Сині етюди - Хвильовий Микола Григорович. Страница 4
Гіль зникає.
Є ще стара діва - Павлина Анфисівна,- так кажуть, так звуть,- це не так.
Ну, і так далі...
Тьотя Бася - фанатичка. Зустрічає незнайому жінку:
- Що ви читали з жіночої справи? Що? Бебеля «Женщина і соціалізм» не читали? Та невже?
Витягає «Женщину і соціалізм». Читає, слухачі тікають. Вона молиться на Коллонтай і Ліліну. А Анфиса Павлівна розказує анекдоти:
- Я вам по секрету. Цілий скандал був... Коллонтай кричить:
«Стерво! Тебе в публічний дом». А Ліліна як схопиться: «Ах ти розпусто! Тобі жалко, що я з Зінов'євим живу?» Ха! А вона ж молода, а та стара.
Павлина Анфисівна, як заходить сонце, іде до ставка, до купальні, роздягається, оглядає тіло й зітхає. Співає з натхненням: «Місяченьку блідолиций, за хмари швидше ти б сховавсь».
У ставку купається сонце - на ніч. Десь далеко залізниця, десь потяг далеко.
Б'ють корову в кошарі. Корова замукала й рогами - в землю. Пахне кізяками, парним молоком і свіжою кров'ю. Прибігла економка (це вілла):
- Када ви, наконєц, убйотє єйо?
- Та зараз.
- ...Та січас,- кричить економка і біжить - її покликано. Сидір чухається:
- От стерво! Жалко їй народного добра.
Микита не чухається:
- Нехай. Все одно вже сховав.
Здивований Сидір:
- Що?
- Мнясо!
- Те, що буде?.. Тьху! От практикант!
Микита закурив цигарку.
Пахне зеленню, пахне кізяками.
Сидір умочив у цеберку ножа й перехрестився:
- Яке-небудь стерво, та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Ех! Одно слово - ех! Та й тільки.
Потім він ріже, але не мовчить.
- Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля й свобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й іншим не перешкоджай. О!
Микита хитає головою:
- Правильно! ...Вони ріжуть корову.
В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.
Анфиса Павлівна запивала водою:
- Хотіла попробувати... Павлина Анфисівна:
- Так, так...
...Приїздить до дітей якась мама. Виховательки люб'язно усміхаються.
- Ваша дитина прєлєсть, прямо удівітєльно.
Мама мліє...
...Набігає хмара літня, пахне дощем. Кричать галки, над деревами літаючи - перед громовицею...
...Тільки в тьоті Басі нема корзини, а в інших є. У корзинах - варення, котлети, білий хліб та інше...
...Навіщо?..
... До тьоті Басі приїхав знайомий. Було місячно, всі були над ставком. Місце гарне, поміщицьке: нагадує поміщиків. Знайомий сказав:
- Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь - усюди бандити. Мабуть, і за цими березами сидять, щоб вискочити, щоб перерізати всю колонію.
Павлина Анфисівна скрикнула:
- Ах!
Це вона кокетує. Всі це знають, не звертають уваги. Знайомий серйозничає:
- Чудний українець - то він флегматик не знать який, то він злодій з великого шляху... то він революціонер... Тьотя Бася захвилювалась:
- Що то є українець? Пролетар-революціонер.
Знайомий сперечався, тьотя Бася назвала його «соглашателем», лається ще; іде на терасу.
Анфиса Павлівна глибоко зітхає (їй спати хочеться) і теж іде в кімнату - корова.
Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого й повела в садок однієї вілли.
Відтіля їх вигнано. Знайомий обурився.
- Як ви смієте! Ми ж тільки гуляємо!
- Іді, іді! Не разговарівай!..
Знайомий пообіцяв поскаржитись голові Вуцвику. А Павлина Анфисівна спитала:
- Ну, скажіть правду: ви ж не комуніст?
Він тричі побожився, що він комуніст, але вона йому не повірила.
...Громовиця не прийшла - пройшла. В лісі було тихо, між дерев ходив місяць і крапав срібне масло в гущавину.
Хтось ламав гілки в лісі - не людина, тріскало в лісі. Вилуплювались солов'ята, і соловей уже не співав, і солов'ї мовчали.
