­мо­жеш
Шнура за­вес­ти».
«Гирсти! На­що то шу­ка­ти
Людської біди?
Лиш кар­бо­ва­нець нас­тав­те -
Вийде сам з во­ди!»

ГУСАК

Раз у ба­би пе­рехідний
Москаль но­чу­вав,
Устав ра­но до по­хо­ду
Та й гус­ку ук­рав.
Доганяє йо­го ба­ба:
«Служба! По­че­кай!»
«А что, ба­буш­ка, мне ска­жешь?»
«Та гус­ку од­дай».
«Ах ты, бог мой! Это гус­ка?..
Экой я ду­рак!..
Вазьми, баб­ка, ей-ей ду­мал,
Что зто гу­сак!»

ПОЧОМУ ДУРНІ

«Де бу­вав-про­бу­вав?
Розкажи, Іва­не!»
«Та вже де не бу­вав,
Всюди бу­вав, па­не!
Був не раз у Кри­му,
Бував і в Пол­таві,
Ходив раз у Моск­ву,
Бував і в Вар­шаві».
«А почім у Москві
Дурні про­да­ються?»
«Та нав­гад не ска­жу,
Які по­па­дуться:
Як му­жик - так му­жик, йо­го й не пи­та­ють,
А па­ни - все па­ни,
З ціни не спа­да­ють!»

ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА

Став у церкві батько з си­ном.
Церкву вже кінча­ли:
Засклепили, побіли­ли,
Олтар при­би­ва­ли.
«Слава бо­гу, - ка­же батько, -
Спомоглися лю­ди.
Лиш не зна­ти, як то во­на -
Чи го­лос­на бу­де?
Постій хіба, - ка­же, - си­ну,
Перед об­ра­за­ми,
А я піду та для про­би
Свисну за вра­та­ми…»
Пішов свис­нув разів кілька,
Назад по­вер­тає.
«А що, си­ну, го­лос­ная?» -
Хлопчину пи­тає.
«Голосная!.. - хло­пець ка­же, -
Так і б’є лу­ною!..»
«Ану ж, - ка­же, - піди свис­ни,
А тут я пос­тою…»
«Оце але! - ка­же хло­пець. -
Найшли що ска­за­ти!..
А чи ж я то який ду­рень
У церкві свис­та­ти!»

ДЕ СПІЙНЯЛИ?

«А чи знаєш ти, Ро­ма­не,
Батько під су­дом:
Іспійняли не­бо­ра­ка
Над чу­жим доб­ром…»
«Мого батька?.. Де спійня­ли?»
Циганчук спи­тав.
«Таки в нашії ж ко­морі -
Бодню роз­би­вав».
«Та в ко­морі й го­роб­цеві
Крила од­ши­беш…
Ні! Пус­ти-но батька в по­ле!
Чи тогді піймеш?»