Житейське море - Карпенко-Карий Иван Карпович. Страница 17

Усай, пада на диван. - Караул, граблять! Стьопа, дай води! Людмило Павлівно, рятуй­те! Іване Макаровичу, не робіть мене банкро­том! До поїзда шість годин; ви поспієте, скінчивши спектакль! (Підбіга до Ваніної.) Ска­жіть своє слово, поможіть нещасному антре­пренерові, інакше я виїжджаю разом з Іваном Макаровичем і жалування не платю! (Вбігає капельдінер). [145]

Ті ж і капельдінер.

Капельдінер. Лупе Лупичу!

Усай. Що, пожар?

Капельдінер. Касір прислали сказати вам, що елєктричества нема й досі; публіка збірається; требують гроші назад, пожалуйте в театр...

Усай. Зарізали, ограбили! (До Ваніної.) Станція п’яна. (До Крамарюка.) Іван Макарович елєктричества не дає! (Б’є себе в груди.) Спек­такля нема! Віддавай гроші, - і банкрот! (До капельдінера.) І яка падлюча тварь виду­мала ще на мою голову елєктричество? (До Ваніної). Інжинер десь грає в вінта. (До Крамарюка.) Механік, самоучка, пішов чаю пить; ко­чегар - п’яний; перервався пас; проволока тріснула; електричество погасло, поправити нікому, і ніхто не... одповіда за потерю! Ах, Боже мій! Навіщо ти мене зробив елєктричєством? (Достає хутко гроші з гаманця.) На двацять копійок, забіжи по дорозі й купи вірьовку.

Капельдінер. Товсту, чи тонку? (Вбігає другий капельдінер.)

Усай. Що, що? Контромарочники касу б’ють, лопнула водопроводна труба, залива театр?... Бабицька по контракту требує гроші за спектакль?... Говори, ріж!

Капельдінер. Електричество дали, все благополучно, режісер прислали нагадать Іва­нові Макаровичеві, що вони сьогодні грають.

Усай. Електричество є?... Да благосло­вить Бог електричество! (До капельдінера.) По­чаток спектакля задержати, нехай електри­чество грає три рази, оркестр на сцені при­тушити, щоб даремно не горіло!

Капельдінер. Поняли! (Виходить.)

Усай, до Івана. - Спасайте! Повішусь, їй, повішусь! Хто ж вам жалування буде пла­тити? (Зі сльозами.) У музикантів діточок ба­гато, остануться, бідні, без молочка; пожалійте невинні тварючки!

Іван. А! Ха, ха, ха! Ради молочка для дітей музикантів буду грати п’яний.

Усай, робить земний поклін. - Благодітель!! (Хапа за руку, Іван не дає.)

Іван. Умова: десять день одпуску, я їду і Стьопу беру з собою.

Усай. Согласен, согласен! Стьопа! До­жени капельдінера Вакулу, візьми в нього 20 копійок. Поклич звощика; Іване Мака­ровичу, поспішайте!

Іван. Я з Людею приїду сам.

Крамарюк, до Усая. - А вам ізвощика?

Усай. Не треба, не треба, - я бігом скоріше! Іване Макаровичу... (Крамарюк вийшов.)

Іван, кричить. - Буду, буду, буду!

Усай. Я певен, я певен! (Тихо.) Людечко мила, привозьте його скоріше! Боржом, нар­зан, [146] соду й нашатирний спірт візьму в аптикаря за контромарку! (Пішов.)

Іван і Ваніна.

Іван. В душі пекло... в печінці коти деруть... в мізку черви злости й досади... на серці жаль пекучий... голова п’яна, - йди, забавляй публічність! Ха, ха, ха! (Б’є себе по лобі.) Паяц, паяц!

Ваніна. А після спектакля я тебе, вече­рею частую на прощання, послідній раз; сам-на-сам з тобою погуляю.

Іван. І вип’єш?

Ваніна. А?... Нарівні з тобою.

Іван. Ну? Ніколи тебе в хмелю не ба­чив. Пікантна річ! Пікантна річ! Після спектакля ти даєш спектакль для мене! Бере її за бороду й цілує в уста. А потім я тебе вб’ю, прокляту чарівницю, щоб не доставалася нікому!

Ваніна. О, яка б я була щаслива вмерти на твоїх грудях! Ваня! Давай повечеряєм, уп’ємось отрутою ласки і приймемо трутизну разом, щоб не прокидатися ніколи. Отрута в мене є!

Іван. Послідній спектакль?

Ваніна. І послідній день мук!

Іван. Адськи [147] ефектна сцена! Марусі телєграма: „уміраю!” Ефект! Ефект над­звичайний! Газетам тема, публичності розвага! Ґвалт! Знаменитий артист із любов­ницею своєю отруїлись разом! Все сонне царство захвилюється. Драми вони не люб­лять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства... Ха, ха, ха! Фі! Як противно! Брр!... Ні, у смерти красоти нема! Красота - життя! І я хочу жити, жити, по правді жити! Розумієш? По правді, а правди в мене самого нема... Дай же мені правди, правди, правди мені дай!

Ваніна. На! (Цілує його, палко.) Моє ко­хання - правда!

Іван. Кохання - правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!... Ох, яка страшна думка про­неслась у голові! Він заволодіє чистим тілом херувима, - і це все - правда! О-о-о! Прокляття! В позі Отелла. Я б краще хотів бути жабою й годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок у серці женщини дру­гому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, й душа моя пережива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!... є!... Тілько не тут, не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?

Ваніна. Життя моє, радосте моя, моє ти щастя! Ти - моя правда! Другої я не знаю!

Іван. Ні, Людя! Чистота життя - правда, сім’я - правда, діти - правда, і я цю правду потеряв!... П’ятнацять літ я будував гніздо своє і сам розвалив йото, а тепер, кручусь, як гад, я боюся правди - вона сувора! Ах, Людя!... Правда там, де свята природа, де землю поли­вають крівавим потом праці, де я здобув ко­лись робочу дисципліну і тепер чую в заму­ченій душі ніжний, тихий голос матері: вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!

Ваніна. Це мрії. Не обманюй себе: ні­куди ти не поїдеш, повірь мені, що... (Вбігає Крамарюк.)

Ті ж і Крамарюк.

Крамарюк. Ради Бога! Бога ради! Іване Макаровичу, Людечко! - Ідіть у театр! Спек­такль задержали, партер стука, ґальорка кричить, свистить, поліція требує починать; Луп біга, лається, б’ється об куліси головою, Кактус і портний поховались від нього на ко­лосники, - прямо світопредставлення!

Іван. А!... Суєта! Ходім! Бере шапку. Сьогодні, Стьопо, після спектакля - їдемо!

Крамарюк, потираючи руки. - Вечеряти?

Іван. На по-ку-ту!

Ваніна. Ах, Ваня, не обманюй себе: ні­куди ти не поїдеш!...

Іван. Ні, ні, ні! Я не обманюю себе! Еґоїзм, суєтні бажання хмарою нависли надо мною, оповили мене ласощами, як дитя спо­вивачем, отруїли мій мозок, я вчадів, віддався на волю житейського моря і потеряв свою волю, а дев’ятий вал, голублячи, ніс мене до скелі, щоб розбить!... Тепер у мене чад про­йшов, скеля ще далеко, я поборюсь усіма си­лами душі, випливу і в тихій ясній пристані обновлюсь душею!

Ваніна. І твій кумир - театр покинеш?

Іван, торжественно. - Обмившись сам, і в храм іскуства я чистоту внесу!

Завіса.