Ясні зорі - Гринченко Борис Дмитриевич. Страница 7
Дмитро
Невільник я... Невільникові ж важко
І бачити, і розуміти все:
Хоть бачить він,- боїться помилитись.
Боїться він сягнути далі, ніж
Дозволено. Хоч візьметься у нього
Вогнем палким уся душа й згорить,--
Мовчати все ж він буде й те ховати.
Аміна
Примушуєш мене казати -хай!
Це зараз той пішов, кого найбільше
Ненавиджу тепер.
Дмитро
За віщо ж то?
Аміна
За те, що я людина й хочу жити
По-людському, не так, як тут живуть,
А він мені насмілився казати,
Що забавка я, іграшка, йому
Сотворена на панську втіху тільки,
На те, щоб він зо мною граться міг,
Як схочеться йому, як заманеться,
А далі і забув на час якийсь,
Аж поки знов ще заманеться гратись!
За це його ненавиджу тепер.
Іще за те, що іншим почуванням
Тепер мені всю душу обніма,
А він, як пан, порядкувати хоче
В моїй душі. То і за це його
Ненавиджу!..
Ти кажеш,- ти невільник...
Не хочу я щоб ти мені й зоставсь
Невільником...
Дмитро
А чим же можу бути?..
Аміна
Надією і сонечком ясним,
Моїм очам єдиним світом-сянням,
Моїй душі єдиним сподіванням,
Утіхою, коханням, щастям - всім!..
Дмитро
(кидається до неї)
Ні, годі вже!., мовчать немає сили!..
Моя красо, мій квіте запашний!
Чиї б уста мовчати тут здоліли?..
Люблю тебе безмірно, раю мій!
(Пригорта її)
Аміна
Коханий мій!.. Люби, єдиний, милий!.
З тобою рай, мій світоньку ясний!..
Схиляється йому на плече.
Завіса
ТРЕТЯ ДІЯ
Сад. Інше місце, ніж у першій дії.
ВИХІД І
Панас з Молодим Невільником.
Панас
Ні, я його побачивши ще спершу,
Послухавши його, вже догадавсь,
Що січовик із нього недотепний.
Невільник
Чому?
Панас
Тому, що надто вже жінок
Він полюбля та казна-що верзяка:
Рівня красу жіночу до небес
І там іще таке він докладає,
Що доладу й не розбереш його...
Невільник
А цитьте! он він сам іде.
Панас
Іди вже
Підгонити,- доглядачем зробивсь!..
Схотілося турецької розкоші,
Про те й забув, як верещав колись:
«Утечемо! вас визволю на волю!»
Тепер йому вже те не в голові,
Уже ніяк не згадує про втеки.
ВИХІД ІІ
Дмитро
(підходить до них)
От Богові хвала,- сьогодні день
Удався не душний, робити легше.
Панас
А що тобі?.. Адже не робиш сам!
Бо ти тепер уже, бач, пан, доглядач!
Дмитро
Воно і я, сказати так, роблю...
А хоч би й ні, дак і не в тім же сила,
Не сам же я - он роблять люди скрізь,
То й носила Господь людям полегкість,-
Чому ж за це не дякувать йому?
Панас
Пророкові подякувати треба,
Аллахові тому, чи кат їх зна,
Як звуться ще вони - ті, бусурменські!..
Дмитро
Бог, діду, скрізь один.
Панас
Який же Бог?
Дмитро
Той Бог, що цю багату землю й небо
Високе блакитне сотворив,
Той, що вдихнув живую душу в тіло.
Панас
То це й Аллах по-твоєму - він Бог?
Дмитро
Ми кажем: Бог по-своєму про Бога,
Вони про те ж по-своєму: Аллах.
Панас
О, ба! о, ба!.. Оце тебе послухать,
То все одно, що наш, що бусурмен.
То це одна, по-твоєму, і віра
Що в нас, що в них?
Дмитро
Ні, віра не одна:
Бо ми отак про Бога розумієм,
Вони ж про це по-своєму.
Панас
А ти ж
Пророка - як, чи добре розумієш?
Дмитро
Даремне це говорите ви так.
Я не зробив вам, діду, зла й нікому
Із наших тут ще не зробив, а ви
Так кривдите мене. За віщо ж, діду?
Панас
За те, що ти у зрадники пошивсь!
