Приказки - Руданський Степан Васильевич. Страница 9

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ

«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa
Calujecie w re­ke?
Ja bym jego nie ca­lo­wal,
Zeb bra­li na me­ke,
Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!» [1]
Мужик злиться, злиться:
«Та так,- ка­же,- яс­ний па­не,
Що ко­му го­диться!»

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

Обсунулась ста­ра греб­ля,
Місток по­хи­лив­ся,
Спала річка не­ве­лич­ка,
Млинок за­ва­лив­ся.
На камінні кілька хлопців
Черепками грає,
Аж сту­пою че­рез греб­лю
Панок проїжджає.
«Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!»
«Помагайбіг, па­не!»
«А що, у вас мли­нок ме­ле?»
«Таже ме­ле, па­не!»
«А гов­на змо­ло­ти мож­на!»
«Перекусіть, па­не!
Як су­хеє во­но тілько,
То зме­леться, па­не!»

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на пос­телі,
Як ба­ри­ло, гру­бий…
Його ло­кай су­хо­ща­вий
Заснув ко­ло гру­би…
Заснув ло­кай ко­ло гру­би,
Води не на­пив­ся…
Як захтілось йо­му пи­ти -
Бідний про­бу­див­ся…
«Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» -
Зачав про­мов­ля­ти,
Та лінується пся­юха
За во­дою вста­ти…
Аж тут дідич із пос­телі:
«Роdaj wody, Janie» [2]
Локай рап­том ісхва­тив­ся
«Зараз, - ка­же, - па­не!..»
Дає па­ну во­ди склян­ку:
«Проше, яс­ний па­не!..»
«То dlа сіеbіе! [3] - пан го­во­рить,-
Napij sie gal­ga­nie»! [4]

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удо­вий,
Як святії жи­ли,
Як то во­ни по пус­ти­нях
Господа мо­ли­ли…
Та й за­ду­мав і сам, грішний,
З світом поп­ро­ща­тись,
Зайти ку­ди межі пущі
Та й собі спа­са­тись.
І зібрав усю гро­ма­ду,
З нею розп­рос­тив­ся;
Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник,
В пу­щу відда­лив­ся…
Але де йо­му до пущі!
Привик до ков­бас­ки,
До ча­роч­ки горілоч­ки,
До бор­щу та каш­ки…
Привик собі як ча­са­ми
То й де­чо­го вжи­ти…
Та де йо­му се­ред пущі
Корінцями жи­ти!
Пробув в пущі одні сут­ки;
Ба щось не пря­деться…
Пробув другі піп удо­вий -
Ба вже й нит­ка рветься…
Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник,
Назад по­вер­тає.
«А що ж то ви не на пущі?» -
Громада пи­тає.
«Не пи­тай­те, добрі лю­ди! -
Став піп го­во­ри­ти. -
Не з та­ки­ми жи­во­та­ми
Серед пущі жи­ти!..»

СПОВІДЬ

Хто не знає, що по­пи все
Звикли на дур­ни­цю!
Сповідав раз їден по­пик
Грішну мо­ло­ди­цю…
Молодиця мо­ло­дая,
Тлуста, урод­ли­ва;
Груди білі - як зба­ня­та;
Сама чор­ноб­ри­ва.
Піп нак­рив ї пат­рахілем,
Ніби сповідає,
А сам ма­ло не при­лип­не,
Її про­мов­ляє:
«Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко,
В те­бе по­жи­ви­тись?
Буду за тя гос­по­деві
День і ніч мо­ли­тись.
Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» -
Піп її тур­ко­че…
Молодиця й собі ка­же:
«А я вас, па­нот­че!»
Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но»,
Дзвонять - і по всьому.
Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця
Із церк­ви до­до­му.
Тілько двері відхи­ли­ла -
Чоловік оз­вав­ся:
«Чого те­бе на сповіді
Батюшка пи­тав­ся?»
«Ет! Чо­го він не пи­тав­ся!
Чи все спам’ятаю?..
Хотів му­ки на прос­ку­ри,
Питав, чи не маю».
«Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги!
Не му­ки він хо­че!
Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь:
«А я вас, па­нот­че!»
Стережися, ко­ли хо­чеш!..
А то як по­чую,
То й тобі му­ки на­ме­лю,
Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5] як зви­чай­не
У лю­дей бу­ває,
Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом
Хати ок­роп­ляє.
І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, -
Чого ж тут бо­ятись?
Але од­на мо­ло­ди­ця -
Ні, та­ки хо­ва­тись…
Ставить діти на припічку,
Каже їм ка­за­ти,
Що ма­тері не­ма вдо­ма,
На яр­мар­ку ма­ти.
Сама жи­во під пос­те­лю,
Ноги підги­нає.
Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка,
«В Ор­дані» співає.
І співає, ок­роп­ляє
Образи й по­ро­ги,
Далі сте­лю і пос­те­лю -
Та й заг­ля­нув но­ги.
По «Ордані» дає дітям
Хреста цілу­ва­ти
Та й пи­тає, мов не знає:
«А де ж ва­ша ма­ти!»
«Пішла ма­ти на яр­ма­рок!
Нема вдо­ма ма­ми!..» -
Запищали малі діти
Різно го­ло­са­ми.
«То скажіть же своїй мамі, -
Й по­ка­зав ру­кою, -
Нехай бе­ре на яр­ма­рок
І но­ги з со­бою».
вернуться

1

- Як ви, хло­пе, то­го по­па

Цілуєте в ру­ку?

Я б йо­го не цілу­вав,

Щоб бра­ли на му­ки.

Вже б волів пса цілу­ва­ти!

вернуться

2

- Подай води, Джені (польськ.)

вернуться

3

- То для себе (польськ.)

вернуться

4

- Випий галгані (польськ.)

вернуться

5

- після цер­ков­но­го свя­та во­дох­ре­ща (богоявлення, Йор­да­на, яке відзна­чається 19 січня).