Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич. Страница 11
X
А тим часом що день божий
Дощики спадали;
Всюди гори і долини
Зеленіти стали.
Ліс, травиця і пашниця
Стали виростати.
Но даремне: що минуло
Тому не бувати.
На аршин трава піднялась -
Да і засихає.
За Адамову травицю
Ліс відповідає.
То, що мохом називали
Допотопні люде,
Бур'яном у нас зоветься
Да і зватись буде.
А що люде, бідні люде
На що ізвелися!
Як комахи, комашнями
Тілько завелися.
Ниньки родиться на радість,
Завтра умирає;
Ранком грає против сонця,
Вечором згниває.
Но й за теє ми повинні
Господа хвалити,
Що й такими нам позволив
В білім світі жити.
Додаток
Загорділи великани
Бога прогнівили
І пропали з світу сего,
Ніби і не жили.
І пропали - як не жили!
Пам'ять стеребилась.
Аж недавно (кажуть люди)
Їх нога з'явилась.
І у Києві чи Львові,-
Бог то святий знає-
Серед церкви нога тая
Баню підпирає.
(14 вересня 1856 р.)
3. ЦАР ДАВИД [8]
І
Був колись-то цар на світі,
Що Давидом звався,
Спав на сріблі, в діамантах,
В золото вбирався.
Палац в него був на диво:
Стеля вся шкляная,
І над стелею ходила
Рибка золотая.
Стіни в перлах-діамантах,
В люстрах вся підлога,
І на милю вкруг палацу
Срібная дорога.
Да і жінка гарна була,
Нічого казати:
Лиш поглянути на нюю,
Гріх не покохати.
Тілько б жити-поживати
Та молитись богу,
Но Давид пішов з розкоші
Не на ту дорогу.
Люди охали, стогнали,
З голоду вмирали,
А Давид, що тілько бачив,
Грабив напропали.
Дівчат гарних й молодиців
Зводив він нінащо.
Через него й його жінка
Пустилась в ледащо.
Стид і сором, віра й правда
Все то замирало.
Повернулось все в палацах
І пуття не мало.
II
І задумав бог Давида
До пуття привести.
Нарядився купцем дальнім,
Став товари везти.
Їздив всюди й до Давида
В місто заїжджає.
Давид чує: «Купець дальній»
В гості запрошає.
І приїхав купець дальній.
Став Давид питати:
«Звідки, купче чужоземний?
Що маєш продати?»
Купець каже: «Я з Єгипту.
Найясніший царю,
Но при собі на сю пору
Не маю товару.
Все-м розпродав меж царями
Що йно мав продати;
Тепер хочу в тебе, царю.
Палац торгувати!»
«Много грошей, купче, маєш,
В тім надію маю.
Лиш чи будемо сватами.
Того я не знаю.
Як насиплеш тілько злота,
Що всі мої люде
Наберуться, кілько зможуть,
То твій палац буде!»
«Все то буде, ясний царю! -
Купець одвічає.-
Нехай тілько цар вельможний
Свій народ скликає!»
III
Затрубили рано труби,-
Голос розіллявся;
І до ранку до другого
Весь народ зібрався.
І повів їх купець дальній
Меж високі гори,
І в минуті стали гори,
Як золоте море.
«Беріть, люде! - купець каже
Доки вволю буде!»
І зачали злото брати
Давидові люде.
Брали, брали і ховали,
Далі перестали.
«Годі з нас! ми всі довальні!»
Разом закричали.
Закричали й розійшлися,
Звідки хто узявся.
І з Давидом меж горами
Лиш купець остався.
«А що, царю! - купець каже.
Не програєсь, може?»
Но Давид йому говорить:
«Не спіши, небоже!
Чия хата, того й правда.
А не дам нічого.
Та ще дякуй, як тебе я
Випущу живого!»
«Твоя правда, ясний царю.
Все ж таки годиться
Нам з тобою, ясний царю,
У людей судиться.
Живі люде не розсудять-
До вмерлих підемо:
Там в півночі на могилах
Правду ми найдемо».
вернуться
8
- напівлегендарний староєврейський цар (II ст. до н. е.). Церковники приписують йому авторство Псалтиря (книги псалмів). Насправді ж ця книга складалася протягом багатьох віків.