Сонячнии? промінь - Гринченко Борис Дмитриевич. Страница 11

- Я так хочу! - і сього було досить, щоб воно так і сталося.

Дочувшися про це, пані Городинська за малим не зомліла, але Катерина зважливо сказала, що вона хоче, щоб коштовне намисто було в Докії, а Докія щоб була з нею. Хоч і як потурала мати дочці, але тут ні за що не хотіла згодитися взяти до неї подругою мужичку. Тоді дівчина зробилась такою, як ще ніколи не була. Вона спершу кричала, плакала ввесь вечір. Мати вмовляла, але се не помагало. Як вона їй казала про те, що панянці сором подругувати з мужичкою, дівча тілько уперто відмовляло:

- Так що! А я хочу!

Другого дня вранці вона не встала з ліжка і не вийшла до чаю. Їй принесли його до ліжка, але вона сказала няньці:

- Не хочуть мені Докії дати,- а я нічого не їстиму.

Батько й мати перелякалися і мусили сказати, що зараз же пошлють по Докію. Катерина скочила з ліжка весела та рада, кидалась цілувати батька й матір, швиденько оглядалася і почала дожидатися.

Аж тут стало на перешкоді таке, що вона зовсім його не сподівалася: Докіїні батько та мати ніяк не хотіли пустити дочки. Пани давали чималу ціну, наймаючи Докію у панські покої, але її батько був упертий чоловік і за щось гризся з панською окономією. Він затявсь на своєму і не поступивсь,- ще й подароване Докії панське намисто відіслав назад. Катерина спершу страшенно розсердилася на Докіїного батька, на матір і на саму Докію і спересердя вкинула в ставок той перстінь, що їй дала Докія.

Сей випадок дуже її вразив. Заспокоївшись після пересердя, вона зараз же зрозуміла одно: єсть таке, чого вона не може досягти, хоч вона й гарна, хоч батько та мати й мусять удовольняти всі її бажання. Вважала се за кривду, уявляла собі тих «мужиків», що не пустили до неї Докії, надзвичайно злими - навіть обличчя у їх уявляла якісь звірячі. А все ж не могла не дивувати дивним дивом із сих мужиків, що мали силу не слухатись ні її, ні батька та матері її. І якось похитнулася її віра в те, що вона, Катерина, дуже гарна і через те їй усе можна... і похитнули ті мужики... І золотоволоса дівчинка ніяк не забувалася,- та так і зосталася в панноччиній голові.

Гімназія мало відмінила Катерину. Дівчина жила дома по-панському, в гімназію все їздила, на вбогих подруг дивилася згорда, подругувала тільки з «аристократками»,- так звано в гімназії дуже пановитих гімназисток. Вчилася вона добре, бо була горда і не стерпіла б, якби їй хто з учителів докоряв за погане вчиття, але наука їй була зовсім не цікава. Вона знала все, що треба на екзамен, а далі не сягала. Інші думали про саморозвиток, читали силу всяких книжок, училися дома самотужки,- Катерині се було байдуже. Гордувала навіть тими, хто так робив: її панськість сама давала їй уже право на вище місце, а все оте - про простих.

Вийшла з гімназії панянкою, панянкою прожила рік дома. Жила впокійно, без турбот. Про те, як буде жити далі, не дуже думала. Певне так саме, як і досі, тільки що піде заміж колись... Зараз не хотіла... Взимку, в місті, втішалась балами...

Наприкінці року їй чогось схотілося читати. Почала читати російську та французьку белетристику. Романи Толстого з аристократичного життя їй сподобалися; процитала Тургенєва, і той сподобавсь, хоч трохи й менше. Потім залюбки читала дошкульні на нерви романи Достоєвського. З французької белетристики прочитала кілька романів Золя, але їх не вподо- бала...

В цей час вона стрілася в Марком.