-...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлівна: жадна, не дай Господи. Годує дитину, а сама більш за дитину з'їсть: дитячу порцію.
...На якнайдальшій віллі сміялись. Підійшли до тераси, а за терасою тихенька пісня. Це надхненний Гіль.
...Тьотя Бася не обідала: її обід з'їв хтось.
Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький - смачно...
Летіли трутні по шосе.
...У віллі мешкають два тижні, три, місяць, а то й ціле літо. Одні виїздять, інші приїздять.
Хто приїздить, каже:
- По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
- Чому це сьогодні нема какао? Який же це дім відпочинку? Га?
...Пахне кізяками й парним молоком.
Ледве світає, Сидір запрягає коні й везе м'ясо до міста.
Насіли: де - хто.
- Захватіть оцього лантуха з яблуками.
- Що за лантух?
- Та оцей.
- Та це ж яблука казенні.
Його просять, він згоджується за двісті п'ятдесят від пуда. Накрив лантух свіжим м'ясом і закаляв у кров. (Кров і яблука, революція і кров...) Сидір покликав Микиту, й поїхали. Як виїхали з села - на місто селяни їдуть. Сидір кричить:
- Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать із воза:
- Не пан, звернеш і сам. То тільки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидір потилицю й згодився:
- Та воно й правда.
Сіпнув за віжку - ліворуч...
...Підводилося сонце - червоне, заспане, невмите...
На вілли (мабуть, і в колонії) залітають амури: людське. Буває випадково, буває свідомо, під кущами, коли думає ліс, коли мовчить ліс, тільки тріщить у глибинах - дрібний звір ходить, буває в садках... А через дев'ять місяців вилуплюється дитина. Це гарно, природно, свіжо й людяно.
Залітають сюди й погані баси - невдачники з міста й дебютантки - балерини й третьорядні скрипники. Тут усе задовольняє. Усіх задовольняє.
Є і літній театр.
У суботу висіла афіша:
Грандіозний вєчєр. Участвують... еtс.
...У неділю тьотя Бася кричала:
- Я не поведу дітей на цю буржуазну гниль!
Її не послухали й повели дітей. У дітей сьогодні цвіли очі, як спілі вишні після дощу. Кричало голубе небо, і були оплески гучні і сміх дитячий.
Діти задоволені, артисти «в ударі», небо кричить.
Кінчався вечір, заспівали «Інтернаціонал», і скрипник заграв. Тріснула струна в скрипника, й «Інтернаціонал» увірвався.
І розлігся дитячий регіт на весь ліс. Раптом вискочила з лісу тьотя Бася, бліда, схвильована.
- Як ви смієте! Як ви смієте глузувати?
Стояла біля артистів і махала кулаками. Її заспокоїли, вона - на сцену і плакала. Діти дивились на неї, витріщивши оченята, деякі теж плакали.
Ще з тьотею Басею була істерика, і її повели в колонію: скрипник (що увірвалась струна) і балерина.
Зодіяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодіяковий блиск видно і восени, коли сонце сходить.
Ранком жеврів зодіяковий блиск, ранком умирали чебреці, снились і пахли чебреці.
Ходили з вілли в колонію, з колонії на віллу. Вілли, колонії...
Легенький золотий сум.
...Чебреці, чебреці...
Анфиса Павлівна, Павлина Анфисівна посварились.
- До другої чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлівна обурилась:
- Безпартєйна! Глядіть, щоб знову в тюрму не попросили.
Приїздив ще знайомий: дитячі порції їв. Він був сумний - осінь. У городі взимку холодно й голодно.
...Колонії, вілли.
Павлина Анфисівна ще ходила в купальню, навіть роздягалась і дивилась на своє тіло. Але не купалась.
...Ставок думав золоту пісню:
«Ой пряду, пряду»... - Леонтович.
І минуло літо.
Глибокого часу-зажури колонії перевозили в місто. Засмутніли діти, засмутніли вілли. А Анфису Павлівну викинули з партії, і вона виїхала кудись. Із кущів вилізли бандити і, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфисівна плакала - йшов тридцять п'ятий листопад.