Пісні - Руданський Степан Васильевич. Страница 2

НЕ ЗНАЄШ ТИ ГОРЯ...

Не знаєш ти горя,

Не відаєш жалю, -

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Заліза пудами

І начиння маєш,

Сядеш у світлиці -

Думоньку гадаєш.

І гадаєш думу:

Скільки пудів взяти,

Щоб, на диво світу,

Штабу ізкувати.

І вдруг твої слуги

Вугля насипають,

Широкії міхи

Вогонь роздувають.

Горить чорне вугля,

Горить, не згасає,

Залізо калиться,

Іскри розсипає.

Залізо збіліло -

Хватаєш кліщами,

Кладеш на ковадло,

Вариш молотками.

І готова штаба,

І не маєш. Жалю…

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Пішов і я, дядьку,

Від батька на волю:

Сиджу на чужині

Кую свою долю.

Заліза і сталі

Я не покупаю,

Начиння і кузню

Свою рідну маю.

Сильні міхи дують,

Залізо біліє;

Кладу на ковадло -

Рука мені мліє.

І тяжко, і важко

Молот підіймати,

Бо нікому, видно,

Мені помагати.

Підійму я молот,

По залізу вдарю,

Но штабу до штаби

Ніяк не приварю.

Та як приварити:

Піску я не маю.

І сяду я з горя,

Думоньку гадаю.

І гадаю думу:

Ой боже мій, боже!

До кого я вдамся?

Хто мені поможе?

Піду я до батька,

До рідної неньки…

"Но, батьку мій, батьку,

Голубе сивенький!

Шістнадцять літ руки

На кого робили?

Чи ж ти іще досі

Не виробив сили?"

А брати молодші,

Сестра моя рідна -

До кого пригнеться

Головка їх бідна?

І німіє серце,

І не зношу жалю, -

Вдаюся до тебе,

Прохоре-ковалю.

Прохоре-ковалю,

Моя ти родина,

Я гину в чужині,

Як тая билина.

Я гину, а міг би

Ще силоньку мати

І не даром землю

Сирову топтати.

Поможи, Прохоре,

На долю хорошу;

Рублів п'ятьдесят лиш

У тебе я прошу.

Рублів п'ятьдесят лиш,

А більше не треба;

Пошле тобі господь

Сто раз більше з неба.

Будь спокійний, дядьку,

Я тебе впевняю:

Не пущу їх марне

І не прогуляю.

Не пущу їх марне

І не прогайную,

Складу на науку

Свою дорогую.

І як господь зволить

Кілька літ нам дати,

Віддам тобі гроші,

Як захочеш взяти.

Но як, не дай, боже,

Згину на чужині,

Зумилосердися

На моїй родині!

На моїй родині

Ти змилосердися,

А за мою душу

Богу помолися.

Тим часом, ковалю,

Здоров зоставайся.

Пришли, не скупися

Довго не вагайся.

Довго не вагайся,

Не завдавай жалю,

Бо й так мені горе,

Прохоре-ковалю!..

21.V 1857

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, дитя моє, ти - життя моє!

Спи, дитя моє красне!

Поки сонечко не запалиться,

Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти - життя моє!

Тілько щастя і долі!

Будеш цілий вік, як той чорний віл,

У ярмі і неволі!

Тілько губонька залепечеться,

Слаба ніженька стане,

Слаба рученька перехреститься -

Твоє горе настане.

Не підеш з дітьми, не побавишся

На пуховім пісочку,

Не прийдеш сюда, не положишся,

Не заснеш в холодочку!..

Не з дітьми підеш - панську череду

Поженеш ти на поле!..

Не пісок м'який - стерня острая

Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся

За відорану скибу;

Зав'ялить тебе в полі сонечко,

Як ту в'ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде

На запалені груди,

І сльозу твою тілько бог їден

З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш парубком,

Тобі все їдна доля:

Череда мине, найде панщина -

Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:

Ти вставай до роботи!..

Ти вставай, роби від неділеньки

До самої суботи…

І що божий день будеш до світа

До роботи вставати;

Свою силоньку ні собі, ні мні,

А панам виробляти.

А там панові не вподобався,

Писарині якому, -

Ноги здибають, руки спутають

І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у присутствії,

Як родила тя мати…

І зачнуть тебе пани з дохтором,

Мов коня, оглядати!..

І забриють лоб - і до церкви враз,

Там присягу прокажуть;

У мундир вберуть, оружжо дадуть,

Світ навіки зав'яжуть!

Поженуть тебе в чужу сторону,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть - мову рідную

На чужую зламати…

І наломишся, і забудеш ти

Свою мову рідненьку,

Спом'янеш не раз не по-рідному

Свою рідную неньку…

А прийде війна - зложиш голову!..

Де і хто поховає?

Не згадає мир, не спитається,

Хіба бог спам'ятає!..

Спи ж, дитя моє, ти - життя моє!

Спи ж, дитя моє красне!

Поки світ стоїть, поки з місяцем

Враз і сонце не згасне!..