Марко відразу зробив на неї чимале враження. Всі його розмови були зовсім не такі, як їй доводилося досі чути навкруги. Звичайно чула про вбори, про тих або інших знайомих, про який «вечір», про господарство, про які новини, часом про театр і дуже зрідка про яку книжку. В Маркових же розмовах вона вперше дочулась про ідеал, про принципи моральності. Не можна сказати, щоб і про се вона не чула зовсім досі; але ж ідеал завсігди їй уявлявся, як щось таке, про що тільки в книжках пишуть; в розмовній же щоденній мові тих панночок, що серед їх доводилося їй пробувати, слово «ідеал» зазначало просто молодого, багатого, вродливого генерала, князя, офіцера, чи ще кого, що має прийти й взяти її з батькової господи заміж; що ж до моральних принципів, то про се,- вона собі уявляла,- писано по катехизисах¹³ та попи в проповідях говорять... до справжнього життя ся річ мало притулялась, бо там, у справжньому житті,- так змалку їй торочено,- треба поводитись на підставі правил «порядності» та «коміль- фотності», вироблених у тому панському гурті, що серед його вона жила. До системи цієї порядності та комільфотності увіходили однаково і наука про вбори, і наука «не укради». Про останнє казали, що робити се - гріх; але так саме звали гріхом їсти скоромне в піст, а вся сім'я (опріче самої матері) їла. І слово гріх не надавало ніякої сили заповіді «не укради», так саме, як і іншим деяким моральним заповідям, а надавало їй силу тільки те, що вона належала до системи «порядності» та «комільфотності». Катерина знала ще, що істніє зло й добро, але одрізняла вона одно від одного просто серцем. А що мала хоч і горде, та добре серце, то помилялася в таких справах не так часто, як можна було б думати. Була ще й релігія, але... Її мати додержувала всі пости і навіть була забобонна. І на пости, і на забобонність дівчина звикла в гімназії дивитися або глузуючи, або неприхильно,- і мати не могла її навчити релігії. Батько дививсь на пости та на забобони так, як і дочка, і вся його релігійність виявлялася тим, що він їздив іноді до церкви та служив часом дома молебні, як того бажала жінка; що ж до брата, то хоча він казав часом, що треба підтримувати релігію, але Катерина, відколи він став дорослим, не бачила, щоб він коли й лоба перехрестив, і була певна, що він нічому не вірить. Таким побитом дома ніхто не мав на неї релігійного впливу. Не мала його й гімназія. В гімназії примушувано ходити до церкви і вчити закон Божий, але що се був примус, то й не подобалося їй. Нецікаве їй те було. Додержувала і тоді й потім релігійного обряду, але через те, що «так годиться робити», «так усі порядні люди роблять», а зовсім не тим, що в неї була душевна потреба так робити. І через це релігія не мала для неї ніякої моральної ваги і стояла зовсім нарізно від її морального життя. І се не здавалося їй дивним: як же могло бути інакше, коли всі, кого вона круг себе бачила, робили так саме?

Од Марка почула вона, що ідеали істніють не в самих романах і не в самій постаті «жениха», а що ними живе людськість і що кожен мусить, якщо хоче бути людиною, силкуватися досягати їх; з принципами ж людина повинна поводитися так, мовби то була річ, що без неї й руки здійняти не можна. Сей погляд був такий новий для неї, так одрізнявся від усіх тих поглядів, що ними досі керувалося її життя, що він спершу здався їй просто нісенітницею. Але та іскра божа, що живе в душі в кожної людини, ожила, як до неї доторкнулося нове слово. Катерина почала її чути в своїй душі. Вона не знала, що се, але почувала, що се йде кавпроти усього її життя. Не знала, що се та іскра, розгораючись дужче й дужче, примушуе її так уважно прислухатися до того, що хотіла б вона й тепер назвати нісенітницею, але вже не могла. Вона почала читати те, що порадив Марко, і се читання ще більше навертало її думки на новий шлях. Найдужче їй сподобався Віктор Гюго. Його риторика дуже припала до смаку їй, що читала досі безладно, що трапилось - і Л. Толстого, і Габоріо¹⁴ - і не виробила собі ніякого літературного смаку. Але ж у великого поета була не сама риторика, і хоч і мало до того приготована була Катерина, та мусила помітити за цією позверховною формою і дещо інше: велику любов до людськості та поривання до вищих ідеалів. Вона прочитала далі дещо з трьох великих німецьких поетів, і їй страшенно сподобався Шіллер.¹⁵ До цього додалося ще кілька публіцистично-критичних розвідок. Її світогляд поширшав, а літературний розвиток ставав на певний шлях...

Не диво, отже, що Марко, розбуркавши розум у молодої дівчини, привабив до себе її почування. Еге, він подобався їй,- вона знала це, хоч ніколи не хотіла про се думати. Їй подобалась його щирість, правдивість, щось лицарське в поглядах, подобавсь його голос, подобалось те, як він говорив, його блискучі очі, лоб... Але ловлячи себе на тому, Катерина мусила червоніти і не хотіла думати про се.