Всіх присягавсь ти вивести з неволі,
Тепер же сам батіг у руки взяв.
Дмитро
(збентежений )
Час не прийшов... Ви ж знаєте, що змоги
В нас не було... Казали ж ви самі,
Щоб підождать,- хай куди-небудь з дому
На час який поїде цей баша.
Панас
Та це то так... Та тільки бачу добре,
Що якби він поїхав, то й тоді б
Не поспішавсь ти, хлопче, до утеку...
Догадуюсь, куди ти стежку топчеш,
Це видно вже!
Дмитро
Нікуди не топчу,
А думаю, що й віри не ламавши
Доглянути тут можна саду.
Панас
Так!..
Говориш ти це гарно!.. Добре діло,
Коли б воно й зробилось так усе.
Та тільки щось, нема на те надії.
То я скажу: гей, Дмитре, бережись!
Не попускай отруті бусурменській,
Розкошам тим та ласощам гидким,
Залазити в твою козацьку душу.
На те тебе і садівничим тут
Ізроблено, щоб ти порядкувати
Звикав, привчавсь над братом-козаком.
Невільником ти з примусу робив,
Тепер же ти годити будеш туркам.
Оце й вона, ота страшна отрута,
Що душу вб'є твою і призведе,
Що станеш ти потурнаком потроху.
Держись гаразд, бо впасти дуже легко
Оце й усе, а більше вже й нема.
Дмитро
Не хочу я, не думаю я впасти,
Та й падати нема чого мені:
Нічого я не зрікся і тепер
Зоставсь такий, який я був і перше,
Зостануся таким і далі.
Панас
Добре!
Дай, Боже, щоб справдилося воно!.
А що, чи вже обідати іти?
Дмитро
Я кликати прийшов вас до обіду.
Панас
(до невільника)
Покинь! ходім, бо підживитись час.
Невільник
Та так, бо щось воно вже трохи теє...
ВИХІД ІІІ
Дмитро
(сам, дивлячись у слід Панасові та молодому невільникові)
Цураєтесь мене? За віщо ж це?
Не зрадник я і зла вам не зробив...
А важко так на серці, мов би й справді
Я винен чимсь... та й дуже... Боже, правий!
(Мовчить.)
А може, й так? А може, й є провина?
Хіба ж не гріх робити так, як я?
Свій рідний край і жінку, і дитину
Покинув я, я відцурався їх...
Якби раніш хто смів мені сказати,
Що так зроблю,- кривавим боєм я
Напасника скарав би за образу!..
А от тепер і сталось... Боже мій!
Я бачу - гріх.. Мовчить. Але ж яка краса!
Так і сліпить!.. Чи можна ж не кохати?
Оленочко, моя дружино вірна,
Прости мене! Я не цуравсь тебе,
А це мене страшна нелюдська сила
Безмірная вхопила й затягла.
І добра ти, і гарна, і голубка,
І зіркою мені сіяєш ти,-
Дак тут краса така ясна, як сонце,
Як позирнеш, то й сили вже нема:
Душа горить, а розум туманіє,
І гріх тоді здається не гріхом.
ВИХІД ІV
Фатима
(ввіходить)
Ти тут, а я тебе шукала всюди,
Мене вона послала: ти приходь
На ввечері, а по обіді завтра
Ізнов у ту ж альтану й жди.
Хоче йти.
Дмитро
Стривай!
Чого ти так тікаєш?
Чи здорова Вона? Скажи!
А робить що вона?
Чи ще чого до мене не казала?
Ти, може, що забула, то згадай!
Фатима
Здорова, вже ж... недьгує за тобою...
Що казано - тобі сказала я:
Щоб ти її в альтані дожидався,-
Хіба тобі ще мало і цього?
Дмитро
То певно вже баша не їде нині?
Фатима
Зоставсь на день, а завтра виїздить
Уранці він... Коли ж одміна буде
То знов тоді я прибіжу й скажу.
(Виходить.)
ВИХІД V
Дмитро
(сам)
Уранці він поїде - це вже певне...
Колись я ждав як щастя дня цього,-
А що ж тепер?.. Я кривсь од товариства,
Їм не казав, що від'їздить баша,
Але ж вони довідаються завтра,
Зберуться всі і скажуть: час прийшов,