Садівник з Очакова - Курков Андрей Юрьевич. Страница 54

— Ти Іван? — гукнув з темряви.

— Так, — відповів хлопець.

Колян підійшов.

— Тобі привіт від Ігора! — сказав.

— Спасибі.

Колян важко зітхнув. Треба було щось говорити, щоб полегшити знайомство.

— Важкий? — спитав Колян, показуючи на мішок.

Іванко кивнув головою.

— Давай допоможу, — Колян нахилився над мішком.

Іванко охоче допоміг Коляну завдати міх з вином на праве плече, і вони рушили темною, невидимою дорогою, слідом за вантажівкою.

— Маю записку для Валі, — неголосно сказав Колян. — Ти мене до неї відведеш?

— Завтра вранці, — пообіцяв Іванко Самохін. — Їй зараз важко, але чоловіків у формі вона любить. А зараз до нас підемо. Мама обіцяла бичків насмажити. Поки що у нас заночуєте. Вина вип’ємо для міцнішого сну!

— Якого вина? — здивувався Колян.

— Та цього, — Іванко поплескав долонею по мішку, і міх захитався на Коляновому плечі. — Білого, кислого… Ваш друг його полюбляє! Його можна й не закусувати. Після нього такі сни бувають, шо ліпші від будь-якого кіно!